практиці методологією. Це означає, що за основу береться розрахунок річного
обсягу валового внутрішнього продукту. Залежно від того, як він
визначатиметься на наступний рік, залежить і розмір бюджетного фонду
України. Якщо рвп буде заниженим, то це адекватно відобразиться на доходній
частині бюджету. В цьому випадку відбудеться недофінансування галузей
народного господарства, соціально-культурних установ та інших галузей,
передбачених бюджетом. Крім того, не буде належної готівки, що призведе до
затримки розрахунків.
У випадку, коли розмір ВВП буде завищеним, нас очікують набагато більші
неприємності. Зросте грошово-кредитна емісія, яка призведе до зростання
грошової маси, а звідси до інфляції і різкого зростання цін; будуть
передбачені нереальні доходи, що, природно, спричинить зростання бюджетних
витрат, фактично не забезпечених відповідними доходами.
Тому основна проблема, яку необхідно вирішити, - максимально точно
визначити обсяг валового внутрішнього продукту, тобто знайти "золоту
середину", враховуючи всі реалії нашої економіки - інфляцію, виробництво
товарів і послуг, споживання, нагромадження.
2. Технологія складання Державного бюджету потребує докорінних змін.
Зараз практикується система, за якої прибуткова частина бюджету
"підганяється" до видаткової, тобто спочатку згідно з вимогами міністерств
і відомств формується видаткова частина. Після цього переглядаються
можливості прибуткової частини і, якщо вони замалі, пропонується прийняти
закони про нові податки або змінити податкові ставки. Таким чином виконання
бюджету "прив'язується" до майбутніх змін.
А тому при складанні Державного бюджету необхідно насамперед науково
обгрунтовано в межах чинного законодавства про податки розраховувати
прибуткову частину. Це дасть можливість державі реально оцінити можливості
бюджетної політики на майбутній рік.
В основу побудови прибуткової частини бюджету мають бути закладені такі
принципи, які дозволяють державі мати хоча б мінімально достатні фінансові
ресурси для її діяльності і одночасно використовувати податки як інструмент
регулювання фінансового стану платників, стимулювання зростання
виробництва. До даних принципів належать:
- встановлення таких податків, які б забезпечували регулярну мобілізацію
фінансових ресурсів у розпорядження держави в розмірах, достатніх для
фінансування запланованих заходів;
- застосування таких видів податків, які б забезпечували стабільність
фінансового становища держави, повноту, стабільність і своєчасність
формування її централізованого фонду;
- запровадження податків, адекватних реальним умовам соціально-
економічного становища держави;
- вилучення /повне або часткове/ до бюджету доходів, не пов'язаних із
фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій.
3. Питання удосконалення стосунків між ланками бюджетної системи завжди
є актуальними. Чинник бюджетний механізм, при якому Ради вищого рівня
встановлюють нормативи відрахувань для низів, призводить до паралічу
органів місцевого самоврядування. Тому необхідно розподілити сфери
Державного бюджету і бюджетів місцевих органів. На державному рівні
доцільно фінансувати податки, які мають вирішальне значення для
фінансування економіки України. На рівні місцевих органів влади слід
залишити видатки, спрямовані на вирішення соціальне питань і підтримку
їхнього економічного розрахунку в частині комунальної власності.
Інакше кажучи, необхідно якнайшвидше чітко розподілити компетенцію між
центральними органами влади й органами місцевого самоврядування і
законодавче закріпити її за ними. Законодавство вже заклало принципи
самостійності у складання бюджетів усіх рівнів, але вони ще не зміцнені
економічним механізмом, а тому не працюють.
У зв'язку з цим для створення чіткої системи формування бюджетів усіх
рівнів, на наш погляд, необхідно чітко розподілити доходи між усіма
ланками бюджетної системи, тобто мати визначену законом доходну базу, а
стосунки між державним і .місцевими бюджетами будувати з урахуванням умов
соціально-економічного розпитку регіонів. Такої мети можна досягти,
спрямовуючи 100% податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм
власності та деякі інші податки (наприклад, податок на майно/ до місцевих
бюджетів).
Проблема бюджетного вирівнювання останнім часом вийшла за межі теорії.
Тепер вона нерозривної пов'язана із практичними заходами щодо реалізації
в Україні принципу "відносної" самостійності бюджетів усіх рівнів, із
міжбюджетним перерозподілом фінансових ресурсів. Без нього неможливо
обійтися, оскільки фінансові ресурси деяких місцевих органів влади в силу
історичних та інших причин не можуть забезпечити реалізацію цими органами
владних повноважень. Вийти з цього становища можна, надавши цим регіонам
необхідної допомоги через перерозподіл коштів, виробивши для цього
раціональні основи і механізми.
Сучасна система розподілу бюджетних коштів між різними рівнями
управління має орієнтуватися на вирішення обопільного завдання -
досягнення збалансованості бюджетів і по "вертикалі", і по "горизонталі".
