також повинні діяти умисно. Навмисне і спільне вчинення злочину не
дозволяє, не дає можливості визнати співучастю діяння, яке не має
взаємоусвідомлення, яке усвідомлюється лише однією діючою особою і не
усвідомлюється іншою (іншими)[4]. Звідси випливає: якщо одна особа діє з
необережності, а друга, використовуючи це, діє умисно, то співучасть
відсутня. Діяти умисно при співучасті означає, що усі співучасники мають
спільний умисел. Таким чином, спільність характеризує не тільки об'єктивну,
а й суб'єктивну сторону співучасті у злочині. Спільність умислу означає, що
між співучасниками завжди має місце згода (узгодженість) на вчинення
конкретного злочину. Саме спільний умисел і знаходить своє об'єктивне
вираження у спільності дій співучасників. Причому згода (узгодженість) — це
обов'язкова ознака будь-якої співучасті. Зрозуміло, що сама згода
(узгодженість) може носити різний характер, виражатися різним способом.
Інакше кажучи, форми обміну інформацією можуть бути найрізнішими. У
більшості випадків така згода носить усний характер, коли співучасники
узгоджують свої дії словесно, або письмов — шляхом обміну записками,
накресленням плану дій або іншою знаковою інформацією. Можлива згода і з
використанням технічних систем (телефону тощо). Рідше зустрічається згода,
яка виражається в конклюдентних діях. Конклюдентними вважаються мовчазні
дії, з яких можна зробити висновок про дійсні наміри особи (від лат. слова
соnсlusіо — висновок). Це, наприклад, обмін жестами, мімікою, певними
рухами, внаслідок чого дії співучасників стають узгодженими. У будь-якому
разі згода, взаємна узгодженість — це обов'язкова ознака співучасті.
Умисел при співучасті, як і у злочині, що вчиняється однією особою,
включає до себе інтелектуальні та вольові моменти. Проте оскільки злочин
вчиняється у співучасті, і той, і другий моменти умислу мають свою
специфіку.
Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник
усвідомлює суспільну небезпечність не тільки вчиненого особисто ним діяння,
а й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець. Співучасник
також передбачає, що в результаті цих дій виконавця настає суспільн-
небезпечний наслідок. Тобто співучасник передбачає, що внаслідок його дій
розвиток причинного зв'язку приведе до того, що виконавець вчинить
задуманий співучасниками злочин. Іншими словами, співучасник повинен бути
проінформований про злочинні наміри, злочинні дії виконавця. Вимога такої
проінформованості — найважливіша ознака співучасті.
Вольовий момент умислу при співучасті полягає насамперед у бажанні
настання наслідків, коли усі співучасники бажають настання наслідків, яких
своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах з
формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману
ними злочинну дію.
Говорячи про умисел при співучасті, слід мати на увазі, що усі фахівці
визнають можливість прямого умислу при співучасті, але не усі згодні, що
тут можливий й умисел непрямий. Ця остання точка зору викликає сумніви,
тому що необгрунтовано звужує поняття співучасті. Сам закон (ст. 19 КК),
говорячи про умисел при співучасті, нічого не говорить про види такого
умислу, допускаючи тим самим, що він може бути як прямим, так і непрямим.
Далі, якщо стати на позицію, що критикується, то в деяких випадках дії
виконавців не вважатимуться співучастю у злочині. Наприклад, три чоловіки
звалили на землю потерпілого, завдаючи йому удари ногами, руками по різним
частинам тіла, не бажаючи заподіяти смерть, але свідомо допускаючи і такий
наслідок побоїв. Внаслідок цього потерпілий помер. Очевидно, що особи, які
вчинили злочин, будучи співвиконавцями, діють з непрямим умислом, не
бажаючи настання смерті жертви, але свідомо її допускаючи. Їх у повній
відповідності зі ст. 19 КК слід визнати співучасниками. Цілком очевидно, що
винні, а усі вони є співвиконавцями злочину, передбачали, що внаслідок
їхніх дій людина може померти, проте цього, звичайно, не бажали, але
свідомо допускали, тобто діяли з непрямим умислом.
Таким чином, співучасть у злочині можлива не тільки з прямим, а й з
непрямим умислом. Останній може мати місце у поведінці співвиконавця або,
навіть, пособника. Що стосується мотивів дій співучасників, то вони можуть
бути як однаковими, так і різними. Так, при вчиненні вбивства усі
співучасники можуть мати один мотив — помсту потерпілому. Але можлива
ситуація, коли одні з співучасників діють із помсти, а інші — з корисливих
мотивів. Наприклад, при так званому замовленому вбивстві вбивця,
підкуплений підмовником, діє з корисливих мотивів, а сам підмовник може
керуватися мотивами помсти, неприязних стосунків, заздрощів до потерпілого.
Неоднаковість мотивів не виключає співучасті у злочині. Вона може впливати
у деяких випадках на кваліфікацію злочину, ураховуватися при призначенні
покарання співучасникам.
