Цар Федір Олексійович не лишив заповіту про передачу престолу. Дітей у
Федора Олексійовича не було, і на престол претендували два брати - Іоанн і
Петро Олексийовичи. Іоанн Олексійович був п'ятим сином Олексія Михайловича
і його першої дружини Марії Іллівни Милославської. Царевичу Іоанну
виповнилося до цього часу 16 років, а царевичу Петрові - 10, і по
старшинству престол повинний був би перейти до Іоанна, проте бояре
побоювалися, що слабке здоров'я Іоанна не дозволить йому управляти країною.
Тому царем був проголошений Петро. Прихильники царевича Іоанн - царівна
Софія і родичі першої дружини Олексія Михайловича Милославські протестували
проти такого рішення. Щоб обурити спокій народу, вони заявили, що Іоанн
зрадницьки задушений прихильниками Наришкіних - родичів другої дружини
Олексія Михайловича. Спалахнуло стрілецьке повстання, у результаті якого
партія Наришкіних була розгромлена і царем був проголошений Іоанн
Олексійович, а царівна Софія - правителькою держави при неповнолітньому
Іоаннові. Боярська дума визнала це обрання з тим, щоб з Іоанном
Олексійовичем соцарював його брат Петро Олексійович. 25 червня 1682 року
відбулося вінчання на царство царів Іоанн V і Петра I Олексійович. Для
проведення обряду вінчання була виготовлена друга шапка Мономаха і
подвійний трон. Наришкіни були відсторонені Софією від державних справ і
цариця Наталя Кирилівна із сином Петром усамітнилася в коханим
підмосковному селі царя Олексія - Преображенському. Іоанн V у справах
управління державою не брав участь і перебував "у безперестанній молитві і
твердому пості". Так настало правління царівни Софії Олексіївни (1682-1689
р.). Цар Іоанн Олексійович був тяжко хворий і помер 29 січня 1696 року.
Він похований в Архангельськом соборі Московського Кремля.
1.5 Петро I Олексійович (Великий)
(30.05.1672 - 28.01.1725)
Після смерті царя Федора Олексійовича десятилітній царевич Петро за
пропозицією патріарха Іоакима і на настійну вимогу Наришкіних був
проголошений царем в обхід свого старшого брата царевича Іоанна, але з 23
травня того ж року за вимогою бояр Милославських він був затверджений
3емським собором "другим царем", а Іоанн - "першим". 25 червня 1682 року
царі Іоанн V і Петро I вінчалися на царство. У зв'язку з молодістю царів
правителькою при них стала їхня старша сестра царівна Софія. До 1689 року
Петро cо своєю матір'ю Наталею Кирилівною жив у підмосковному селі
Преображенському, приїжджаючи в Москву тільки на час офіційних церемоній. У
Преображенському царевич займався військовими іграми зі спеціально для
цього сформованими "потішними військами", що стали згодом ядром російської
регулярної армії. У січні 1689 року на настійну вимогу матері Петро I
женився на дочці славетного боярина Євдокії Федорівні Лопухіної. У 1689
році бажаюча єдиновладдя Софія була відсторонена від влади й замкнута в
Новодівочий монастир. До 1694 року уряд Петра I очолювала його матір Наталя
Кирилівна. У 1696 році, після смерті Іоанн V, Петро став єдинодержавним
царем. Характерними чортами Петра були розум, воля, енергія, широта
поглядів, цілеспрямованість, допитливість, велика працездатність. Петро, не
отримавши належної освіти, учився все життя.Водночас Петро був
опришкуватий, жорсткий і безжалісний, особисто брав участь у катуваннях і
стратах. Цар не cчитался c інтересами і життям окремої особистості, не
зупинившись перед смертним вироком навіть власному сину Олексієві. У 1697
році цар спорядив "Велике посольство" у Європу і самий приєднався до нього
під ім'ям Петра Михайлова. У Пруссії цар навчався артилерійській справі й
одержав атестат вогнепального майстра. Вивчати кораблебудування Петро
направився в Голландію й в Амстердамі поступив робочим на Ост-Індську верф.
Під час перебування в Європі Петро оглядав фабрики, бібліотеки, слухав
лекції в університетах.У 1698 році цар спішно повернувся в Росію, тому що
була отримана звістка про нову змову Софії і повстанні стрільців. Під час
свого царювання Петро I провів значні реформи, спрямовані на подолання
відставання Росії від передових країн Заходу. У результаті реформ
державного апарата місце Боярської думи зайняв Сенат, заснований у 1711
році для управління всіма справами у випадку від'їзду государя. Колегії, що
відали господарським життям Росії й організовані по шведському зразку
замість складного і неповороткого апарата наказів, були підпорядковані
Сенату. Справи в колегіях вирішувалися більшістю голосів. У 1721 році Петро
затвердив Духовний регламент, що цілком підпорядкував церкву державі.