По "вертикалі" треба усунути невідповідності між видатками місцевих
бюджетів і надходженнями, закріпленими за даним бюджетним рівнем, Таку
незбалансованість повністю подолати без "зовнішньої" корекції нереально:
абсолютно податковий потенціал і об'єктивні потреби даної території
практично не збігаються. Тому органи державної влади, маючи більші
можливості економічного регулювання й обсяг податкових надходжень, можуть
і повинні компенсувати дисбаланс місцевих бюджетів, спрямовуючи на доходи
якусь частину коштів, що акумулюються на рівні Державного бюджету. Однак
і тоді, коли податкових надходжень і субсидій досить для фінансування
спільних видатків місцевих бюджетів, лишається завдання збалансування по
"горизонталі". Справа в тому, що в межах самих місцевих бюджетів можуть
бути неоднакові бюджетні можливості адміністративних одиниць, які
охоплюють значний регіон /переважно східні області України/. Інакше
кажучи, в його межах також є свої багаті і бідні території, у зв'язку з
чим і на цьому рівні /"горизонтальному"/ . необхідна фінансова допомога
"згори".
Однак не слід забувати, що чинний механізм фінансової допомоги реально
сформувався на базі централізму, який характеризував єдину бюджетну
систему колишнього СРСР, перед якою ставилася мета неодмінного
забезпечення збалансування доходів і видатків кожної ланки бюджетної
системи. Ця мета культивувала ідею утримання, придушувала ініціативу
нижчих органів влади у пошуках додаткових фінансових ресурсів.
Зараз у Україні використовуються методи, які забезпечують збалансування
нижчих бюджетів: субвенції /безповоротне цільове фінансування видатків
нижчих бюджетів за рахунок вищих/, дотації /безповоротне надання коштів
для відшкодування дефіциту нижчого бюджету/; взаємозаліки /виділення
коштів нижчим бюджетам на відшкодування видатків, пов'язаних із передачею
їм видаткових функцій згідно з рішенням центральних органів влади /;
позики з вищих бюджетів.
Найсерйозніший недолік чинного механізму бюджетного субсидування в
тому, що застосовуються не взаємозв'язані, а різноманітні і до того ж не
регламентовані відповідними нормами форми перерозподілу бюджетних коштів.
Тому сфера чинності кожної з названих чотирьох форм, їх поєднання,
конкретні розміри фінансових ресурсів, які перерозподіляються, щоразу
визначаються по-різному, індивідуально. В результаті вплив цих методів
призводить до адміністрування і суб'єктивізму при прийнятті конкретних
рішень.
Отже, необхідно виробити єдині критерії організації всіх видів
фінансової допомоги, максимально реалізувати потенціал їх
цілеспрямованого впливу на економіку регіону. Фінансову допомогу регіонам
треба надавати так, щоб спонукати органи державної влади на місцях
розширювати власну доходну базу, розвивати інвестиційну активність,
структурно перебудовувати економіку регіонів.
5.ОСОБЛИВОСТІ ЗБАЛАНСУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ
Збалансування річних бюджетів належить до ключових проблем бюджетної
системи. Згідно із ст.21'3акону України "Про бюджетну систему України",
"збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України,
є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики". Відповідні правові
рішення з цього питання не тільки забезпечують чітке й ефективне
функціонування бюджетної системи, але й визначають фактичні можливості
діяльності різних органів влади. В найзагальніших рисах під
"збалансуванням" необхідно розуміти забезпечення рівноваги. В свою чергу,
термін "бюджетна рівновага" означає, що бюджетні видатки покриваються
бюджетними доходами. Якщо бюджетні видатки перевищують доходи, то це
значить, що існує бюджетний дефіцит. У цьому випадку рівноваги немає. Якщо
ж доходи вищі від податків, існує профіцит бюджету, або бюджетний надлишок.
Однак цього разу можна сказати, що бюджет відзначається відсутністю
рівноваги. Отже, стан бюджетної рівноваги не означає тільки рівновагу в
арифметичному розумінні, тобто коли доходи дорівнюють видаткам. Бюджет
знаходиться у стані рівноваги як тоді, коли доходи дорівнюють видаткам, так
і тоді, коли доходи вищі від видатків. Іншими словами, бюджетної рівноваги
немає тільки тоді, коли видатки перевищують доходи, тобто має місце
існування бюджетного дефіциту. Це стосується і місцевих бюджетів. Принцип
їх збалансованості завжди мав велике значення. Він відображається в
багатьох правових документах.
Доходна та видаткова частини місцевих бюджетів визначаються в основному
затверджуваними парламентом нормами. Це означає, що державні органи
створюють систему місцевих бюджетів, основною умовою існування якої має
бути гармонія між доходною та видатковою сторонами місцевих бюджетів, тобто
рівновага. Передача обов'язків і відповідальності місцевим органам влади
має супроводжуватися забезпеченням цих органів відповідними фінансовими
ресурсами. З правової точки зору про відповідність між зв'язками та
фінансовими ресурсами можна говорити тоді, коли обов'язки супроводжуються
правами та компетенціями на використання джерел доходів. Ці компетенції
можуть визначатися по-різному - від прав на використання ресурсів до
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
