Міністрів України. Щодо продуктів харчування імпортного виробництва, то вони сертифікуються в Україні незалежно від того підтверджена якість сертифікатами згідно міжнародних стандартів чи ні. Це зумовлено їх важливістю для вітчизняного споживача, обсягами споживання і безпекою для життя і здоров‘я.
Дійсно, що існуюче законодавство багатьох країн світу дозволяє
виробляти продукцію, що не відповідає національним нормам за умови
реалізації цієї продукції в третіх країнах і деякий відсоток такої
продукції, яка має іноземні сертифікати якості, не підтверджує свою
відповідність вимогам стандартів, які діють в Україні в тому числі за
показниками безпеки. Але сертифікація (технічне регулювання) не є єдиним
інструментом, який повністю зупиняє потік такої продукції на митному
кордоні. За допомогою тільки сертифікації цю проблему вирішити не можливо.
Необхідно на законодавчому рівні передбачити юридичну відповідальність
імпортера за введення в обіг небезпечної та неякісної продукції, яка на
сьогодні в Україні відсутня. Щоб захистити вітчизняний ринок від неякісних
товарів в тому числі і імпортованих, особливо продовольчих простіше було б
не допускати їх на споживчий ринок країни. Для цього було б доцільним:
- по-перше, зробити наочний ринок, тобто дати людям можливість на підставі офіційних висновків кваліфікованих незалежних контролерів прийняти рішення про купівлю товарів на підставі об‘єктивної оцінки якості та порівняння цін.
- по-друге у цих висновках обов‘язково має бути вказівка на шкідливість чи небезпечність впливу товару на здоров‘я та екологію. Вже зараз необхідно створювати такі банки даних і публічно доводити до споживачів.
Система сертифікації імпортної продукції в Україні на протязі тривалого часу є об‘єктом критики з боку ряду зарубіжних країн, продукція яких імпортується в Україну. Як наголошує Держстандарт, причиною цього є політичні цілі, а метою тиску отримання односторонніх переваг у торгівлі шляхом спрощення або відміни процедури сертифікації.
Як на погляд автора торгівельні партнери України відкрито не виступають проти спрощення або відміни процедур сертифікації на імпортовану продукцію.
Технічні бар‘єри в торгівлі (стандартизація та сертифікація) суттєво обмежують доступ на український ринок зарубіжної продукції, яка користується попитом у вітчизняного споживача.
Оскільки визнання результатів закордонного тестування здійснюється на підставі угод про їх взаємовизнання, торгівельні партнери, визнаючи необхідність заходів щодо охорони здоров‘я та безпеки продуктів та підтримуючи запровадження законодавства про відповідальність постачальника за недоброякісну продукцію, відзначають певну неузгодженість його положень з принципами, прийнятими зокрема в ЄС.
Можна повністю погодитися з думкою представників Держкомпідприємства, що вимагати повторної сертифікації імпортної продукції при наявності документів, які підтверджують безпечність товарів згідно з міжнародно визнаними нормами просто безглуздо, а існуюча система сертифікації негативно впливає на імідж нашої держави і сприяє зростанню цін на імпортну продукцію.
Ствердження Держстандарту про те що відміна сертифікації продукції іноземного виробництва (мається на увазі повторна) в умовах кризи призведе до погіршення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, поставить українського виробника у нерівні з імпортером умови і завдасть шкоди національним та економічним інтересам також підлягає сумніву. Воно базується на тому, що коли імпортер не буде платити за повторну сертифікацію, то вітчизняний товаровиробник потрапить у нерівні умови, тобто собівартість вітчизняної продукції збільшиться, а імпортованої зменшиться, і як наслідок попит на останню зросте.
Собівартість продукції, як імпортної так і вітчизняної зовсім не пов‘язана з проблемою сертифікації. Це питання витрат на виробництво. Чим менше витрати тим нижче собівартість і ціна на продукцію. Головною проблемою погіршення конкурентоспроможності нашої продукції залишається низька ефективність вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з закордонними товарами і послугами. В умовах витратної економіки і низької платоспроможності становище багатьох підприємств є вкрай тяжким, а тому про поліпшення товарної якості та конкурентоспроможності не може бути і мови, хоча є і позитивні приклади (виробництво деяких вітчизняних продуктів харчування).
Недоліки сучасної системи сертифікації створюють додатковий тиск і на тих небагатьох вітчизняних товаровиробників, які випускають якісну продукцію. За станом на 1997 р. обов‘язковій сертифікації підлягало 32 види продукції, а за період 1993-1997 видано 70000 сертифікатів відповідності (з них 42000 – на харчову продукцію). Таким чином за 5 років (без урахування сертифікатів на харчову продукцію “видано 28000 сертифікатів якості в середньому 5600 на рік на інші види продукції. Якщо за дев‘ять місяців 1998 р. тільки державний випробувальний центр “Маїс” видав 732 сертифіката на електропобутове обладнання і радіоелектронну апаратуру на суму майже 500 тис. гр. а сертифікацію продукції в Україні здійснюють близько 140 органів з сертифікації, а їх випробування близько 700 лабораторій і інших організацій, то можна лише тільки уявити масштаби сертифікації, як імпортної так і вітчизняної продукції.
Але це ще не все. Подальший розвиток державної системи сертифікації
Держстандарт пов’язує з переходом до модульного принципу сертифікації. Для
цього підготовлений проект нормативного акта щодо впровадження модульного
підходу оцінки відповідності щодо введення додаткових схем сертифікації,
зокрема сертифікації типу на етапі розробки продукції та стадії
виробництва. На даний час складові частини продукції не підлягають
сертифікації.
