Держава зобов'язана створити умови для належної реалізації права судді на кар'єру, зокрема, шляхом надання їм можливостей щодо підвищення кваліфікації, поглиблення професійних і загальних знань у спеціальних навчальних закладах; обміну досвідом із колегами за професією із зарубіжних країн, запровадження конкурсних засад при занятті вакантної посади, гласності і демократичності даної процедури.
Отже, суддя має право безперешкодно реалізовувати свої службові права, передбачені законодавством України. Однак сьогодні багато прав суддів не можуть бути повністю реалізовані через відсутність законодавчо закріпленої процедури та дієвих гарантій їх реалізації, внаслідок чого деякі службові права суддів мають декларативний характер. Таке становище є недопустимим. В українському законодавстві повинен бути закріплений чіткий перелік службових прав суддів, розкрито їх зміст та передбачено механізм реалізації й поновлення у випадку їх порушення.
2. Службові обов'язки суддів
Набуваючи статусу судді, суб’єкт вступає в певні правовідносини з державою, суспільством, членами професійної групи, іншими посадовими особами і громадянами. Особливе становище судді потребує чіткого нормативного врегулювання таких правовідносин шляхом закріплення не тільки прав, а й обов'язків.
Тлумачний словник визначає «обов'язок» як те, що підлягає безумовному виконанню, те, що необхідно для виконання внаслідок суспільної вимоги чи внутрішнього спонукання; як передбачену, необхідну поведінку суб'єкта.
Більшість учених під юридичним обов'язком розуміють установлену законом міру соціально необхідної, найбільш розумної і доцільної поведінки, забезпечену можливістю застосування примусових заходів до суб'єкта такої поведінки за невиконання передбаченого обов’язку.
Отже, сутність юридичного обов'язку полягає в необхідності певної поведінки, у виконанні певних вимог, установлених правовою нормою. Закон чітко визначає вид та міру такої необхідної поведінки. Саме на конкретний вид поведінки повинен орієнтуватися носій обов'язку, щоб його дії мали відповідний, бажаний характер. Вимога, яка сформульована в юридичному обов'язку, і звернена до її носія, є реальною: не можна покласти на людину обов'язок, який вона не могла б виконати. Тому при нормативному закріпленні обов'язку важливо визначити не тільки вид належної поведінки, а й її міру.
Отже, службові обов'язки судді – це нормативно визначена вид та міра необхідної поведінки носія судової влади, що забезпечує реалізацію інтересів суб'єктів, з якими суддя вступає у правовідносини при здійсненні професійних функцій. Невиконання або неналежне виконання суддею службових обов'язків може призвести до істотних змін у його правовому становищі, навіть до втрати статусу носія судової влади.
Службові обов'язки судді мають характер додаткових і не виключають необхідності виконувати конституційні (загальні) та інші громадянські юридичні обов'язки. Так, наприклад, заняття посади судді не скасовує обов'язку захищати Вітчизну, сплачувати податки, утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, а також виконувати інші зобов'язання, що випливають з цивільно-правових відносин (якщо перебування в таких правовідносинах не суперечить статусу судді).
Сутність службових обов'язків судді полягає в тому, що це відповідна, необхідна, потрібна з погляду не лише закону, а й моралі поведінка носія судової влади, зміст якої обумовлюється специфікою статусу, особливостями соціальної функції носія судової влади. Суддя не тільки в професійній, а й у суспільній діяльності, приватному житті повинен дотримуватися певних норм поведінки, що спрямовані на підтримання авторитету судової влади в цілому.
Отже, службові обов'язки судді містять як урегульовані нормами права вимоги щодо необхідної поведінки судді, тобто юридичні обов'язки, так і носять характер моральних, які обумовлені вимогами професійної честі та гідності судді. При цьому юридичний обов'язок виступає водночас і як моральний, тоді як моральний обов'язок не завжди є юридичним.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус суддів» на суддю покладаються такі обов'язки:
– при здійсненні правосуддя дотримуватися вимог Конституції і законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням установлених законом строків;
– утримуватися від політичної, підприємницької та іншої оплачуваної діяльності, крім наукової, викладацької і творчої, дотримуватися вимог службової дисципліни і розпорядку роботи суду;
– не розголошувати відомості, які становлять державну, військову, службову, комерційну або банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, відомості про особисте життя громадян та іншу інформацію, про яку вони довідалися під час розгляду справи в судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення якої було прийняте рішення про закрите судове засідання;
– не допускати вчинків і будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.
Правове закріплення службових обов'язків судді проявляється у певних вимогах до його поведінки. Результатом такої поведінки судді виступає його волевиявлення у формі прийнятих рішень, дій чи бездіяльності в період виконання функцій судової влади. Поведінка судді може бути законною, тобто відповідати вимогам законодавства України, або незаконною. В останньому випадку вона є підставою для притягнення судді до юридичної відповідальності.
Зважаючи на те, що до структури службових обов'язків судді входять як юридично оформлені вимоги щодо службової поведінки судді, так і вимоги, які мають моральний характер, що при їх безлічі робить неможливим вичерпний перелік всіх службових обов'язків суддів у цілому, законодавець передбачив загальні підстави необхідної поведінки судді, чітко закріпивши лише ті можливі порушення, що тягнуть за собою накладення суворих стягнень.
За змістом вимог, що містяться в правовій нормі, службові обов’язки судді можна розділити на такі групи:
а) дотримання законодавства України при здійсненні професійної діяльності;
б) дотримання етичних основ діяльності;
в) сумлінне і професійне виконання своїх службових функцій.
