(1) Помилування здійснюється Президентом України у відношенні індивідуально
визначеної особи.
(2) Актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного
судом покарання у вигляді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на
строк не менше двадцяти п'яти років.
Розділ XIII. СУДИМІСТЬ
Стаття 88. Правові наслідки судимості
(1) Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили
обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
(2) Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також
в інших випадках, передбачених законами України.
(3) Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або
звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння,
злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не
мають судимості.
(4) Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають
судимості.
Стаття 89. Строки погашення судимості
Такими, що не мають судимості, визнаються:
1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом
іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом
зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з
випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо
строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа
визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового
покарання;
2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом
іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення
цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування
покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від
додаткового покарання і його строк перевищує строк основного покарання, то
жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього
додаткового покарання;
3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю після виконання цього покарання;
4) особи, які відбули покарання у вигляді службового обмеження для
військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також
військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;
5) особи, засуджені до штрафу, виправних робіт або арешту, якщо вони
протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не
вчинять нового злочину;
6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин
невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня
відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо
вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та
додаткового) не вчинять нового злочину;
8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони
протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не
вчинять нового злочину;
9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо
вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та
додаткового) не вчинять нового злочину.
Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості
(1) Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і
додаткового покарання.
(2) До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок
не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася.
Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків
давності виконання вироку.
(3) Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк
погашення судимості обчислюється виходячи з фактично відбутого нею
покарання - з моменту звільнення від відбування покарання (основного та
додаткового).
(4) Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням,
то строк погашення судимості обчислюється виходячи з фактично відбутого до
заміни більш суворого покарання - з моменту відбуття більш м'якого
покарання (основного та додаткового).
(5) Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення
судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості,
переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення
судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття
покарання (основного та додаткового) за останній злочин.
Стаття 91. Зняття судимості
(1) Якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або
позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці
довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення
строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.
(2) Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини
строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу.
(3) Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним
кодексом України.
Розділ XIV. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ
Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
Примусовими заходами медичного характеру є поміщення особи, яка вчинила
суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого
Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою
її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно
небезпечних діянь.
Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного
характеру
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:
1) які вчинили у стані неосудності чи обмеженої осудності суспільно
небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених статтями
Особливої частини цього Кодексу;
2) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу
до постановлення вироку або під час відбування покарання, що позбавляє їх
можливості усвідомлювати мету, зміст та правові наслідки кримінальної
відповідальності за вчинене.
Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру
(1) Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого
діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або
інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;
3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;
4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.
(2) Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може
бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і
вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного
здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.
(3) Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може
бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним
станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує
тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.
(4) Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути
застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне
діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним
станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у
психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.
(5) Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути
застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне
діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно
хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно
небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує
тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.
(6) Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого
примусових заходів медичного характеру, а також разі припинення
застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам
або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових
заходів медичного характеру
(1) Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів
медичного характеру здійснюється судом за заявою представника
психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку
психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-
психіатрів, який обгрунтовує необхідність продовження, змін або припинення
застосування таких примусових заходів.
(2) Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру,
підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6
місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду
із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі
відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового
заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-
психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду
заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить
обгрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу
медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування
примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник
психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну
допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного
закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви
додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування
про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В
подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного
характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6
місяців.
(3) У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру
через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на
піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
(4) У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру
через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли
на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають кримінальній
відповідальності на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну
хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому
відбуванню покарання.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38
