нормативних компетенцій, тобто прав щодо встановлення податків. Місцеві
органи влади повинні мати юридичне закріплені джерела доходів, достатні для
покриття обов'язкових видатків. Це, звичайно, не означає, що місцеві органи
влади можуть мати можливість виконувати тільки обов’язкові функції. Може
бути ситуація, за якої місцеві органи влади мають на своїх рахунках
необхідні фінансові кошти, але не мають відповідних прав щодо їх
використання. Існує небезпека, що чіткий розподіл обов'язків і ресурсів
зменшить самостійність місцевих органів влади. Однак така небезпека не
означає зв'язку між збалансованим бюджетом та недостатньою самостійністю.
Збалансована система доходів і видатків має забезпечувати відповідний
рівень самостійності місцевих органів влади як у видатковій, так і в
доходній частині.
Закладання в українському законодавстві принципів збалансованості
місцевих бюджетів було спричинено загальною складною фінансовою ситуацією
та інфляцією. Приводом цього було також побоювання, що при набутті значної
відносної самостійності місцеві органи перевищать власні доходи і це стане
зайвим тягарем для надто дефіцитного бюджету держави. Частково з такими
думками можна погодитись. Однак за відсутності протягом років достатніх
власних місцевих доходів прийняте положення фактично обмежувало
самостійність регіонів, змушуючи їх скорочувати видатки. 'Цю ситуацію не
можна вважати за правильну. В багатьох випадках намір самостійності
місцевих органів влади може залишитися лише декларативним, підкреслюючи
також теоретично визнану регіональну самостійність територіального
планування.
В міру розвитку вітчизняної системи місцевої влади необхідно давати
оцінку взаємовідносинам між органами місцевого самоврядування, регіонами та
урядом. Така оцінка має стосуватися впливу зазначених взаємовідносин на
можливості участі у співпраці за умов глобалізації світової економіки. У
ситуації обмеженості публічних бюджетів уряд може відмовитися від деяких
програм з метою збалансування бюджету держави. Постає ряд питань. Чи
повинні міоцені органи влади у відповідь на такі обмеження також
призупинити діяльність у цих сферах? Якщо ні, то яким способом має
фінансуватися місцева сфера послуг" Чи нові обов'язки мають передаватися
від уряду місцевим органам влади разом із додатковою фінансовою підтримкою
у вигляді дотації або нових джерел доходів? До якого рівня уряд має
втручатися у розбіжності, які виникають з неправильного закріплення
компетенцій у галузі видатків і з різного податкового потенціалу?
Під час пошуку відповідей на ці питання необхідно пам'ятати про певні
засади, якими треба керуватися. Основне питання, яке виникає в дискусіях
про місцеві податки та доходи місцевих бюджетів, - чи повинні особи, які
користуються публічними послугами та майном в міру своїх можливостей за них
платити? Коли люди можуть користуватися майном чи послугами за цінами,
нижчими від їх вартості, ними користуються у більших обсягах, ніж тоді,
коли ціни вищі. Якщо особи, які послуговуються публічним секторам, не
зобов’язані за них платити, то на такі програми необхідно виділяти надто
багато коштів за рахунок інших. Це спричиняє марнотратство обмежених
засобів та створює ситуацію, коли особи, які користуються послугами,
субсидуються тими, хто ними послуговує. Така ситуація видається
несправедливою. З вимоги, щоб ті, хто користується послугами, платили за
них, випливає кілька правил. Зокрема залежно від рівня відповідальності
органів місцевої влади за надання послуг вони повинні мати доступ до
диференційованих джерел доходів, щоб мати більші можливості пов'язувати
пропоновані послуги із податками, що стягуються в даному регіоні.
Щодо проектів, доходи з яких надійдуть тільки в майбутньому, відповідним
способом фінансування є боргові зобов'язання. В іншому випадку теперішні
платники податків субсидують майбутніх користувачів послугами, через що
зменшуються і ефективність, і справедливість, оскільки доходи мають
випереджати видатки з метою збору відповідно великих фондів для початку
інвестиції. Тим більше строк сплати боргу має відповідати, наскільки це
можливо, строкам надходження доходів з даної інвестиції. Борг є тимчасовим
і неостаточним джерелом фінансування і, нарешті, пін має бути сплачений.
Цей принцип мінімізує субсидування майбутніх користувачів теперішніми
платниками податків, виконуючи тим самим одночасно вимоги ефективності та
справедливості.
За умови, що місцеві органи влади повинні мати у своєму розпорядженні
гарантовані законом ресурси для виконання своїх обов'язків (такі або схожі
обов'язки існують в регіонах з диференційованим рівнем економічного
розвитку), треба прийняти тезу про необхідність вирівнювання фінансово-
економічних можливостей регіонів країни. Якщо видатки в межах регіону, що
надає послуги, та обсяг доходів неможливо врівноважити, координуючу роль
можуть виконувати відповідні дотації. З метою забезпечення ефективності та
справедливості це мають бути конкретні та доповнюючі дотації з урахуванням
поділу коштів між рівнями влади відповідно до їх часток у доходах. Однак
забезпечення ресурсами для ліквідації диспропорції В економічному розвитку
та рівні життя не повинно зменшувати прагнення місцевих органів влади до
економії видатків і заходів до пошуку нових і збільшення продуктивності
існуючих джерел доходів. Збільшення ресурсів як результат діяльності
місцевих органів влади ніколи не повинно призводити до автоматичного їх
передавання вищому рівню або до зменшення дотацій чи субвенцій.
