поширюється це положення і на решту злочинів, в яких передбачено вчинення
злочинного діяння спеціальними суб'єктами;
г) особи, яким не властиві ознаки спеціального суб'єкта, можуть
виступати як організатори, підмовники або пособники того злочину,
виконавцем якого є спеціальний суб'єкт;
д) співучасники несуть відповідальність за тією статтею КК, яка
передбачає вчинення злочину виконавцем — спеціальним суб'єктом.
е) якщо злочин з спеціальним суб'єктом характеризується тим, що
частина його об'єктивної сторони може бути виконана особою, яка не є
спеціальним суб'єктом, остання підлягає відповідальності як співвиконавець
(наприклад, жінка, яка за допомогою фізичного насильства або погроз сприяє
насильнику у вчиненні згвалтування, несе відповідальність як співвиконувач
злочину, передбаченого ст. 117 КК).
3) Провокація злочину. Це така ситуація, коли особа підмовляє
(провокує) виконавця або інших співучасників на вчинення злочину з мстою
його наступного викриття.
Так, судовій практиці відома справа, коли охоронник підсобного
господарства підмовив двох робітниць вчинити крадіжку з поля зібраної
напередодні кукурудзи. Коли вони пішли на поле і стали навантажувати
лантухи з кукурудзою, він підняв стрілянину і затримав їх за допомогою
інших охоронників, які поспішили на постріли. Як було встановлено,
охоронник хотів показати начальству свою старанність і зовсім не мав наміру
брати участь в крадіжці кукурудзи. Він діяв з мєтою наступного викриття
виконавців.
Провокація злочину розглядається як співучасть в тому злочині, який
спровоковано, оскільки різниця в мотивах у провокатора та інших
співучасників не має значення для притягнення їх до відповідальності.
4) Ексцес виконавця. Для того, щоб співучасник був притягнутий до
відповідальності за злочин, вчинений виконавцем, він повинен бути
поінформований про злочинні наміри виконавця. Між співучасниками повинна
мати місце згода на вчинення конкретного злочину. Але практика стикається з
випадками, коли окремі співучасники виходять за межі цієї згоди. Наприклад,
пособник і підмовник просили виконавця лише побити потерпілого, а
виконавець вбив жертву. У цьому випадку й говорять про ексцес (вихід за
межі задуманого) виконавця.
Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні
дії, які не охоплюються ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників.
Ним вчинені дії, які виходять за межі домовленості, що була досягнута між
ними. Отже, ексцес виконавця має місце там, де решта співучасників не
передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, які
вчинив виконавець.
Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має
певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема і на
кваліфікацію дій виконавця.
Кількісний ексцес має місце тоді, коли виконавець, розпочавши
вчинювати той злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії
однорідного характеру, але більш тяжкі. Тут задуманий співучасниками злочин
начебто «переростає» в більш тяжкий. Наприклад, співучасники домовилися
вчинити крадіжку, а виконавець вимушений був застосувати насильство при
вилученні майна, тому що раптово застав у квартирі потерпілого і тим самим
вчинив вже не крадіжку, а грабіж або розбій.
В цих випадках виконавець несе відповідальність за той більш тяжкий
злочин, який він вчинив. У наведеному випадку виконавець відповідатиме за
розбій (внаслідок застосування ним насильства з мєтою заволодіння майном
крадіжка «переросла» в розбій), тобто за ст. 142 КК, решта співучасників
відповідатиме за співучасть в крадіжці, тобто за ст. 140 КК з посиланням в
разі необхідності на відповідну частину ст. 19 КК.
Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний,
зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того,
який був узгоджений з співучасниками. При такому ексцесі виконавець
відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і
вчинений за згодою співучасників злочин і за той злочин, що став наслідком
його ексцесу. Наприклад, виконавець, увійшовши в квартиру, раптово застав
там її господарку і, застосувавши насильство, згвалтував її. У цьому
випадку він вчинив два злочини (крадіжку і згвалтування), співучасники ж
відповідатимуть тільки за крадіжку.
Таким чином, співучасники як при кількісному, так і при якісному
ексцесі виконавця відповідальності за ексцес не несуть (оскільки цей злочин
не охоплювався їх умислом). Вони відповідають лише в межах згоди, що
відбулася між ними, тобто за той злочин, що був ними спільно задуманий.
Останнім часом поняття ексцесу виконавця намагаються підмінити більш
широким поняттям — ексцесу співучасника, вважаючи, що «автором» ексцесу
може бути не тільки виконавець злочину, а й будь-який інший співучасник.
