відповідними статтями Особливої частини КК України 1960 року, якщо ці
злочини належать до злочинів невеликої тяжкості;
в) осіб, засуджених за статтями 110, 134-1, 147-2, 147-3, 154, 155-2, 155-
3, 155-6, 159, 183-4, 187, 187-7, 193-1, 202, 206 (частина перша), 208-1,
208-2, 229-8 КК України 1960 року;
г) осіб, засуджених за статтями 147 (частина перша), 148-3, 161 (частина
перша), 187-4, 187-8, 192 (частина третя), 196-1 (частина перша), 199
частина перша і друга, 207-1, 227-2 (частина перша), умовою застосування
яких за КК України 1960 року було попереднє накладення на цих осіб
адміністративного стягнення;
д) осіб, засуджених за злочини, вчинені у віці від 14 до 16 років,
передбачені статтями 78-1, 98, 106 (частина перша) КК України 1960 року;
е) осіб, засуджених за статтею 186 КК України 1960 року (за винятком
засуджених за заздалегідь не обіцяне приховування тяжких особливо тяжких
злочинів), а також осіб, зазначених в частині другій статті 406 цього
Кодексу, засуджених за заздалегідь не обіцяне приховування за статтею 186
КК України 1960 року;
ж) осіб, засуджених на підставі Указу Президії Верховної Ради Української
РСР від 26 грудня 1990 року "Про відповідальність за порушення порядку
користування картками споживача на право придбання товарів та іншими
офіційними документами" і Указу Президії Верховної Ради України від 21
січня 1992 року "Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут
підроблених купонів багаторазового використання".
2. Звільнити від покарання:
а) осіб, засуджених вперше до покарання у вигляді позбавлення волі за
злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18 років, відповідно до вимог
частини другої статті 12 та частини першої статті 18 цього Кодексу;
б) військовослужбовців, засуджених до покарання у вигляді направлення в
дисциплінарний батальйон на строк до шести місяців.
3. Закрити усі слідчі справи і справи, не розглянуті судами, щодо осіб, які
вчинили злочини, передбачені КК України 1960 року, що перелічені в пункті 1
цього розділу.
4. Особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у
разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі
пункту 1 цього розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком
суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не
відбуте. Дане покарання підлягає зменшенню також у випадках, передбачених
пунктом 6 цього розділу.
5. Звільнити відповідно до частини першої статті 57 цього Кодексу від
покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі осіб, засуджених
на підставі частини першої статті 29 КК України 1960 року, які відбувають
це покарання не за місцем роботи, а в інших місцях, але в районі проживання
засудженого.
6. Знизити відповідно до частини третьої статті 74 цього Кодексу міри
покарання, призначені за КК України 1960 року, якщо вони перевищують
санкції відповідних статей цього Кодексу до максимальних меж покарання,
встановлених цим Кодексом. Зменшити відповідно до частини першої статті 55
цього Кодексу до трьох років строк покарання у вигляді позбавлення права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, призначеного як
додаткове покарання. Зменшити відповідно до статті 100 цього Кодексу до
одного року строк виправних робіт, призначених неповнолітнім, а також
розмір відрахування з їх заробітку до 15 відсотків.
7. Осіб, які відбувають покарання за вироком суду у вигляді позбавлення
волі на строк до п'яти років в колоніях-поселеннях, вважати такими, які
відбувають покарання у вигляді обмеження волі, передбачене статтею 61 цього
Кодексу.
8. Особам, засудженим до смертної кари, замінити це покарання довічним
позбавленням волі відповідно до статті 64 цього Кодексу. Якщо до смертної
кари засуджені жінки або чоловіки віці понад 65 років, то покарання у
вигляді смертної кари заміняється їм позбавленням волі на строк до 15
років.
9. Особи, позбавлені батьківських прав відповідно до статті 38 КК України
1960 року, можуть бути поновлені в цих правах лише порядку, передбаченому
Кодексом про шлюб та сім'ю України. Особи, засуджені до покарання у вигляді
громадської догани (стаття 33 КК України 1960 року), якщо у них до набрання
чинності цим Кодексом не була погашена судимість, вважаються такими, що не
мають судимості.
10. Покарання у вигляді арешту підлягає застосуванню після набрання
чинності Кримінально-виконавчим кодексом України.
11. Не приводити у виконання вироки судів в частині конфіскації майна і
стягнення штрафу, якщо до набрання чинності цим Кодексом конфісковане майно
не було вилучене і реалізоване, а штраф не був стягнутий у разі, якщо за
даний злочин цим Кодексом конфіскація майна і накладення штрафу не
передбачені.
12. З дня набрання чинності цим Кодексом не є особливо небезпечними
рецидивістами особи, визнані такими відповідно до статті 26 КК України 1960
року. Якщо ці особи продовжують відбувати призначене їм покарання, то
вироки судів щодо них підлягають зміні в частині визнання їх особливо
небезпечними рецидивістами. У разі потреби змінюється кваліфікації вчинених
ними злочинів, а також зменшується покарання відповідно до частини третьої
статті 74 цього Кодексу. Якщо особи, зазначені в першому реченні цього
пункту, відбули призначене їм покарання, але мають незняту судимість, то
погашення судимості у цих осіб здійснюється за правилами, передбаченими
статтями 89 і 90 цього Кодексу.