Все це стосується збалансованості місцевих бюджетів. Крім структури
доходної та видаткової сторін бюджету та прав місцевих органів влади у цій
сфері, важливе значення мають питання процедури збалансування місцевих
бюджетів, тому що правила складання та затвердження бюджету та інші суттєві
норми визначають, хто і в якому обсязі затверджуватиме квоти доходів і
видатки місцевого бюджету. Крім компетенції, неабияке значення тут має
послідовність затвердження, тобто питання процедури. З огляду на принцип
самоврядування найкращим є рішення, за якого органи держави заздалегідь
затверджують обсяги дотацій і субвенцій, а місцеві органи влади, маючи
певні права у встановленні ставок окремих податків і визначенні обсягу
видатків, остаточно затверджують доходну та видаткову частини бюджету.
Таким чином. акт затвердження місцевого бюджету набуває реального значення.
Розуміючі: необхідність певних обмежень свободи діяльності місцевих органів
влади, слід зазначити, що значення затвердження місцевих бюджетів залежить
від того, чи мають місцеві органи влади права і які вони у визначенні
доходної та видаткової сторін бюджету.
Узагальнюючи положення, що стосуються рівноваги місцевих бюджетів,
необхідно відзначити, що системою, в якій обов'язкам мають відповідати
ресурси, тобто потенційними видаткам - доходи місцевих бюджетів, повинні
керуватися саме фінансові органи держави. Така система повинна передбачати
конкретно визначений обсяг самостійності місцевих органів влади і
стимулювати ефективність діяльності цих органів. Однак право остаточного
затвердження квот доходів і видатків має залишатися на місцевому рівні.
6.АНАЛІЗ МІЖБІОДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
(НА ПРИКЛАДІ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ)
Розвиток економіки України протягом останніх років призвів, зокрема, до
глибокої розладнаності системи (фінансів, у тому числі загострення проблем
бюджетної політики. Ці проблеми посилюються навіть через те, що істотним
моментом соціальної політики стають її децентралізація і роздержавлення,
які передбачають, що основний обсяг соціальних витрат дедалі більшою мірою
переноситься на місцевий і регіональний рівні. І це відбувається тоді, коли
фактично місцеві й регіональні органи самоврядування обмежені у своїх
владних правах, позбавлені можливості вести будь-яку власну фінансову, в
тому числі й бюджетну, політику, оскільки ще не відмерли методи колишньої
командно-адміністративної системи, а з ними і порядок формування та
використання бюджетів усіх рівнів.
Цей висновок підтверджує й аналіз взаємовідносин різних ланок бюджетної
системи на прикладі Чернівецької області.
Передусім, бюджетні взаємовідносини грунтуються на розподілі згідно з
чинним законодавством конкретних доходів і видатків між різними ланками
бюджетної системи. У практичному використанні структура розмежування
доходів і видатків між обласним та місцевими бюджетами краю виглядає
наступним чином /табл. 5/
Таблиця 5. Структура розмежування доходів та видатків між обласним та
місцевими бюджетами Чернівецької області протягом 1992-1995
років, %
|Рік |Питома вага місцевих |Питома вага обласного|
| |бюджетів |бюджету |
| |у доходах |у видатках|у доходах |у видатках|
|1 |2 |3 |4 |5 |
|1992 |43,7 |61,6 |56,3 |38,4 |
|1993 |59,1 |65,9 |40,9 |43,1 |
|1994 |67,3 |65.6 |32,7 |34,4 |
|1995 |63,1 |63,1 |36,9 |36,9 |
Отже, починаючи з 1992 року спостерігається повільне зростання питомої
ваги як доходів, так і видатків районних бюджетів і бюджету м. Чернівці,
які до сьогодні фінансували майже дві третини /63,1%/ усіх бюджетних
установ і заходів. Цей факт пояснюється підвищенням ролі місцевих органів
самоврядування, про що вище згадано. Підтвердженням сказаного є й те, що ще
в 1992 році питома вага місцевих бюджетів у доходах дорівнювала 43,7%, а у
видатках - 61,6% /тобто вони отримували коштів менше, ніж віддавали/, а вже
в 1994 році питома вага їх доходної частини /67,3%/ перевищила таку
видаткової /65,6%/.
Доходи бюджетів кожного рівня згідно з методологією бюджетного
регулювання поділяються на регулюючі га закріплені, їх склад не є
постійним, він змінюється за роками, проте можна зазначити, що перелік
регулюючих доходів для місцевих бюджетні невеликий і в основному стабільний
протягом останніх років. Він включає податок на прибуток /або доходи/
підприємств, установ та організацій, прибутковий податок з громадян,
податок на додану вартість, акцизний збір /в 1993 році як регулюючий доход
використовувалася також плата за землю /.
Відповідно до законодавчих документів бюджет Чернівецької області
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16
