3) рівня професійного досвіду, кваліфікації, правосвідомості судді;
4) характеру судді, рівня його психофізіологічної витривалості.
Перші дві умови є об’єктивними і характеризують правила, процес прийняття рішення в статичному аспекті. Наступні дві умови є суб’єктивними, впливають на процес прийняття рішення в динамічному аспекті. Саме вони, визначають ступінь залежності, можливості здійснення впливу на процес прийняття рішення суддею з боку інших суб’єктів. Тому необхідно більш уважного вивчати рівень психологічної й емоційної стійкості, правосвідомості, професійної зрілості і якостей індивідуального досвіду при доборі кандидатів на посаду професійного судді.
Але слід зазначити, що об’єктивні умови прийняття рішень також відіграють значну роль. Недосконалість законодавства, нестійкість економічного стану держави, незавершеність становлення правової держави і формування громадянського суспільства залишають певні можливості здійснення зовнішнього (державного, суспільного) та внутрішнього (корпоративного) впливу на процес прийняття рішення суддею.
Можливість здійснення зовнішнього впливу на суддів в першу чергу пов’язана з соціально-економічною сферою, а саме: особливим порядком фінансування судів, матеріальним та побутовим забезпеченням суддів, їх соціальним захистом. За Конституцією належне вирішення цих питань є обов’язком держави. Але аналіз статистичних даних свідчить про те, що реалії сьогодення переводять питання матеріальної незалежності суддів із соціально-економічної сфери в соціально-політичну. Ситуація із забезпеченням діяльності судів і суддів не тільки суперечить міжнародним нормам і принципам, а й досі зберігає залежність від органів місцевої влади. Причина цих проблем, зокрема, у тому, що їх вирішення доручено Державній судовій адміністрації, яка є центральним органом виконавчої влади. Якщо б вирішення питань соціально-економічного забезпечення діяльності суддів було б доручено органу судової влади, то тим самим склалися б умови для обмеження соціально-політичного аспекту для вчинення тиску на суддів при прийнятті ними рішень.
Можливість внутрішнього (або корпоративного) впливу на рішення судді може мати декілька напрямків: з боку вищестоящої інстанції; з боку голови суду; з боку колег.
Таким чином, реалізація права судді самостійно приймати рішення в межах своїх повноважень забезпечується не тільки нормативно встановленими гарантіями, а й внутрішніми якостями судді: його професіоналізмом, правосвідомістю, моральною позицією, психофізіологічною витривалістю та мужністю. Самостійність та незалежність судді об’єктивуються в громадянську позицію носія судової влади та проявляються в прийнятих ним рішеннях по справі, в основі яких лежать закон та внутрішнє переконання, але знов, в межах закону.
1.3 Право судді на особисту і майнову недоторканність
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус суддів» посадові особи судової влади недоторканні. Однак слід розуміти, що право судді на недоторканність є не особистим привілеєм громадянина, який обіймає посаду судді, а засобом захисту публічних інтересів, насамперед інтересів правосуддя. Варто також враховувати особливий режим суддівської роботи, підвищений професійний ризик, наявність різних процесуальних і організаційних засобів контролю за законністю дій і рішень судді.
З метою забезпечення цього права, Законом встановлені юридичні гарантії. Так, професійний суддя України не може без згоди Верховної Ради України бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом (ст. 126 Конституції України). Законом також встановлюється недопустимість затримання судді за підозрою в учиненні злочину, а також до нього не може бути застосований привід у будь-який державний орган у зв’язку з провадженням справи про адміністративне правопорушення. Суддя, затриманий за підозрою в учиненні злочину чи адміністративного правопорушення, стягнення за яке накладається в судовому порядку, повинен бути негайно звільнений після встановлення його особи.
Суддівський імунітет поширюється також на житло та службове приміщення судді, особистий та службовий транспорт, а також на засоби комунікації. Право на їх недоторканність може бути порушено (або обмежено) лише у межах провадження по кримінальній справі, але з дотриманням конституційних вимог. Проникнення в житло чи службове приміщення судді, в особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку чи виїмки, прослуховування його телефонних розмов, особистий обшук судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів, можуть провадитися тільки за вмотивованим рішенням суду, а також за згодою судді в разі прийняття головою відповідного суду рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки (п. 4 ст. 13 Закону «Про статус суддів»).
Положення про суддівський імунітет знайшло своє роз’яснення і в міжнародних нормах, а саме: в п.п. 16 – 20 Загальних принципів щодо незалежності судових органів, процедурі 5 Ефективних процедур здійснення Загальних принципів щодо незалежності судових органів.
Але не слід розуміти принцип недоторканності як уседозволеність. Суддівський імунітет передбачає створення спеціальних процедур притягнення суддів до відповідальності, які дозволяють, з одного боку, забезпечити недоторканність судді, а з іншого – у разі необхідності вирішити питання про притягнення його до того чи іншого виду юридичної відповідальності.
