17.04.1818.- 1.03.1881)
Олександр Миколайович, старший син імператора Миколи I і імператриця
Олександри Федорівни, зійшов на престол після смерті Миколи I.
Вихователями спадкоємця престолу були генерал К.К.Мердер і поет
В.А.Жуковський. Олександр Миколайович, щоб ознайомитися з державними
справами, із 1834 року був присутній на засіданнях Сенату, а з 1835 року -
і Синоду. При Олександрові II у Росії було скасовано кріпосне право
(Положення 19 лютого 1861 року), за що імператора прозвали царем-
визволителем. Було звільнено більш 22 млн. російських селян і встановлений
новий порядок суспільного селянського управління. По Судовій реформі 1864
року судова влада була відділена від влади виконавчої, адміністративної і
законодавчої. У цивільних і карних процесах були введені початки гласності
і суд присяжних, об'являлася незмінюваність судів. У 1874 році вийшов указ
про усестанову військову повинність, що зняла тяготи військової служби з
нижчих станів. У цей час були створені вищі загальноосвітні установи для
жінок (у Петербурзі, Москві, Казані і Києві), засновані 3 університету -
Новоросійськ (1865 р.), Варшавський (1865 р.) і Томский (1880 р.). У 1863
році було прийняте положення про звільнення від попередньої цензури
столичних періодичних видань, а також деяких книг. Проводилося поступове
скасування що виключають і обмежують законів стосовно розкольників і
євреїв. Проте після придушення Польського повстання 1863-1864 р. уряд
поступово перейшов до курсу обмеження реформ поруч тимчасових правил і
міністерських циркулярів. Слідством цього явився підйом демократичного руху
в країні, приведший до революційного терору. Імператор Микола I лишив
своєму спадкоємцю Кримську війну, що закінчилася поразкою Росії і
підписанням світу в Парижі в березні 1856 року. У 1864 році було кінчене
скорення Кавказу. По Айгунському договорі з Китаєм до Росії був приєднаний
Амурський край (1858 р.), а по Пекінському - Уссурійський (1860 р.). У 1864
році росіяни війська почали похід у Середню Азію, у результаті якого були
захоплені місцевості, що утворили Туркестанський край (1867 р.) і
Ферганську область (1873 р.). Російське панування поширилося аж до вершин
Тянь-Шаню і до підніжжя Гімалайського хребта. У 1867 році Росія продала США
Аляску й Алеутськие острови. Найважливішою подією в зовнішній політика
Росії в царювання Олександра II явилася російсько-турецька війна 1877-1878
р., що завершилася перемогою російських військ. Результатом цього явилося
проголошення незалежності Сербії, Румунії і Чорногорії. Росія одержала
частину Бессарабії, відірваної в 1856 році (крім островів дельти Дунаю) і
грошову контрибуцію в розмірі 302,5 млн. рублів. Крім того, до Росії були
приєднані Ардаган, Карс і Батум із їхнього округа. 1 березня 1881 року
імператор Олександр II був смертельно поранений кинутої в нього терористом
Гриневіцьким бомбою. Олександр II похований у Петропавловськом соборі.