За сукупності усіх цих ознак настає кримінальна відповідальність осіб,
які спільно вчинили злочин, за правилами про співучасть і за статтею
Особливої частини Кодексу, яка передбачає відповідальність за конкретний
злочин.
При обрисовуванні і об'єктивних, і суб'єктивних ознак співучасті має
місце вказівка на спільність. Спільність характеризує і об'єктивну, і
суб'єктивну сторону співучасті. Якщо об'єктивні ознаки співучасті — це
спільність дій співучасників, то суб'єктивні ознаки — це спільність їх
умислу.
Слід також відмітити, що співучасть може мати місце як на стадії
попередньої злочинної діяльності, так і в процесі вчинення закінченого
злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб
— заздалегідь не обіцяні ними — співучастю у цьому злочині за кримінальним
правом України визнаватись не можуть[5].
2. Форми співучасті
Форми співучасті — це об'єднання співучасників, які розрізняються між
собою за характером ролей, які вони виконують, і за стійкістю суб'єктивних
зв'язків між ними. В ст. 19 КК говориться, що співучасниками є виконавці,
організатори, підмовники і посібники. Отже, можлива як співучасть, коли усі
співучасники злочину будуть його виконавцями, так і співучасть з розподілом
ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один —
виконавець, другий — посібник, третій — підмовник тощо. Таким чином, в ст.
19 КК закріплені співучасть у формі співвиконавства і співучасть з
розподілом ролей. У багатьох статтях КК говориться про вчинення злочину за
попереднім змовленням групою осіб (ч. 2 ст. 140 — крадіжка за попереднім
змовленням групою осіб, ч. 2ст. 143—шахрайство за тими ж ознаками, ч. 2 ст.
2153 — угон автомототранспортних засобів за тих же обставин та ін.). Отже,
закон виділяє співучасть за попереднім заговором (змовленням)
співучасників.
У низці статей КК передбачена відповідальність за вчинення злочину
групою, але без попереднього зговору (змовлення). Це, наприклад, ч. 3 ст.
117 — згвалтування, вчинене групою осіб, п. «б» ст. 232 — непокора, тобто
відкрита відмова від виконання наказу начальника групою
військовослужбовців.
В той же час в п. 2 ст. 41 КК говориться про вчинення злочину
організованою групою. Про цю ж ознаку сказано в ч. 3 ст. 862, ч. 3 ст. 144
і деяких інших статтях КК. В ст. 69 КК вказано на вчинення злочину бандою,
тобто стійкою озброєною групою, в ст. 691 — про кримінальне злочинне
угруповання, створене в місцях позбавлення волі для дезорганізації їх
діяльності, в ст. 1876 — про створення не передбачених законодавством
воєнізованих формувань чи груп.
Таким чином, закон виділяє співучасть без попереднього зговору
(змовлення), за попереднім зговором (змовленням), організовану групу,
злочинну організацію (наприклад, банду). У зв'язку з цими положеннями
закону співучасть поділяється на форми за об'єктивними і суб'єктивними
ознаками, тобто за тією роллю, що виконує співучасник у злочині, і за
ступенем стійкості суб'єктивних зв'язків між співучасниками.[6]
2.1. Проста співучасть
За об'єктивними ознаками, тобто за тією роллю, що виконують
співучасники у злочині, розрізняють дві форми співучасті: просту та
складну.
Проста співучасть (співвиконавство, співвинність) має місце там, де
усі співучасники є виконавцями злочину, і з цієї точки зору усі вони
виконують однорідні ролі. Звичайно ж, їх дії можуть носити різний характер.
Наприклад, один з виконавців погрожує жертві ножем, другий б'є її, а третій
обчищає кишені. Але з точки зору форми співучасті їх ролі однорідні — усі
вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції Особливої частини КК
як ознаки об'єктивної сторони конкретного складу злочину, в даному випадку
— розбою. У простій співучасті кожен співучасник безпосередньо виконує дії,
що повністю чи частково утворюють об'єктивну сторону злочину.
Мінімум дій співвиконавця — це присутність на місці вчинення злочину і
готовність в кожний момент за змовою з іншими співвиконавцями скоїти
злочин.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 27 березня 1992 р. «Про
судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини»
зазначив, що за змістом ст.19 КК дії особи, яка не вчинила і не мала наміру
вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство,
погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою згвалтування її
іншою особою, повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині[7].
Всі співвиконавці несуть рівну відповідальність незалежно від
кількості і якості виконаних кожним із них дій.
Дії співвиконавців кваліфікуються за однією статтею Особливої частини
КК без застосування ст. 19 КК.
2.2. Складна співучасть
Складну співучасть (співучасть з розподілом ролей) полягає в тому, що
співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей — один
або кілька з них виконавці, інші є підмовниками, посібниками тощо. Інакше
кажучи, при цій формі співучасті не усі співучасники є виконавцями злочину.
Складна співучасть відрізняється тим, що злочин вчиняється з розподілом
ролей між співучасниками. Безпосередньо дії, що створюють об'єктивну
сторону складу злочину, виконують одні (виконавці). Інші співучасники лише
сприяють діям виконанців (пособники), чи керують вчиненням злочину
