– підвищену кримінальну відповідальність за вчинене в зв'язку зі службовою діяльністю судді посягання на його життя і здоров'я, а також його близьких родичів, знищення чи пошкодження майна, погрозу вбивством, насильством чи пошкодженням їх майна;
– заходи соціального захисту суддів.
Відповідно до Закону, життя і здоров'я судді підлягають обов'язковому страхуванню за рахунок Державного бюджету на суму десятилітньої грошової винагороди на останній посаді. Порядок і умови такого страхування встановлені нормативними актами органів виконавчої влади. Законом передбачена виплата у випадку загибелі (смерті) судді, унаслідок тілесного ушкодження чи заподіяння іншої шкоди його здоров'ю, пов'язаних із виконанням службових обов'язків, непрацездатним членам його сім’ї щомісячної грошової компенсації. Збитки, заподіяні знищенням чи пошкодженням майна судді у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, відшкодовується державою в повному розмірі. У разі залишення посади суддя має право на солідну пенсію чи неоподатковуване щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 80% від заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. Держава гарантує повну виплату пенсії чи довічного грошового утримання судді незалежно від заробітку, одержуваного після виходу його у відставку чи на пенсію.
Крім того, відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 лютого 1994 р. «Про забезпечення діяльності судів» судді і члени їх сімей в медичному, побутовому і транспортному обслуговуванні прирівнюються до відповідних посадових осіб Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій.
Законом «Про статус суддів» передбачено, що не пізніше шести місяців після обрання суддя, який потребує поліпшення житлових умов, повинен бути забезпечений упорядкованим житлом у вигляді окремої квартири чи будинку відповідними органами виконавчої влади за місцезнаходженням суду. Також суддям і членам їх сімей надається 50% знижка при оплаті за житло та комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична і теплова енергія, установка і користування індивідуальним домашнім телефоном). Такі ж пільги зберігаються за ними і після виходу у відставку.
Суддя і члени його сім’ї мають також право на безкоштовне медичне обслуговування в державних установах охорони здоров'я. Також судді мають право на щорічне санаторно-курортне лікування за рахунок Державного бюджету.
1.6 Право судді на матеріальну винагороду своєї праці
Матеріальне забезпечення судді повинно бути достатнім, узгоджуватися з економічними умовами, що змінюються в країні. Необхідність забезпечення досить високої матеріальної винагороди судді передбачається специфікою його службової діяльності. У п. 6 Європейської хартії про статус суддів зазначено, що «рівень оплати повинен встановлюватися так, щоб захистити суддю від тиску, націленого на те, щоб вплинути на зміст його рішень і взагалі на його поведінку в суді, порушуючи, таким чином, його незалежність і неупередженість». Рекомендація №R (94) 12 Комітету міністрів державам-членам про незалежність, ефективність і роль суддів від 13 жовтня 1994 р. акцентує на тому, що рівень винагороди суддів повинен бути пропорційний їх професійному авторитету і рівню відповідальності в суспільстві.
Структура заробітної плати суддів України визначена в ч. 1 ст. 44 Закону «Про статус суддів» і складається із посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок та доплат. Зокрема, відносно суддів законодавством передбачені надбавка за знання і використання в роботі іноземної мови, доплата за науковий ступінь кандидата чи доктора юридичних наук. Заробітна плата суддів не обкладається податком.
Таким чином, розмір заробітної плати суддів повинен забезпечити їх фінансову незалежність і не може бути зменшений без відповідної компенсації. Умови оплати праці мають бути чітко регламентовані відповідними нормативно-правовими актами.
Прийняття нормативно-правових актів, що змінюють структуру заробітної плати, передбачають її зменшення чи взагалі не забезпечують виплату, суперечить Конституції України і Закону «Про статус суддів». Тому, щоб уникнути різного роду порушень прав суддів, повинен бути прийнято відповідний нормативний документ, який би забезпечив єдиний порядок нарахування заробітної плати суддям.
1.7 Право на стабільність трудової зайнятості
Це право гарантує суддям можливість обіймати посаду до досягнення віку виходу на пенсію (або можливість виходу у відставку) чи закінчення строку їх повноважень.
Принцип безстроковості зайняття посади судді у більшості випадків розуміється як основна складова принципу незмінюваності. Він закріплений у багатьох міжнародних документах: Загальних принципах щодо незалежності судових органів; Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо незалежності, ефективності та ролі судів №R (94) 12 от 13.10.94; Європейській хартії про статус суддів. Цей принцип сприйнятий й національним законодавством.
У ст. 126 Конституції України декларується принцип безстроковості зайняття посади носія судової влади, крім посади судді Конституційного Суду України та судді, який призначений на посаду вперше. Разом з тим, така «безстроковість» перебування на посаді судді обмежується 65-річним віком судді. Тобто, щодо суддів проголошується безстроковість як незмінюваність, а саме право залишатися на посаді судді, при дотриманні відповідних умов службової діяльності, незалежно від бажання органу, який призначив (обрав) суддю на цю посаду. Суддя не може бути позбавлений займаної посади не інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом, але в межах встановленого строку.
Критеріями щодо розмежування незмінюваності суддів є вид та рівень суду, в якому працює суддя. Так, щодо суддів Конституційного Суду України незмінюваність розуміється в межах 9-річного строку повноважень; щодо суддів, які призначені на посаду вперше, – 5-річним строком. Стосовно інших суддів поняття незмінюваності обмежується граничним віком перебування на посаді – досягненням суддею 65 років. Досягнення суддею цього віку імперативно визначено як одна з підстав для безумовного припинення повноважень. При визначення «граничного віку перебування на посаді судді» законодавець, напевне, виходив з урахувань тривалості працездатного періоду життєдіяльності людини. Усунення від займаної посади можливо тільки за власним бажанням судді, за винятком випадків, передбачених законом.
