Ці функції політичної ідеології виконують завдяки двум властивостям, які відрізняють їх від інших форм політичної свідомості (наприклад політичної психології):
1) претензії на тотальну значущість або глобальність;
2) нормативності.
Будь-яка політична ідеологія намагається натиснути інші ідеології, заявити про своє велике призвання, змінити світ й використовувати все для реалізації пропонуючої ідеї. Запропонована конкретною ідеологією, інтерпретація потребує приверженості з боку її прибічників цінностями й нормами, які вона культивує.
Політика і ідеологія проникають у всі сфери суспільного життя, але вони й поєднуються одна з одною. При цьому будь-який дефіцит політики, будь-яка її слабкість, політичний вакуум, нестача політичних ідей і рішень негайно заміщаються ідеологією. Ідеологія здатна і витиснути політику, і підкорити її собі, особливо, коли ідеологізація політики стимулюється будь-якими зовнішніми подіями (загрозою ззовні) або внутрішніми обставинами (розлад в економіці), у соціальній сфері та ін.
Природними є відносини політики і ідеології, їх безпосереднє об’єднання в політико-ідеологічний комплекс. Якщо мораль, культура, наукові знання, релігія незважаючи на весь їх вплив на політику, рідко в змозі визначити політику, і міра цього впливу надто умовна, то ідеологія злита з політикою безпосередньо. Політика ідеологічна у своєму значенні як прагнення керувати, спрямовувати, контролювати в ім’я певної ідеї, задумів тих чи інших інтересів і цілей.
Разом з тим, існують й окремі межі взаємного проникнення ідеології в політику. Надмірна ідеологізація політики робить її нездібною визначати і вирішати суспільно важливі питання, породжує тоталітарні режими зо всіма випливаючими з цього наслідками.
В сучасній політичній ідеології необхідно відмітити такі нові моменти, як появу специфічних негативних ідеологій (антикомунізм, антифашизм та ін.); поновлення традиційних ідеологій (неолібералізм, неоконсерватизм та ін.) зберігаються основні установки колишніх течій, але й істотно змінюючи оцінки і підходи.
2. Політичні цінності
Політичні цінності виконують роль орієнтирів у складному світі політики, визначають її сенс і зміст. Сутність поняття “політичні цінності” розкривається так: найвищі принципи, які забезпечують злагоду в суспільстві чи соціально-політичних групах по відношенню до головних цілей і проблем.
Енциклопедія з політології трактує політичні цінності як “сукупність ідей, уявлень і відповідних соціопсихологічних утворень (настанов, орієнтацій, переживань, стереотипів), що визначають цілеспрямування, стратегію і тактику політичної діяльності”.
Цінностям із політиці призначено сприяти процесу інтеграції соціальної групи як частини більш осяжної соціальної цілісності; мотивувати політичну участь і діяльність через утворення умов, за яких соціально-політичні цілі становляться безпосередніми стимулами суб’єктів політичного процесу; визначити ієрархію різноманітних цілей і завдань із політиці та впливати на вибір заходів і методів їх досягнення та реалізації.
У змісті політичних цінностей – відбиваються політичні ідеали, бажання та інтереси соціальних суб’єктів, тому, як підкреслюється в методології М. Вебера, система цінностей слугує т. зв. “ідеальними конструктами”, за допомогою яких здійснюється пізнання світу політики. Політичні цінності сприяють формуванню стандартів оцінки (стандартизації) кожної політичної дії, вчинку та їх наслідків; вони здатні певним чином орієнтувати будь-яких учасників політичного процесу (партію, політичний рух, клас, політичну групу, особу) по відношенню до всіх інших суб’єктів політики.
Комплекс політичних цінностей досить осяжний і різноманітний, тому існують в їх систематизації й типології. Насамперед, це визначається тим, що у сучасній політиці все більшого значення набувають загальнолюдські цінності й інтереси, реалізація яких у політичній цілісності відбувається вкрай суперечливо і непослідовно. Пояснюється це гетерогенністю (розрізненістю) кінцевих інтересів і цілей членів, багатьох політичних коаліцій, які формально виступають з позицій загальногуманних ідеалів; вузькокорисними домаганнями політичних партій; загостренням суперництва за владу між політичними лідерами і елітними групами; помилками в оцінці політичної кон’юнктури тощо. Найбільш типові критерії, що можна застосувати до типології політичних цінностей це – система уявлень і вірувань людей щодо бажаного і найкращого типу політичної системи, режиму влади; потреби і умови, що забезпечують посилення соціально-політичних зв’язків у групі, соціальній спільноті чи організації (політична інтеграція); здатність політичного інституту ефективно виконувати свої функції; відповідність політичних феноменів структурі соціальних потреб і жадань; наповнення каталогу політичних благ, які повинні забезпечувати чинні та майбутні політичні інститути; врешті, набір певних ідеалів (принципів, непорушних постулатів, традицій), які наповнюють ціннісним змістом сучасні ідеологічні системи.
