Гімни представляють собою офіційні патріотичні символи, знаки, за допомогою яких народи відрізняють себе один від одного або підтверджують межі своєї ідентичності.
Прапор в поєднанні з гімном та іншими атрибутами державності в багатьох країнах перетворився в емоційне втілення нації. Не випадково, що коли громадяни однієї держави бажають виказати своє незадоволення та протест діями іншої держави, вони публічно спалюють прапор цієї держави, а будь-яке зневажання прапора в більшості країн розглядається як кримінальний злочин. Поряд з прапором та чи інша держава в уявленнях як її громадян, так і іноземців, ототожнюється з її гербом. Часто центральним елементом гербів виступають зображення рослин і дерев, тварин, птахів.
Національно-державні символи та ідеали більш-менш тісно пов’язані між собою, вони взаємодоповнюють та підтримують одне одного.
Таким чином, політико-правові цінності та ідеали відбивають ціннісний зміст політичного процесу, аксіологічну компоненту політики та логічно підводять нас до розуміння феноменів ідеології та політичної культури.
3. Характеристика спектру ідейно-політичних сил
При характеристиці ідейно-політичних течій (як і політичних партій, суспільних рухів, політичних переконань індивідів та ін.), застосовуються терміни "праві" та "ліві", їх походження пов’язане з розміщенням членів Установчих зборів Франції періоду Великої французької революції 1789-1794 рр. у залі засідань: противники монархії, радикально настроєні депутати розташувалися ліворуч від головуючого, а роялісти, депутати консервативного толку - праворуч. Так і з’явилися ліві й праві.
До недавнього часу у нашій політичній літературі розподіл, нездоланна межа пролегла між правими й лівими по класовим прикметам, простій схемі: всі ідейно політичні течії, партії, соціальні групи та ін. буржуазні праві, увесь робочий клас, працююче селянство - ліві
Такий розподіл виходив із сформульованого марксизмом головного протиріччя - між працею і капіталом.
Цей критерій розподілу, відповідний соціально-економічному становищу суспільства в 19ст., навіть не можна сьогодні визнати єдино вірним. Дійсно, інтереси американського робітника не можуть співпадати з Рокфеллером з багатьох параметрів, а фермера з президентом сільськогосподарської корпорації. Але сьогодні і робочий клас, і буржуазію зв’язує діалектична єдність протилежностей; більшість робітничого класу змирилася зі своєю експлуатацією, хоча окрема його частина залишається під впливом революційних ідей.
Істотні зміни в соціальній структурі капіталістичного суспільства, рівня благополуччя його населення, в розвитку демократії та іншому визначили необхідність виділення інших характеристик політичних сил. Сьогодні такими рисами є не жорсткий класовий розподіл суспільства, а відношення до свободи, влади, демократії, власності. В західних державах сьогодні "ліва буржуазія" не менш багата, ніж "права", а середні верстви, селяни, поділяються на правих та лівих. Якщо в нас, наприклад, лівими звуть прибічниками приватної власності, роздержавлення і приватизації підприємств, то на Заході в цьому міститься позиція правих. Сьогодні нерідкість, що ліві мають погляди та голосують за діві партії представників буржуазії та середніх верств, а частина робітничого класу підтримує консерваторів - прибічників правих поглядів. І все ж таки крайні зони в спектрі політичних сил виділяються й сьогодні: це ліві та праві. До лівих відносяться течії (партії, організації та ін.) перетворюючої радикальної орієнтації сприймаючих ідей демократії, солідарності, рівності, колективізму, соціальної справедливості, розширенню особистих свобод.
До правих – консервативно - охороняючої орієнтації, підтримуючих авторитаризм, націоналізм, расизм. Політична роль правих звичайно не розповсюджується, як і саме їх існування. Крім окремих зон в політичному спектрі виділяють "центр", "центристи" - помірні політичні сили, схильні до компромісів, відрізняються негативним ставленням до радикальних рішень і дій. Сильний "центр" у парламенті - запорука політичної стабільності. Виходячи з цих загальних рис, політологами складаються схематичні типології політичних сил. Ось одна з найбільш поширених:
|
Ліві |
|
Центр |
|
Праві |
|||
|
Крайні ліві |
ліві |
|
Лівий центр |
Правий центр |
|
праві |
Ліві |
|
Ліві екстремісти |
Раді-кали революціонери |
|
Ліберали, які виступають за свободу та гідність індивіда. |
Демократи (схожі на лібералів, але акцент на рівність), помірні консерватори. |
|
Консерватори реакціонери (за збереження віджитого суспільного уряду |
Праві ектремісти |
З даної схеми бачимо, що два крайніх елемента знаходяться в рівновіддалених протилежних від центру точках (крайні ліві та крайні праві). Але є і загальне» характерне для обох, ззовні взаємовиключних політичних сил - це прихильність в політиці та ідеях до крайніх поглядів ідей. В боротьбі за владу і ті, і інші користуються методами терору і залякування. Ліві екстремісти апелюють до марксизму-ленінізму та іншим лівим поглядам (анархізм, лівий радикалізм), об’являють себе борцями за справу "працюючих мас", критикують капіталізм за соціальну нерівність, експлуатацію. Праві екстремісти - за революцію, праві - контрреволюціонери. Але на практиці нерідко одні перетворюються в інших (наприклад, перехід від диктатури революціонера Леніна до диктатури революціонера Сталіна). Діяльність і тих, і інших екстремістів, веде до тоталітаризму - державному устрою, який здійснює абсолютний контроль над всім суспільним життям.
Інша симетрично контрастна пара - це радикали, революціонери на лівому фланзі і консерватори реакціонери - на правому.