Патріаршество було скасовано, а для управління церквою заснований Святійший
Синод. Велике значення мала адміністративна реформа, що розділила всю Росію
на 8 (а потім на 10) губерній на чолі з губернаторами "щоб краще
придивлятися про грошові збори і всякі справи"1. 16 травня 1703 року на
однім з островів в устя Неви по розпорядженню Петра I почали будівництво
Петропавловської фортеці. Фортеця стала початком нового міста, названого
Петром на честь свого святого патрона Санкт-Петербургом. У 1712 році
Петербург став столицею Російської держави. Перетворення Петра I
торкнулися всіх сфер громадського життя: Указ про єдиноспадкування закріпив
дворянську власність на землю, у Табелі про ранги був установлений порядок
чиновиробництва військових і цивільних службовців не по знатності, а по
особистих спроможностях і заслугам. Необхідний для активної зовнішньої і
внутрішньої політика ріст державного бюджету призвів до корінної реформи
всієї податкової системи - уведенню подушної податі, що підсилила кріпосну
залежність селян від поміщиків. Подушна подать була тяжче тих повинностей,
що відбували на користь пана кріпака. На погіршення свого положення народ
відповів посилившимся опором: почастішали побіжи кріпаків, розгроми
панських маєтків, збройні виступи. Астраханське повстання 1705-1706 р. і
повстання під проводом Булавіна були жорстоко придушені урядовими
військами. Петро I створив регулярну російську армію і флот. Основою ладу
збройних сил явилася рекрутська повинність, введена у 1705 році, і
обов'язкова військова служба дворян, що одержували офіцерський чин після
закінчення військової школи або служби рядовими. Організацію, озброєння,
тактику, права й обов'язки всіх чинів визначали Військовий статут (1716
р.), Морський статут (1720 р.) і Морський регламент (1722 р.), у розробці
яких брав участь і Петро. Разом із формуванням армії на Азовському і
Балтійському морях будувався військово-морський флот. Після початку
Північної війни будівництво азовського флоту було припинено, а в результаті
невдалого Прутського походу Росія загубила й Азов з узбережжям. Будівництво
флоту продовжувалося на Балтійському море. У 1708 році був спущений на воду
перший корабель, а через 20 років російський флот на Балтійському море був
самим потужним: 32 лінійних корабля, 16 фрегатів, 85 галер і багато
різноманітних дрібних судів. Глибокі реформи були проведені Петром I в
області культури і просвітництва: з'явилася світська література, були
відкриті медико-хірургічна, інженерні й артилерійські школи, Морська
академія. Для навчання і практичного освоєння наук молодих росіян посилали
за кордон. Видавалися букварі, навчальні карти, навчальні посібники.
Відчинився перший російський музей - Кунсткамера - із привселюдною
бібліотекою і перший російський загальнодоступний театр. У 1700 році в
Росії був впроваджений новий календар із початком року 1 січня замість 1
вересня і літообчислення від різдва Христова, а не від створення світу.
Стала виходити перша російська друкарська газета - "Відомості". У 1724 році
була заснована Петербурськая Академія наук із гімназією й університетом. По
розпорядженню Петра I були проведені експедиції А.Бековича-Черкаського в
Середню Азію, И.Евреінова і Ф.Лукіна - на Далекий Схід, Д.Месершмідта - у
Сибір, підготовлена експедиція В.Беринга, призначена початок систематичному
вивченню географії країни і картографуванню. Необхідність виходу до
Чорного і Балтійському морям визначили зовнішню політику Петра I.
Наприкінці XVII сторіччя були початі два походи на турецьку міцність Азов,
що сприяли укладанню Константинопольского перемир'я з Туреччиною. Росія
вийшла на береги Азовського моря. Проте головною зовнішньополітичною
проблемою було одержати вихід до Балтійському моря. Петро звертався до
Швеції з проханням продати належні колись Росії землі у Фінської затоки,
але шведи не погодилися. Почалася Північна війна, що продовжувалася більш
20 років. У 1712-1714 р. була завойована Фінляндія. Утвердившись на берегах
Балтійського моря, Росія стала великою державою, у 1721 році вона була
проголошена імперією, а Петрові I був привласнений титул імператора
Всеросійського, Батька Батьківщини і Великого. У росіянкою історії Петро I
по праву залишився Петром Великим. Здоров'я імператора було підірвано
важкою працею і багатьма надмірностями. 28 січня 1725 року в результаті
запущеної хвороби Петро I помер. Він похований у соборі Петропавловської
фортеці в Санкт-Петербурзі.