13. Переглянути усі справи про злочини осіб, які вчинили розкрадання
державного або колективного майна у великих чи особливо великих розмірах,
передбачене частиною четвертою статті 81, частиною четвертою статті 82,
частиною четвертою статті 84, частиною другою статті 86, статтею 86-1 КК
України 1960 р., для вирішення питань про зміну кваліфікації дій цих осіб
на відповідні частини і статті цього Кодексу (статті 188, 189, 191, 193,
194). При зміні кваліфікації злочинів слід враховувати те, що розмір
вчиненого розкрадання як ознака, що визначає кваліфікацію злочину,
встановлюється виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян,
встановленого законодавством, що діяло під час вчинення злочину.
Міри покарання особам, які засуджені за розкрадання у великих чи особливо
великих розмірах за статтями 81, 82, 83, 84, 86, 86-1 КК України 1960 року
і не відбули покарання, привести у відповідність із покараннями,
встановленими санкціями статей 188 189, 191, 193, 194 цього Кодексу у разі,
якщо призначене судом покарання за відповідний злочин є більш суворим, ніж
передбачене цим Кодексом.
14. Поширити правила, встановлені цим Кодексом, про давність (статті 49,
80, 106), умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (статті 81
і 107), заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (стаття 82),
погашення і зняття судимості (статті 89 - 91 і 108) на осіб, які вчинили
злочин до набрання чинності цим Кодексом, а також мають непогашену і
незняту судимість за КК України 1960 року.
15. У разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, за
злочин, вчинений до набрання чинності цим Кодексом, суду слід керуватися
вимогами статті 44 КК України 1960 року.
16. У разі призначення покарання за сукупністю злочинів, що вчинені до
набрання чинності цим Кодексом, застосовується стаття 42 КК України 1960
року. Якщо хоча б один із злочинів, що входять сукупність, вчинений після
набрання чинності цим Кодексом, то застосовується стаття 70 або частина
друга статті 103 цього Кодексу.
Якщо особа, яка відбуває покарання, вчинить після набрання чинності цим
Кодексом новий злочин, то при призначенні їй покарання за сукупністю
вироків застосовується стаття 71 або частина друга статті 103 цього
Кодексу.
17. При вирішенні питання про звільнення від відбування покарання з
випробуванням осіб, які вчинили злочини після набрання чинності цим
Кодексом, суд застосовує статті 75 - 77 цього Кодексу.
Скоротити відповідно до частини третьої статті 104 цього Кодексу умовно
засудженим неповнолітнім іспитовий строк до двох років, якщо визначений
судом іспитовий строк вище цієї межі.
18. До осіб, засуджених до покарання у вигляді позбавлення волі із
застосуванням відстрочки виконання вироку відповідно до статті 46-1 КК
України 1960 року, застосовується стаття 77 цього Кодексу.
19. У разі звільнення від кримінальної відповідальності та покарання осіб,
які вчинили злочин до набрання чинності цим Кодексом, внаслідок зміни
обстановки і втрати суспільної небезпечності діянням або особою, яка його
вчинила, слід керуватися частиною першою або частиною другою статті 50 КК
України 1960 року.
20. Вчинення особою злочину до набрання чинності цим Кодексом, а також
наявність у такої особи не погашеної і не знятої у встановленому законом
порядку судимості враховується при кваліфікації вчиненого нею нового
злочину, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
21. При вирішенні питання про те, чи є віднесення злочинів, передбачених КК
України 1960 року, до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості,
тяжкими або особливо тяжкими, в усіх випадках слід виходити із санкції
статті (частини статті) КК України 1960 року, за якою кваліфіковано злочин,
з урахуванням положень, передбачених статтею 12 цього Кодексу.
22. Перегляд справ щодо осіб, які вчинили злочини, передбачені КК України
1960 року і засуджені, або справи стосовно яких перебувають у провадженні
судів, органів досудового слідства дізнання, здійснюється:
а) щодо осіб, перелічених у підпунктах "а" - "ж" пункту 1, підпункті "а"
пункту 2, пункті 6, пунктах 12 та пункті 13 цього розділу, - районними
(міськими) судами за місцем відбування засудженими покарання, а щодо
військовослужбовців, засуджених умовно або з відстрочкою виконання вироку,
а також тих, хто відбуває покарання в дисциплінарному батальйоні -
військовими судами;
б) щодо кримінальних справ, які підлягають закриттю відповідно до пункту 3
цього розділу, - судами, органами досудового слідства і дізнання;
в) щодо осіб, зазначених в пункті 5 цього розділу, - органами, які відають
виконанням покарання у вигляді виправних робіт;
г) щодо осіб, зазначених у пункті 7 цього розділу, - адміністрацією місць
виконання покарань;
д) щодо осіб, зазначених у пункті 8 цього розділу, - Верховним Судом
Автономної Республіки Крим та обласними судами, які постановили вироки з
призначенням покарання у вигляді смертної кари;
є) щодо виконання вироків, передбачених пунктом 11 цього розділу, -
головами районних (міських) судів за місцем виконання вироку.
23. Органи, які виконують вироки судів, зобов'язані надавати судам
необхідні матеріали щодо осіб, які відбувають покарання.
24. Питання, передбачені в пунктах 3, 4, 7, 8, 9, 10, 12, 13, абзаці
другому пункту 17 цього розділу, розглядаються судом за поданням
адміністрації місця виконання покарання або прокурора відкритому судовому
засіданні з участю прокурора і представника адміністрації місця виконання
покарання у випадках, якщо справа розглядається за її поданням.
Ухвала суду з цих питань не підлягає оскарженню, але може бути
опротестована в порядку судового нагляду на загальних підставах.
____________
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38