1.17 Олександр III Олександрович
(26.02.1845 - 20.10.1894)
1 березня 1881 року, після убивства терористами імператора Олександра
II, на престол вступив його син Олександр III. Старший брат Олександра III
Микола помер у 1865 році і після його смерті спадкоємцем престолу став
Олександр Олександрович. Вирослий в офіцерському середовищі, Олександр був
гордовитим і грубим, до людей він ставився як до підпорядкованих йому
солдатів. Він не одержав тієї освіти, що вважалося необхідним спадкоємцю
престолу. Вихователем Олександра III був теоретик самодержавства, обер-
прокурор Святійшого Синоду К.П.Победоносцев, що перший час після сходження
на престол свого вихованця був самою впливовою особою в уряді. Імператор
мав величезну працездатність і надзвичайну фізичну силу. На відміну від
батька Олександр III не був хороброю людиною. Боючись замахів, він пішов у
Гатчину, у палац свого прадіда Павла I, спланований як стародавній замок,
оточений ровами і захищений сторожовими вежами. У умовах капіталізму, що
розвивається, Олександр III, висловлюючи інтереси найбільше консервативних
кіл дворянства, зберігав поміщицький уклад життя. Проте в області
економічної політики імператор змушений був рахуватися з ростом
капіталістичних елементів у країні. У перші місяці царювання Олександр
III проводив політику лавірування між лібералізмом і реакцією, що визначало
боротьбу угруповань усередині урядового табору (М.Т.Лорис-Меліков,
А.А.Абаза, Д.А.Мілютін - з одного боку, К.П.Побєдоносцев - з інший). 29
квітня 1881 року Олександр III виступив із маніфестом про затвердження
самодержавства, що означало перехід до реакційного курсу у внутрішній
політиці. Проте в першій половині 1880-х років під впливом економічного
розвитку і сформованої політичної обстановки уряд Олександра III був
змушений провести ряд реформ (скасування подушної податі, введення
обов'язкового викупу, зниження викупних платежів). З відставкою міністра
внутрішніх справ графа Н.И.Ігнатьєва (1882 р.) і призначенням на цю посаду
графа Д.А.Толстого почався період відкритої реакції. В роки царювання
Олександра III значно посилилася адміністративна сваволя. З метою
освоєння нових земель при Олександрові III швидкими темпами йшло
переселення селянських сімейств у Сибір. Усього в царювання Олександра III
у Сибір було переселено до 400 тис. селян, а в Середню Азію - 60 тис. Уряд
до деякої міри піклувалося про поліпшення побуту робітників - були введені
правила про наймання на сільські і фабричні роботи, нагляд за який був
увірений фабричним інспекторам (1882 р.), була обмежена робота малолітніх і
жінок. В зовнішній політиці в ці роки спостерігалося погіршення російсько-
німецьких відношень і відбувалося поступове зближення Росії і Франції, що
закінчилося укладанням франко-російської союзу (1891-1893 р.). Олександр
III помер восени 1894 року від хвороби нирок, що посилилася через забиті
місця, отриманих під час залізничної катастрофи під Харковом, і постійного
вжитку спиртного. Він похований у Петропавловськом соборі.
1.18 Микола II Олександрович
(6.05.1868 - 17.07.1918)
Микола II, старший син імператора Олександра III і імператриця Марії
Федорівни, зійшов на престол після смерті свого батька. Коронація Миколи II
ознаменувалася катастрофою на Ходинськом полі в Москві, у якій загинули
декілька сотень людин. Микола II одержав гарну освіту, він володів
французьким, англійським і німецьким мовами. У жовтні 1890 року великий
князь Микола Олександрович учинив подорож на Далекий Схід, прямуючи через
Відень, Грецію і Єгипет в Індію, Китай і Японії. Зворотний шлях Миколи
Олександровича лежав через усю Сибір. Імператор був простий і легко
доступний. У його характері сучасники відзначали два недоліки - слабку волю
і мінливість. Все царювання Миколи II пройшло в обстановці революційного
руху, що наростало. На початку 1905 року в Росії спалахнула революція, що
поклала початок деяким реформам. 17 квітня 1905 року був виданий Маніфест
про віротерпимість, що дозволяв російським переходити з православ'я в інші
християнські релігії і визнавав релігійні права розкольників. 17 жовтня
1905 року вийшов Маніфест, по якому признавалися основи цивільної свободи:
недоторканість особи, свобода слова, зборів і союзів. Була заснована
Державна дума (1906 р.), без схвалення котрої жодний закон не мог ввійти в
силу. По проекті П.А.Столипіна проводилася аграрна реформа: селянам був
дозволений вільно розпоряджатися своєю землею, створювати хутірські
господарства. Була зроблена спроба скасування сільські общини, що мало
величезне значення для розвитку капіталістичних відношень у селі. У