При цьому, однак, не ураховується, що стосовно ексцесу (до того злочину,
який якраз і складає зміст ексцесу) будь-який співучасник є виконавцем,
оскільки саме він вчиняє дії, що утворюють об'єктивну сторону злочину, що є
наслідком ексцесу. Тому правильно говорити не про ексцес співучасника, а
про ексцес виконавця.
5) Безнаслідкова співучасть. Має місце там, де виконавцю не вдалося
вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування чи замах, на чому
його злочинна діяльність була перепинена (перервана). В таких ситуаціях
виконавець несе відповідальність за готування до злочину або за замах на
злочин. Решта ж співучасників відповідають за співучасть в готуванні до
злочину або за співучасть в замаху на злочин залежно від того, на якій з
цих стадій була перепинена (перервана) злочинна діяльність виконавця.
Наприклад, виконавець повинен був підпалити будову і знищити її, однак був
затриманий на місці злочину. Його дії (замах на підпал) кваліфікуються за
ч. 2 ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК, а дії решти співучасників — за відповідною
частиною ст. 19, ч. 2 ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК. Або, наприклад, виконавці,
які входили в організовану групу для вчинення вимагання, були затримані.
Встановлено, що якийсь громадянин, який не входив у групу, заздалегідь
обіцяв їм надати автомашину з тим, щоб після вчинення злочину вони зникли з
міста події. Дії виконавців, які створили організовану групу, утворюють
собою готування до злочину (в нашому випадку — створення умов для вчинення
вимагання) і повинні кваліфікуватися за ч. 1 ст.17 і ч. З ст. 144 КК
(готування до вимагання організованою групою). Пособник несе
відповідальність за ч. б ст. 19, ч. 1 ст. 17 і ч. 3 ст.144 КК (пособництво
в готуванні до вимагання організованою групою).
6) Невдале підмовництво або пособництво. Має місце там, де можливий
(ймовірний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин
(брати участь у вчиненні злочину), яка може виходити від підмовника,
пособника або навіть організатора. Наприклад, підмовник умовляє виконавця
вчинити вбивство, обіцяючи за це грошову винагороду. Однак виконавець
відхиляє цю пропозицію підмовника, не погоджується з ним, хоча б тому, що
боїться викриття і майбутнього покарання. Внаслідок цього тут не може бути
й мови про співучасть. Тому відповідальність за правилами про співучасть
тут виключається, ст. 19 КК застосована бути не може. У подібних ситуаціях
потенційний (ймовірний) виконавець кримінальної відповідальності не несе, а
решта співучасників відповідають за готування до злочину, який вони
задумали вчинити, тобто за ч. 1 ст. 17 КК і відповідною статтею Особливої
частини КК, оскільки їх діяльність по підшуканню співучасників є не що
інше, як створення умов для вчинення злочину. В нашому прикладі підмовник
відповідатиме за готування до вбивства.
7) Добровільна відмова співучасників. Чинне законодавство не містить
норми про добровільну відмову співучасників. Практика і теорія в цих
випадках застосовують положення ст. 18 КК про добровільну відмову. Це
означає, що в разі добровільної відмови співучасників злочин не повинен
бути доведений до кінця при усвідомленні винним фактичної можливості
завершити злочин, закінчити його.
Однак при співучасті діє не одна, а кілька осіб, причому їх дії
опосередковані свідомою поведінкою виконавця злочину. Звідси тут
застосовуються наступні положення.
1) Добровільна відмова виконавця розглядається за правилами ст. 18 КК
і не має будь-яких особливостей у порівнянні з добровільною відмовою особи,
яка діє індивідуально.
2) Решта співучасників при добровільній відмові виконавця несуть
відповідальність за готування до злочину або за замах на злочин, залежно
від того, на якій з цих стадій виконавець добровільно відмовився від
доведення злочину до кінця. На практиці мав місце такий випадок. Троє
співучасників домовилися вчинити підпал будови з помсти до її володаря.
Підмовник умовив виконавця вчинити цей підпал, а пособник приготував і дав
виконавцю бензин та інші предмети, необхідні для підпалу. Виконавець,
з'явившись на місце злочину, пристосував усе необхідне для підпалу, навіть
запалив полум'я, і, усвідомлюючи повну можливість вчинити задумане,
підпалювати будову не став, полум'я погасив, тому що побоявся
відповідальності. В цій ситуації виконавець відповідальності не несе
внаслідок ст. 18 КК, а підмовник і пособник від відповідальності не
звільняються. Вони винні в замаху па підпал, тому що дії виконавця були
доведені до стадії замаху. Кваліфікація дій цих співучасників настає за ч.