1.6 Єкатерина I Олексіївна
(5.04.1684 - 6.05.1727)
Імператриця Всеросійська(28.01.1725 - 6.05.1727) Після смерті Петра I
при дворі утворилися дві партії. Одна з них, у якій входили Репнін, Голіцин
і князья Долгорукови, відстоювала права Петра Олексійовича, малолітнього
онука Петра I і сина царевича Олексія. Проте за підтримкою гвардійських
полків Меншиков і Толстой збудували на престол удову Петра I Єкатерина, що
підтримували також і впливові члени Синоду - Феодосій Псковський і Феофан
Новгородський. Спадкоємцем престолу був оголошений онук Петра I великий
князь Петро Олексійович. Єкатерина (справжнє ім'я Марта), дочка
литовського селянина Самуіла Скавронського, була другою дружиною Петра
Великого. У 1715 році при водохрещенні в православну віру вона була
наречена Єкатериною Олексіївною. Єкатерина була слабкою жінкою, схильної
різноманітним впливам. Вона не мала ніякої програми дій і в усім
покладалася на радників. Для важливих державних справ була заснована
Верховна таємна рада, серед шести членів якого був соратник Петра Великого
Олександр Меншиков. Раді придавалось значення законодавчого органа: жодний
указ государині не міг бути виданий без обговорення в Раді. Після смерті
Петра уся вага тягаря правління і відповідальності ліг на "пташеняти гнізда
Петрова", що здебільшого виявилися недієздатні до самостійній діяльності.
Тривалі війни, що вела Росія, позначилися на фінансах країни. Через
неврожаї піднялися ціни на хліб, у країні наростало невдоволення. Щоб
запобігти повстання, був знижений подушний податок ( із 74 до 70 копійок).
Верховна таємна рада ліквідувала органи місцевої влади, створені Петром I,
і відновив владу воєвод. В роки правління Єкатерини I відбулися і такі
події, як відкриття Академії наук, організація Морської експедиції
В.Беринга, установи ордена Св. Олександра Невського. У царювання Єкатерини
I Росія вела війну з турками в Дагестані і Грузії. Задум Єкатерини
повернути герцогу Голштинському віднятий датчанами Шлезвіг викликав
військові дії з боку Англії і Данії. Стосовно Польщі Росія намагалася
звістки мирну політику. Підприємницький і далекоглядний Меншиков розумів,
що коли влада перейде до Петрові, він загубить свій вплив при дворі.
Меншиков домігся в Ектерини згоди на шлюб своєї дочка з царевичем Петром
Олексійовичем . Навесні 1727 року Єкатерина захворала гарячкою і 6 травня
померла. У заповіті, підписаному замість хворий матері царівною Єлизаветою
Петрівною, спадкоємцем престолу призначався царевич Петро Олексійович.
1.7 Петро II Олексійович
(12.10.1715 - 18.01.1730)
Петро Олексійович, онук Петра I, вступив на престол за заповітом
імператриці Єкатерини I. Вихованню й освіті Петра Олексійовича приділялося
не особливо багато уваги. незабаром після смерті Єкатерини I на чолі
вчителів молодого імператора став А.И.Остерман, якому допомагали академік
Гольдбах і архієпископ Феофан Прокопович. Щоб не загубити впливу при новому
государі, Меншиков негайно обручив Петра зі своєю дочкою Марією і незабаром
видалив від подвір'я неприємних йому осіб. Самовладдя і зарозумілість
тимчасового правителя дратували багатьох придворних. Та й сам молодий
імператор не любив Меншикова. Цим скористалися князі Довгорукі, що
переконали Петра заарештувати Меншикова. Меншиков разом із сімейством був
засланий у Сибір, а усе його майно було конфісковано. Так закінчилося його
розпорядження державою. Петро II із своїми наближеними оселився в Москві
і майже увесь час проводив на полюванні. Для зміцнення своєї влади при
дворі 19 листопада 1729 року Довгорукі улаштували заручення Петра II із
князівною Катрею Олексіївною Довгорукою. Петро II оголосив себе
супротивником перетворень Петра I і ліквідував створені його дідом
установи. Уся повнота влади перейшла до верховної таємної ради. Іноземні
посли писали, що "усе в Росії в страшному безладді". верховна таємна рада
збиралася рідко, а Петро II цілком віддавався розвагам і не піклувався про
справи державні. У січні 1730 року імператор занедужав віспою і незабаром
помер. З смертю Петра II припинився рід Романових по чоловічій лінії. Після
смерті Петра II Верховна таємна рада обрала на престол дочку царя Іоанна V
Ганну Іоаннівну, удову герцога Курляндського.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