Радикали пориваються до рішучих методів і дій в політиці, особливо коли мова заходить про глибокі реформи, які спроможні вирішити назрілі проблеми суспільного розвитку. До радикалів відносять революціонерів, які виступають за корінне оновлення суспільства.
Консерватори - реакціонери чинять рішучий опір реформам, суспільному прогресу, виступають за непорушність відживших суспільних порядків.
Нарешті, третя пара - "центр" - представлена лібералами і демократами. Прибічники лібералізму визнають таку організацію суспільного життя, яка побудована на визнанні політичних й економічних прав і свобод індивіда в межах правових законів. Вони - за ринкове господарство, вільну конкуренцію при мінімально необхідній регулюючій ролі держави. В центрі ідеології і політики демократів - інтереси суспільні: державне регулювання економічного життя, участь працівників в прийняті рішень на рівні компаній та підприємств, забезпечення державою мінімального рівня рівноправ’я громадян у сфері освіти, охорони здоров’я, культури та ін.
ідеологія політика цінність
4. Сучасні політичні ідеології
Світова практика розробила безліч ідеологічних систем. В їх. основі полягають різноманітні позиції світогляду, методи пізнання світу, також різноманітні відносини до прогресу й технологій його здійснення. Проте є основні, головні політичні ідеології, які охоплюють більшу частину населення планети. До них відносяться: лібералізм, консерватизм, соціал-демократія, комунізм та фашизм. Лібералізм - від лат. "лібераліс" - вільний - є історично першою політичною ідеологією, родоначальниками якої були Дж-Локк (1632-1704), Т.Гоббс (1588-1679) та ін.
Виник лібералізм в період боротьби проти феодального способу виробництва, політичної системи абсолютизма, духовного правління церкви. Лібералізм ідеологічно обґрунтовував обособления і становлення самостійного індивіда в обличчі зароджуючогося буржуа. Ядро класичного лібералізму складають наступні положення:
- автономія індивідуальної волі;
- існування невід’ємних прав людини (на життя, свободу, власність);
- договірний характер відносин між індивідом та державою;
- обмеження сфери діяльності держави;
- захист, перш за все, від державного втручання особистого життя людини і свобода його дій у рамках закону, в усіх сферах суспільного життя.
Основними принципами лібералізму є: абсолютна цінність особистості та її прихильність до свободи, як социальної користі, тобто користі для всього суспільства; закон, як сфера реалізації свободи, який зрівнює права окремої людини та інших людей, як гарантія безпеки; панування закону, а не людей, зведення питань влади до питань права; розподіл влади, як умова панування закону, незалежність судової влади, підкорення політичної влади судовій; верховенство закону як інструмента соціального контролю; пріоритет прав людини над правами держави. Головною цінністю лібералізму є свобода. Свобода проголошується цінністю в усіх ідеологічних доктринах, але ії конкретна трактовка істотно відрізняється. Свобода в лібералізмі - це свобода індивіда від середньовічної залежності, від держави і цехів. В політиці вимоги свободи означали право діяти по власній волі, і, перш за все, право в повній мірі користуватися невід’ємними правами людини, обмеженої лише свободою інших. Свобода в лібералізмі трактується як зовнішня свобода (свобода вчинку, дії); негативна свобода - як свобода людини взагалі, будь-якої людини - свобода підприємництва.
Економічна доктрина класичного лібералізму обґрунтовується на декількох положеннях: право людини на власність, вільний ринок, вільна конкуренція, незалежність економічної діяльності від держави. Відповідно до цього держава виконує тільки одну функцію - охорона власності, функцію "нічного вартового".
Ідеологія лібералізму базується на ототожненні свободи і приватної власності Приватна власність розглядається в якості гаранта і міри вільної людини. З економічної свободи виводиться політична і громадянська свобода. В економічній теорії лібералізм пропагує свободу підприємництва, ринка і конкуренції.
Ліберальне розуміння демократії це політична рівність людей, рівність їх. прав на життя, власність і свободу. Держава відокремлена від громадянського суспільства. Виступаючи проти феодального абсолютизму, лібералізм сформував вимоги обмеження діяльності держави правом, законом та висунув проти концентрації влади в одних руках принцип розподілу влади. В подальшому історія ліберального світогляду збагатила його ідеями всезагальних виборів парламентаризму, політичного плюралізму, місцевого самоврядування та ін.
Ліберальний світогляд взагалі можна характеризувати як антистатиське, тобто він негативно відноситься до того, що держава вмішується в суспільне життя. Цю думку в радикальній формі висловив американський політичний мислитель 19ст. - Г.Д. Торо "Я цілком згоден з твердженням:
Найкращий уряд той, який править як можна менш, і бажав би, щоб воно здійснювалось скоріше й більш систематично. Виконане, воно зводиться в решті решт… .до девізу "Кращий уряд той, який не править зовсім". А коди люди будуть до цього готові, то саме такий уряд в них і буде". Характерно, що на початку 80-х рр. 20ст. - 59% американців погодилось з цією тезою. Як і інші ідейно-політичні течії, лібералізм еволюціонував, змінював свої політичні акценти і концептуальні положення. Сьогоденна стадія розвитку лібералізму визначається як неолібералізм. Зі вступом розвитку цивілізації на сучасну стадію в межах лібералізму сформувалися ряд нових ідей і принципів, складаючи зміст неолібералізму. Перш за все, це відноситься до нового розуміння соціальної й економічної ролі держави. До його функцій неоліберали почали включати активний захист свободи підприємництва, ринка, конкуренції від зростаючої загрози монополізму в різних його сферах. Цю роль держава покликана виконувати через прийняття антимонопольного або антитрестського законодавства, виявити підтримку дрібним й середнім підприємцям, підприємцям новаторам, які підпали під найбільший ризик.