Згідно з законодавством за вчинені правопорушення суддя може бути притягнутий до кримінальної, адміністративної або дисциплінарної відповідальності. Але суддя не може бути притягнутий до юридичної відповідальності за голосування або висловлювання під час судового розгляду справи, за рішення, яке було прийняте суддею на основі матеріалів справи згідно з законом та суддівським розсудом. В цьому випадку діє індемнітет судді. Виняток становить відповідальність за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків (ч. 3 ст. 28 Закону «Про Конституційний Суд України»).
Порушення суддівського імунітету може бути пов’язано з кримінальним провадженням та переслідуванням за адміністративне правопорушення. Національне законодавство встановлює лише особливий порядок провадження деяких слідчих дій щодо суддів: затримання, арешту, обшуку і т.д., та порядку судового розгляду справи. Але в цілому порядок кримінального та адміністративного провадження, судового розгляду справ щодо притягнення суддів до відповідальності здійснюється на загальних засадах процесуального законодавства.
Додатковою гарантією недоторканності судді та його незалежності в цілому є те, що підсудність справи визначається Головою Верховного Суду України або його заступником. При цьому справа не може розглядатись тим судом, у якому обвинувачений працював суддею (п. 6 ст. 13 Закону «Про статус суддів»).
Суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності в порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених Законом «Про статус суддів». Право здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів Закон надає спеціальним органам – кваліфікаційним комісіям суддів та Вищій раді юстиції. До суддів можуть бути застосовані такі види дисциплінарних стягнень: догана та пониження кваліфікаційного класу.
1.4 Право вимагати створення і забезпечення необхідних умов для здійснення професійної діяльності
Успішна реалізація права судді на належні умови праці визначається не тільки юридичними, але й матеріальними гарантіями. До них можна віднести:
а) фінансові;
б) матеріально-технічні;
в) кадрові.
Успішна реалізація права судді на створення і забезпечення необхідних умов для здійснення професійної діяльності залежить саме від повноти та дієвості цих гарантій.
Однією з фінансових гарантій успішної реалізації цього права судді є встановлений ч. 1 ст. 130 Конституції України і ч. 2 ст. 87 Бюджетного кодексу України обов'язок держави забезпечувати належні умови для діяльності суддів шляхом окремого визначення в Державному бюджеті України витрат на потреби судової влади.
Крім необхідного матеріально-технічного забезпечення діяльності судді, до числа необхідних умов, які забезпечують належне здійснення професійної діяльності також варто віднести визначення і запровадження нормативів навантаження на суддів.
Чинна система розподілу навантаження на суддів та існуюча проблема фінансового забезпечення діяльності судді не тільки порушують його право на створення і забезпечення необхідних умов для здійснення професійної діяльності, а й створюють перешкоди доступності правосуддя. Стає проблематичним виконання Україною вимог ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. відповідно до якої на державу покладається обов'язок забезпечити право кожного на справедливий і відкритий розгляд його справи незалежним і безстороннім судом протягом розумного строку, встановленого законом.
Позитивне значення щодо забезпечення права судді на необхідні умови для здійснення професійної діяльності має реалізація принципу спеціалізації (як зовнішньої, так і внутрішньої). Для цього необхідно забезпечити судову систему достатньою кількістю кваліфікованих фахівців (в першу чергу необхідно ухвалити нову Концепцію кадрової політики щодо суддів) та, звичайно, передбачити суттєві витрати на підвищення рівня утримання суддівського корпусу.
1.5 Право судді на соціальний і правовий захист
Принцип забезпечення правового захисту судді реалізовано в законодавстві України практично у повному обсязі. Суддя, члени його сім’ї та їх майно знаходяться під особливим захистом держави.
Зміст правового і соціального захисту суддів становить сукупність закріплених у правових нормах умов і засобів, що спрямовані на забезпечення безперешкодної реалізації захисту правового статусу судді, а також організаційно-правова діяльність державних органів по їх застосуванню.
Право судді на соціальний і правовий захист закріплено, у першу чергу, в Законі «Про статус суддів». Згодом низка положень цього Закону була конкретизована і розвинута в інших правових актах. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 р. правові норми, що містять положення про соціальний захист суддів, не можуть бути скасовані чи змінені у бік зменшення гарантій, що містяться в них, без відповідної компенсації.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону «Про статус суддів» органи внутрішніх справ зобов'язані вживати необхідних заходів щодо забезпечення безпеки судді, членів його сім’ї, збереження належного йому майна, якщо від судді надійде відповідна заява.
До заходів державного захисту закони України «Про статус суддів» і «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» відносять:
– спеціальні заходи щодо забезпечення особистої безпеки судді і членів його сім’ї, а також охорони належного йому майна. Спектр таких заходів досить широкий: від видачі суддям зброї та інших засобів індивідуального захисту до встановлення сучасних технологій охоронної сигналізації в приміщеннях, у яких проживають судді і їх сім’ї. Обов'язок по забезпеченню і здійсненню перелічених заходів, а також охороні приміщень судів та громадського порядку під час здійснення правосуддя покладається на Міністерство внутрішніх справ України і спеціальні підрозділи міліції (ст. 133 Закону «Про судоустрій України» передбачено створення підрозділів судової міліції, завданням якої є підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорона приміщень судів, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу тощо);