Принцип незмінюваності судді з посади має певні історичні передумови. Необхідність його збереження і далі визначається, насамперед, соціально-політичними відносинами, які склалися на даний час в державі.
Уперше положення про незмінюваність суддів було законодавчо закріплене в ст. 243 Статутів судових установ 1864 р. Відповідно до цієї статті судді не могли бути ані звільнені без їх прохання, ані переведені з однієї місцевості в іншу. Винятки становили випадки тривалої хвороби, нез’явлення судді до виконання обов'язків протягом тривалого часу, учинення ним злочину, оголошення його неспроможним боржником. Але в результаті проведення судової контрреформи вже 20 травня 1885 р. було створено вищу дисциплінарну присутність Сенату, яка одержала право зміщення і переміщення суддів.
З встановленням радянської влади, принцип незмінюваності суддів був відкинутий зовсім, що не могло не позначитися на якості правосуддя в державі. Важко чекати належної неупередженості і повної незалежності від судді, якому щохвилини загрожує небезпека відставки.
З часу прийняття Конституції України 1996 р., судді в державі незмінювані. При цьому слід враховувати два моменти. По-перше, незмінюваність суддів не слід розуміти як безстрокове (чи довічне) заняття посади. Залежно від юрисдикції суду, процедури набуття статусу судді законодавством передбачено певний строк перебування судді на посаді, строки дуже відрізняються за тривалістю. Так, для вперше призначуваних на посаду судді, строк зайняття посади становить п’ять років. Судді Конституційного Суду України призначаються на дев’ять років. Всі інші судді перебувають на відповідній посаді до досягнення 65-літнього віку.
По-друге, незмінюваність судді не є абсолютною:
а) повноваження судді можуть бути припинені, але на підставах і в порядку, передбачених Конституцією і законами України;
б) переміщення судді може мати місце (як по горизонталі, так і по вертикалі), але тільки з його згоди.
На особливу увагу заслуговує право судді на кар'єру. Його реалізація здійснюється шляхом заняття суддею вакантної посади в суді більш високого рівня або шляхом присвоєння судді більш високого кваліфікаційного класу. Разом з тим питання кар'єри є дуже складним, делікатним для практикуючих суддів.
Право судді на кар'єру передбачено міжнародними нормами – п.п. 11, 13 Загальних принципів щодо незалежності суддів. Напевно, в Україні також повинні бути створені належні умови для того, щоб кожен суддя мав можливість скористатися цим правом.
У літературі під терміном «кар'єра» розуміється просування працівника по службових сходинках чи послідовна зміна занять як у рамках окремої організації, так і протягом усього життя. Він відображає роботу, просування і належність до стійкої, ієрархічно організованої системи посад, що визначає стаж, пільги, умови просування по службі, вимоги, що обумовлені метою і колом службових обов'язків.
Питання про необхідність збереженням за суддею права на професійну кар'єру активно обговорювалося на IV зустрічі голів верховних судів держав Центральної і Східної Європи, що відбулася 12 – 14 жовтня 1998 р. у м. Києві. Деякі країни вирішили це питання в радикальний спосіб: вони просто усунули поняття ієрархії чи поняття чинів, яких може досягти суддя. Однак все ж таки в більшості держав поняття «професійна кар'єра судді» існує. У цих країнах кар'єрний зріст суддів залежить від професійного стажу.
В українському законодавстві під кар’єрою судді розуміється успішна самореалізація особи, наділеної статусом носія судової влади, що виражається у вигляді заохочень матеріального або кар’єрного характеру. Так, Закон України «Про статус суддів» передбачає, наприклад, що для заняття посади судді апеляційного суду, крім усіх інших відповідних формальних вимог, особа повинна не менше трьох років виконувати обов'язки судді в місцевому суді, тобто мати досвід професійної судової діяльності. А для заняття посади судді вищого спеціалізованого суду необхідний стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років. Тим самим в Україні передбачається можливість переміщення суддів по вертикалі (природно, тільки за їх згодою) судової системи.
Також законодавством передбачено механізм переміщення за бажанням судді в суд того ж рівня, але іншої місцевості або спеціалізації (горизонтальне переміщення). Основною вимогою є заборона переміщувати або переводити суддю на іншу посаду в тому ж суді або в інший суд без його згоди. Ця вимога спрямована на зміцнення незалежності судді, адже він призначається (обирається) на конкретну посаду в конкретний суд, його предметна та територіальна підсудність визначається в момент набуття статусу судді.
В українському законодавстві питання переміщення суддів до суду вищого рівня чи іншої спеціалізації віднесено до компетенції відповідних кваліфікаційних комісій суддів. Це питання порушується на підставі заяви самого судді чи подання голови апеляційного суду. Процедура його розгляду така ж, як і при розгляді питання про призначення чи обрання суддею. За результатами розгляду кваліфікаційна комісія дає висновок про можливість переведення судді у вищестоящий суд. Але існують певні організаційно-правові проблеми.
Так, Вища кваліфікаційна комісія за поданням Голови Верховного Суду України чи Голови Вищого спеціалізованого суду дає висновок про можливість обрання кандидата на посаду судді Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду або Апеляційного суду України. Таким чином, сам суддя позбавлений права самостійно звернутися у Вищу кваліфікаційну комісію з заявою про рекомендацію щодо його переведення у вищестоящий суд. В Україні нормативно не закріплено механізм такого переміщення, а критерії оцінки професійних, ділових і моральних якостей кандидатів, відповідно до яких перевага віддається тому чи іншому судді, – відсутні.