Щодо вартості сертифікації. Не можна відкидати той факт, що сертифікація створює додатковий фінансовий тиск, особливо для малого і середнього бізнесу. Згідно законодавства сертифікацію планує заявник, тобто виготовлювач продукції, експортер або продавець товару. Є і таке ствердження, що сертифікація це по суті додаткове оподаткування. Але і в цьому питанні позиція Держстандарту є непослідовною.
За даними ДВЦ “Маїс” витрати на сертифікацію одного типу продукції для інофірми становлять 1,5-1,8 тис. дол. США. Звісно при сертифікації великої партії продукції подорожчання її буде незначним. Вартість сертифікації не залежить від обсягу партії. А якщо за сертифікацію буде сплачувати вітчизняний партнер або продавець товару за невелику від обсягів партію та ще за декілька типів продукції, то цифра подорожчання такої продукції не буде мізерною і буде наближатися до цифри, якою оперують опоненти повторної сертифікації імпортної продукції. Теж саме стосується і вітчизняного товаровиробника. Оскільки розмір та види платежів, які мають сплачуватись за сертифікацію імпортних товарів не відрізняються від аналогічних, що сплачуються українськими виробниками, то з вищевикладеного можна прийти до висновку, що сертифікація це додаткове фінансове навантаження і на підприємця і на споживача.
Представники Держстандарту вважають, що вони є єдиний орган який веде боротьбу з наповненням українського ринку неякісною і небезпечною продукцією, наданням односторонніх переваг іноземним товаровиробникам та створенням недобросовісної конкуренції українським підприємцям, захищають національні інтереси України, її економічну безпеку, життя і здоров‘я громадян, як це передбачено Конституцією України. Критика недоліків сучасної системи сертифікації з боку підприємців, інших державних органів і громадських організацій, іноземних партнерів керівництвом Держстандарту розцінюється як некваліфіковані й упереджені дії, продиктовані інтересами імпортерів і можуть зашкодити процесу гармонізації українського технічного регулювання з європейським.
Ця позиція сертифікувати “все” зрозуміла, бо від проведення сертифікації надходить чимало коштів до Держстандарту і до бюджету.
Для підтвердження можна навести слідуючий приклад. Державний комітет з
питань розвитку підприємництва на підставі п.4 указу Президента України
“Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”
прийняв рішення про зупинення дії наказів Держстандарту України від
28.08.1997 № 520 “Про затвердження правил обов‘язкової сертифікації послуг
з ремонту і технічного обслуговування дорожньо-транспортних засобів та їх
складових” і від 11.09.1997 № 549 “Про внесення змін до переліку продукції,
що підлягає обов‘язковій сертифікації”. У пресі було оголошено про те, що
це рішення є обов‘язковим до виконання на зазначеній вище підставі. Однак з
боку Держстандарту почала поширюватись неправдива інформація про
правомірність цього рішення Держкомпідприємництва та про загрозу санкцій до
підприємств, що не пройшли сертифікацію.
Треба зазначити, що така політика Держстандарту в тому числі з питання
повторної сертифікації імпортної продукції, як це не дивно знайшла
підтримку в Верховній Раді, яка 15 вересня 1998 р. 246 голосами прийняла у
першому читані проект закону України “Про деякі заходи з дерегулювання
підприємницької діяльності”, відповідно указу Президента України про
недоцільність повторної сертифікації імпортної продукції (крім продуктів
харчування) з мотиву втрати контролю за якістю продукції, яка імпортується.
Але є надія, що коли проект вищезгаданого закону буде розглядатися у
другому читані, то буде прийняте правильне рішення.
Таким чином для захисту прав підприємців пов’язаних з технічним регулюванням (стандартизацією і сертифікацією) якості продукції необхідно:
- при розгляді у другому читані законопроекту “Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” прийняти ст.12 згідно відповідного указу Президента про недоцільність повторної сертифікації імпортної продукцій (крім продукції харчування);
- по можливості скоротити перелік видів продукції вітчизняного виробництва, яка підлягає сертифікації з урахуванням вимог безпеки;
- ввести відповідальність виробника і постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції;
- використовувати декларації постачальника про відповідність якості продукції вимогам нормативних документів;
- ввести юридичну відповідальність імпортера за введення в обіг небезпечної та неякісної продукції;
- в разі необхідності з урахуванням фінансового стану вітчизняного заявника зменшити розміри та види платежів за сертифікацію;
- зробити наочний ринок, тобто надати можливість людям прийняти рішення про придбання товарів на підставі офіційних висновків кваліфікованих незалежних контролерів (об‘єктивна оцінка якості та порівняльна ціна, а також обов‘язковий висновок на шкідливість чи небезпечність впливу товарну на здоров‘я та екологію).
5. Лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб‘єктів підприємницької діяльності.
Дерегулювання, як захист від втручання державних органів у
підприємницьку діяльність передбачає також лімітування перевірок та
контролю за діяльністю суб‘єктів підприємства. Нескінченні контрольні
перевірки діяльності підприємців різними державними органами стали однією з
причин, які по суті стали стримувати розвиток підприємницької діяльності.
На практиці відомі факти коли суб‘єкти підприємницької діяльності
перевірялися різними органами з різних питань від ста до двохсот разів на
рік. Це негативно впливало на здійснення підприємницької діяльності,
особливо юридичних осіб. При проведені таких перевірок залучалося багато
працівників органів управління підприємств і організацій, до складання
різних документів, подання письмових довідок і тощо. За час проведення
таких перевірок працівники вимушено не виконували свої основні службові
обов‘язки, пов‘язані здійсненням підприємницької діяльності. Витрачалися
особисті кошти суб‘єктів підприємницької діяльності пов‘язані з
обслуговуванням перевіряючих осіб.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