2 ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК.
3) Організатор, підмовник і пособник звільняються від кримінальної
відповідальності у зв'язку з наявністю добровільної відмови лише тоді, коли
вони своїми діями (як правило, активними) відвернуть вчинення злочину
виконавцем (наприклад, обеззброють його, попередять потерпілого, доставлять
виконавця в органи влади тощо). Відмова пособника може виразитися і в
пасивних діях. Наприклад, він не надав знаряддя злочину або не вимкнув
сигналізацію, внаслідок чого виконавець не вчинив злочин.
В разі добровільної відмови співучасника виконавець та інші
співучасники несуть відповідальність за готування до злочину або за замах
на злочин, залежно від того, на якій стадії їх діяльність була перепинена.
4) Якщо ж співучасник намагався відвернути той злочин, який повинен
був вчинити виконавець, але це йому не вдалося (виконавець все ж таки довів
злочин до кінця), то такі дії співучасника розглядаються як дійове
розкаяння і оцінюються як пом'якшуюча відповідальність обставина при
призначенні судом покарання[17].
Висновки
Підводячи підсумки даной роботи, необхідно ще раз відмітити, що
груповий злочин набагато ефективніший для виконання злочинних намірів.
Поєднання злочинних зусиль кількох осіб набагато перевищує суму їх окремих,
індивідуальних дій. Саме тому груповий злочин набагато більше суспільно-
небезпечний від злочину, вчиненого поодинці. Вершини суспільної небезпеки
сягає організована групова злочинність, яка має ознаки організації.
Широкого поширення зараз одержала організована злочинність. В цілому
від 30 до 40% злочинів вчиняється організованими групами, а в деяких
особливо тяжких злочинах їх питома вага досягає 2/3. Найчастіше
організованими групами вчиняються такі тяжкі і особливо тяжкі злочини, як
розкрадання у великих і особливо великих розмірах, розбої, злочинне
заволодіння зброєю, рекет, злочинне вимагання, контрабанда, незаконні дії з
наркотичними засобами. Має місце й вчинення такими злочинними угрупованнями
вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, згвалтувань, захоплення заручників та
інших особливо небезпечних посягань. У зв’язку з цим нагальним є всебічне
вивчення інституту співучасті. Саме за допомогою інституту співучасті можна
визначити відповідальність будь-якої особи, яка брала участь у здійсненні
злочину у співучасті.
Список використанної літератури
1. Бажанов М. Г. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск:
изд-во «Пороги», 1992 (с. 84-86)
2. Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій.
— К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
3. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і
фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.:
Право, 1997.
4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид.
вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер,
1997.
5. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. Под ред.
Яценко С. С., Шакун В. И. – К.: Правові джерела, 1998.
-----------------------
[1] Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс
лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
[2] п.14 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 р. —
Постанови Пленуму Верховного суду України. — К., 1995.— С. 100 - 101
[3] Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів
юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер,
1997.
[4] Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс
лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
[5] Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів
юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер,
1997.
[6] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів
і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.:
Право, 1997.
[7] п.14 постанови від 27 березня 1992 р. - Постанови Пленуму Верховного
суду України. — К., 1995. — С. 100.
[8] Постанова президії Херсонського обласного суду від 23 грудня 1988 р. в
справі А. — Практика судів України в кримінальних справах — К., 1993. -
С.22 - 23
[9] Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів
юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер,
1997.
[10] М.Г. Бажанов. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск:
изд-во «Пороги», 1992 (с. 84-86)
[11] Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс
лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
[12] Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів
юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер,
1997.
[13] п.33 постанови Пленуму Верховного суду України від 25 грудня 1992 р.
«Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної
власності». — Постанови Пленуму Верховного суду України. — К.,1995. - С.
121.
[14] Постанова президії Херсонського обласного суду від 23 грудня 1988 р. в
справі А. — Практика судів України в кримінальних справах — К., 1993. -
С.22 – 23.
[15] Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів
юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер,
1997.
[16] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів
і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.:
Право, 1997.
[17] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів
і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.:
Право, 1997.
-----------------------
Форми співучасті
Складна співучасть (з розподілом ролей)
Проста співучасть (співвиконавство)
Без попереднього змовлення (зговору)
За попереднім змовленням (зговором)
Злочинная організація
Організована група
В елементарній формі