Дотримання законодавства суддею можна розглядати в двох аспектах: по-перше, уся службова діяльність судді відбувається в установлених законодавством процесуальних рамках, порушення яких є підставою для визнання рішення судді незаконним. По-друге, суддя безпосередньо застосовує норми національного законодавства при вирішенні конкретних спорів про право. Він має право використати будь-яке джерело права, котре є частиною національного законодавства України: Конституцію, інші нормативно-правові акти, прийняті на її основі, чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
В зв’язку з наявністю прогалин в законодавстві, деякі службові обов’язки суддів не можуть бути виконані належним чином. Так, наприклад, відповідно до Конституції України, на суддю покладається обов'язок звільнити займану посаду по досягненні ним 65 років, а також у випадку, якщо він і не досяг 65 років, але за станом здоров'я не може виконувати свої обов'язки (п.п. 2, 3 ч. 5 ст. 126). Але реалізація обов'язку судді звільнити посаду по досягненні передбаченого віку або у зв’язку зі станом здоров'я є проблематичним, оскільки відсутній перелік хвороб, що свідчать про наявність перешкод виконання суддівських функцій, не передбачено механізм встановлення наявності чи відсутності у судді захворювання, що перешкоджає виконанню функцій носія судової влади.
У трудовому законодавстві України діє загальне правило, за яким за працівником зберігається посада на час його тимчасової непрацездатності протягом не більше 4-х місяців підряд (п. 5 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю), тобто вихід працівника на роботу хоча б на один день перериває перебіг встановленого строку. Але принципи здійснення судочинства не дозволяють застосовувати цю норму до суддів.
Отже, інтереси судочинства вимагають конкретизації критеріїв психічного і фізичного нездоров'я судді, строку відсутності його на роботі в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, що стане підставою для висновку про неможливість (нездатність) носія судової влади виконувати свої професійні функції за станом здоров'я. Доцільно законодавчо закріпити вимогу про періодичний медичний огляд суддів з метою виявлення захворювань, що перешкоджають здійсненню професійної діяльності.
Етичні вимоги до поведінки судді закріплені в Кодексі професійної етики судді і являють собою сукупність моральних правил поведінки судді, за допомогою яких можна оцінити його дії з погляду таких цінностей, як справедливість, сумління, гідність, людяність тощо.
Однієї з найважливіших категорій етики, що виражає моральні обов'язки судді стосовно держави, суспільства, конкретної людині, в інтересах якої здійснюється правосуддя, є професійний обов’язок. Разом з тим, особливість професійного обов’язку судді полягає в тому, що він має не тільки моральну, а й правову природу. По-перше, він містить у собі як обов'язок, передбачений правовими нормами, так і обов'язок перед суспільством, пов'язаний зі здійсненням професійної діяльності. По-друге, професійний обов’язок усвідомлюється суддею як моральна необхідність і виконується у зв’язку з його переконанням. У цьому аспекті гарантіями його виконання є насамперед моральні чинники – сумління, гідність, справедливість, громадська репутація тощо.
Іншими словами, професійний обов’язок – це сукупність органічно взаємопов'язаних моральних і правових обов'язків судді перед суспільством, котрі обумовлюються вимогами професійної діяльності та усвідомлюються суддею як моральна необхідність. У цьому понятті органічно поєднуються правові, моральні та естетичні (справедливість, добро, краса) сторони.
Професійний обов’язок судді, будучи складовою частиною громадського обов'язку, є моральним у його об'єктивному і суб'єктивному аспектах. Моральна цінність його змісту полягає в тому, що останній спрямований на вирішення найвищого завдання: розв'язання правового конфлікту, відновлення справедливості.
Усвідомлення суддею професійного обов’язку передбачає турботу про професійну гідність, постійне вдосконалювання професійної майстерності, прагнення виховувати своєю діяльністю, особистим прикладом повагу до закону, правосуддя, суду.
Однак потенційні можливості професійного обов’язку можуть виявлятися тільки в тому разі, якщо вони доповнюються відповідним суб'єктивним ставленням, коли службові обов'язки сприймаються і усвідомлюються як особисті, як глибинна потреба і переконання в справедливості і правоті справи своїх дій, професійної діяльності в цілому. Внутрішня потреба судді у виконанні професійного обов’язку розкривається з позиції такої етичної категорії, як суддівське сумління.
Суддівське сумління – це усвідомлення моральної відповідальності перед іншими людьми, моральна самооцінка, вольовий контроль суддею своїх учинків з погляду моральних норм і суспільних принципів. Суддя зобов'язаний з повагою ставитися до колег за професією, громадян, бути ввічливим, коректним у службових відносинах, дотримуватися високої культури спілкування.
Суддівське сумління не тільки має оціночний характер, змушуючи суддю співвідносити свої дії і рішення з правовими приписами і нормами моралі, а й спонукає його діяти відповідно до внутрішнього переконання, протистояти зовнішньому впливу і тиску. Сумління судді – один із засобів мотивації вибору варіанта поведінки, що допускається законом.
Таким чином, дотримання етичних основ діяльності передбачає утримання суддею від дій, що можуть бути розцінені як використання посадового становища в особистих цілях чи можуть викликати сумнів у його неупередженості, незалежності і справедливості винесених рішень. Суддя зобов'язаний не допускати будь-яких дій, що можуть заподіяти шкоду, порушити нормальну діяльність суду чи дискредитувати судову владу в цілому. Суддя не повинен як під час виконання службових повноважень, так і в приватному житті вчиняти дій, що можуть негативно відобразитися на його моральному вигляді, завдати шкоди його професійній та суспільній репутації. При цьому під репутацією судді слід розуміти загальновизнані в професійній групі, у суспільстві в цілому уявлення та оцінку поведінки судді як посадової особи судової влади, носія владних повноважень. Для судді, який не дотримується етичних основ діяльності, повинні наставати негативні наслідки, зокрема притягнення до дисциплінарної відповідальності.