області зовнішньої політики Микола II почав деякі кроки по стабілізації
міжнародних відношень. У 1898 році російський імператор звернувся до урядів
Європи з пропозиціями підписати угоди про зберігання загального миру і
встановленні меж постійного росту озброєнь. У 1899 і 1907 роках відбулися
Гаагскі конференції миру, окремі рішення яких діють і донині. У 1904 році
Японія оголосила Росії війну, що закінчилася в 1905 році поразкою
російської армії. За умовами мирного договору Росія сплатила Японії біля
200 млн. рублів за утримання російських військовополонених і уступила їй
половину острова Сахалін і Квантунську область із фортецею Порт-Артуром і
містом Дальнім. У 1914 році Росія на стороні країн Антанти проти Німеччини
вступила в першу світову війну. Невдача на фронті в першій світовій
війні, революційна пропаганда в тилу й у військах, розруха, міністерська
чехарда і т.д. викликали різке невдоволення самодержавством у різноманітних
колах товариства. На початку березня 1917 року голова Державної думи
М.В.Родзянко заявив Миколі II, що зберігання самодержавства можливо тільки
за умови передача трону царевичу Олексієві при регенстве брата імператора
великого князя Михайло. 2 березня 1917 року Микола II, з огляду на слабке
здоров'я свого сина Олексія, зрікся від престолу на користь свого брата
Михайло Олександровича. Михайло Олександрович також підписав Маніфест про
зречення від престолу. У Росії почалася республіканська ера. З 9 березня
по 14 серпня 1917 року колишній імператор і члени його сім'ї утримувалися
під арештом у Царському Селі, потім їх переправили в Тобольск. 30 квітня
1918 року в'язнів привезли в Єкатеринбург, де в ніч на 17 липня 1918 року
по постанові СНК і ВЦІК колишній імператор, його дружина і діти й і слуги,
що залишилися при них доктор, були розстріляні чекістами.
2. Микола ІІ – останній імператор з династії Романових
Виховання й освіта Миколи II проходило під особистим керівництвом його
батька на традиційній релігійній основі. Вихователі майбутнього імператора
і його молодшого брата Георгія одержали таку інструкцію: "Ні я, ні Марія
Федорівна не бажаємо робити з них оранжерейних квітів. Вони повинні добре
молитися Богу, учитися, грати, пустувати в міру. Вчите гарненько, спуску не
давайте, запитуйте по всій строгості законів, не заохочуйте ліні особливо.
Якщо що, те адресуйтеся прямо до мене, а я знаю, що потрібно робити.
Повторюю, що мені порцеляни не потрібно. Мені потрібні нормальні російські
діти. Поб'ються - будь ласка. Але донощику - перший батіг. Це - сама моя
перша вимога". Навчальні заняття майбутнього імператора велися по старанно
розробленій програмі протягом тринадцятьох років. Перші 8 років були
присвячені предметам гімназичного курсу. Особлива увага приділялася
вивченню політичної історії, росіянкою літератури, французького, німецького
й англійського мов, який Микола Олександрович опанував у досконалості.
П'ять наступних років присвячувалися вивченню військової справи, юридичних
і економічних наук, необхідних для державного діяча. Викладання цих наук
велося видатними російськими вченими-академіками зі світовим ім'ям:
Бекетовим.Н., Обручевим Н.Н., Кюи Ц.А., Драгомировим М.И., Бунге Н.Х. і ін.
Щоб майбутній імператор на практиці познайомився з військовим побутом і
порядком стройової служби, батько направив його на військові збори. Перші 2
року Микола служив молодшим офіцером у рядах Преображенського полка. Два
літніх сезони він проходить службу в рядах кавалерійського гусарського
полка ескадронним командиром, і, нарешті в рядах артилерії. У той же час
батько вводить його в курс справи управління країною, запрошуючи брати
участь у засіданнях Державної Ради і Кабінету Міністрів.
У програму освіти майбутнього імператора входили численні подорожі по
різноманітних губерніях Росії, що він здійснював разом із батьком. У
довершення освіти батько виділив у його розпорядження крейсер для подорожі
на Далекий Схід. За 9 місяців він із почтом відвідав Грецію, Єгипет,
Індію, Китай, Японії і далі сухим шляхом через усю Сибір повернувся в
столицю Росії. До 23-х років свого життя Микола Романов - високоосвічена
молода людина із широким кругозіром, що прекрасно знає історію і літературу
й у досконалості володіюча основними європейськими мовами. Блискуча освіта
сполучилося в нього з глибокою релігійністю і знанням духовної літератури,
що було нечасто для державних діячів того часу. Батько зумів уселити йому
беззавітну любов до Росії, почуття відповідальності за її долю. З дитинства
йому стала близька думка, що його головне призначення - слідувати
російським основам, традиціям і ідеалам.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