За сучасних умов політичні цінності відбиваються у змісті т.зв. політичних універсалій – найзагальніших політичних утворень і понять, які трактуються через сукупність рис і проявів у політичній культурі, діяльності та ідеології. До найбільш оформлених загальнолюдських політико-культурних універсалій відносяться:
- загальнолюдські політичні принципи та ідеали – Мир, Свобода, Правопорядок, Демократія, Суверенітет, Права Людини, Рівність (соціально-правова), Братерство тощо, які хоча б декларативно визнаються у масштабах світового співтовариства;
- міжнародна політична мова, в якій закріплено поняттєво і лексично все різноманіття політичних явищ, процесів, і зокрема – цінностей;
- міжнародна політична символіка, яка володіє найсуттєвішими емоційно-психологічними механізмами впливу на політичну свідомість: це і відомі символічні емблеми та знаки; і музичні твори чи теми, символізуючи певні політичні настрої; і навіть символіка кольорів (білий – символ допомоги, чистоти дій і думок; блакитний – знак захисту, мирочинства; зелений – життя планети, природи, людства, колір екології; рожевий - захист дитини і материнства);
- міжнародні політичні організації, діяльність і саме існування яких затверджує загальнолюдську політику культури та координує спрямованість глобальної політики;
- глобальна політична інтеграція – ціннісний процес, який ще діє як тенденція та безпосередньо визначається поглиблення глобальних проблем сучасності;
- всесвітня розповсюдженість держави як універсальної форми політичної організації народів, що історично утвердився в якості політико- інституційного “фундаменту” людської цивілізації;
- міжнародне право – нормативна система, визнана як політична ціннісна універсалія, завдяки механізмам регулювання відносин між державами, світовими організаціями і спільнотами, яка спирається на досягнення політичної культури і історичний досвід політичних стосунків.
Крім того, політологія виокремлює також негативні політичні універсалії (анти-цінності), які отримали розповсюдження в політичному житті. Це – політичний нігілізм; політичний абсентеізм (пасивність, аполітизм); популізм у політиці;політична істерія і фанатизм (крайні вирази політичного ідеалізму);політичний екстремізм (вкрай радикальна позиція); політичний регіоналізм (противага глобальній політичній інтеграції); політичне (перш за все, нелегітимне) насильство.
“Людина подоба” політики у значній мірі, залежить від світу цінностей – суб’єктивних уподобань людей, їх уявлень про бажані або небажані події, явища, політичні процеси тощо. Фундаментальне підгрунтя політичних цінностей полягає, як не дивно, поза межами політики і тяжіє до найгрунтовніших сфер буття: моралі, релігій та економіки. Але все рівно, системи цінностей екстраполюються звідти в політичну сферу, де вони набувають форми і практичної реалізації.
Так, в ідеології політичні цінності та групові переконання є ідеальними конструктами, відмінними рисами й ознаками;
в політичній культурі вони виявляються через моделі та стандарти поведінки, орієнтацій в політиці, що містять знання, емоції, оцінки та слугують критерієм відбору політичної інформації;
в політичній системі – через ціннісні принципи побудови і функціонування інститутів, що реалізують ресурси і механізми влади (демократії, політичного плюралізму, соціальної справедливості, верховенства права тощо);
в самій політиці як феномену, що постійно співвідносять з мораллю, наукою і мистецтвом; отже, їх ціннісні системи виступають мірилом відповідності політики до етичних, науково-методичних принципів чи досконалості й неперевершеності істинного мистецтва.
Слід розуміти, якщо суб’єктивні регулятори політичної мотивації (серед яких політичні цінності – найголовніші) є відсутніми, то політика і галузь влади перетворюється на “поле гри” егоїстичних політичних інстинктів, що неминуче веде суспільство до краху, а політичну систему – до руйнування. Відомий російський історик В.С.Соловйов, підкреслюючи значення ціннісної мотивації в політиці, суттєво наголосив: “Є в народа інтерес, є в нього і сумління” , - що означало неможливість встановити поза цими духовними кордонами якісь важливі речі для людини чи соціальної спільноти.
Завдяки системі визнаних і діючих політичних цінностей здійснюється добір та ієрархізація політичних пріоритетів, визначається характер політичної аргументації, формується інструментарій та технології (антитехнології) політичної діяльності; утворюються і насичуються змістовними акцентами програми політичного життя. Саме з цих можливостей ціннісного впливу політолог А.І. Демідов виокремлює ціннісні домінанти політики, які фактично є тенденціями виявлення духовно-ідеальних сторін (характеристик) у політичному процесі. Серед них:
1. Сакралізація політичної сфери:формування уявлень про політичну реальність через її трактування, як богоугодну чи, навпаки, боговідступну справу, як особливий засіб реалізації вказівок, які визначив Всевишній. Вплив цієї домінанти надзвичайно поляризує політику, замість плюралізму позицій виникає жорстка дихотомія “божественого” і “диявольською”, ідеологічні постулати підмінюються релігійними догматами, увесь політичний процес ірраціоналізується.
2. Під впливом етнічного фактору, актуалізуються цінності патріотичної і національної спрямованості. Цінності національного пріоритету стають домінантними в політиці (та навіть організуються у націоналістичні ідеології) за певних умов – захист від зовнішньої агресії (акцентує патріотизм), національно-культурний ренесанс, захист національно-етнічної ідентичності, прагнення зрілих етносів (народностей, що вже усвідомлюють себе як націю) до утворення власної національної держави.
