1. Розмір амортизаційних відрахувань, які отримує лізингодавець
розраховується по формулі:
А= С * На / 100% * Т,
де
А -- амортизаційні відрахування;
С -- балансова вартість обладнання;
На -- норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення;
Т -- період чинності лізингової угоди.
2. Розрахунок величини плати за користування кредитними ресурсами:
Пкр= Кр * Скр / 100%,
де
Пкр -- плата за користування кредитними ресурсами;
Кр -- кредитні ресурси, що залучаються для проведення лізингової операції;
Скр -- ставка за користування кредитними ресурсами.
Кр= [ (Сн+Ск) / 2 ],
де
Сн -- вартість обладнання на початок року;
Ск -- вартість обладнання на кінець року;
Т -- кількість років, на яку укладається лізингова угода.
3. Розрахунок розміру комісійних виплат:
Пком=Кр * Ском / 100%,
де
Пком -- плата по комісії;
Ском -- ставка комісійних виплат.
4. Розрахунок розміру додаткових послуг лізингодавця:
Пу=Рком+Ру+Рр+Рдр,
де
Пу -- плата за послуги лізингодавця;
Ру -- видатки на оплату послуг (юридичні консультації, по експлуатації
обладнання і т.д.);
Рком -- відряджувальні видатки робітників лізингодавця;
Рр -- видатки на рекламу;
Рдр -- інші вигляди видатків на оплату послуг лізингодавцю.
5. Розрахунок загальної суми виплат лізингодавцю по лізинговій угоді:
ЛП=А+Пкр+Пком+Пу,
де
ЛП -- загальна сума лізингових платежів.
А -- амортизаційні відрахування;
6. Розрахунок періодичних внесків по лізинговій угоді:
а) при щорічній виплаті внесків:
ЛВ=ЛП / Т,
де ЛВ -- один лізинговий внесок;
б) при щоквартальної виплати внесків:
(ЛВ / Т / 4) * ЛВ=ЛП / Т / 4;
в) при щомісячній виплаті внесків:
ЛВ=ЛП / Т / 12.
Розглянемо розрахунок лізингових платежів на прикладі. Вартість
обладнання, що здається в лізинг -- 550 тис.гривень. Термін лізингу --
чотири року. Норма амортизаційних відрахувань на повне відновлення
обладнання -- 10% річних. Процентна ставка по кредиту, що залучається для
здійснення лізингової угоди -- 10% річних. Погоджений відсоток комісії по
лізингу -- 4% річних. В лізинговій угоді передбачається, що капітальний
ремонт обладнання, його технічне обслуговування здійснюється
лізингоотримувачем. Лизингоотримувач виявляє користувача ряд означених в
угоді додаткових послуг:
- відряджувальні видатки робітників лізингодавця -- 0.16тис.гривень.;
- видатки на надання юридичних консультацій з питань укладення лізингової
угоди -- 0.15 тис. гривень.;
- видатки лізингодавця на консультації по експлуатації обладнання,
включаючи організацію спробних іспитів -- 0.35тис.гривень.
Таблиця 7
Розрахунок средньорічної вартості обладнання (в тис.грив.)
| |Вартість |Амортизаційні |Вартість обладнання|Середньорічна |
|Рік |обладнання |відрахування |на кінець року |вартість |
| | | | |обладнання |
|1-й |550 |55 |495 |552, |
|2-й |495 |55 |440 |467,5 |
|3-й |440 |55 |385 |412,5 |
|Всього | | | |1760 |
Таблиця 8
Розрахунок загального розміру лізингового платіжа (тис.грив.)
| | |Плата за |Плата по |Плата за |Загальна сума|
|Рік | |користування |комісії |послуги |лізингових |
| | |кредитними | |лізенгодавця |платежів |
| | |ресурсами | | | |
|1-й |55 |52,25 |20,9 |0,14 |128,29 |
|2-й |55 |47,65 |18,7 |0.14 |120,59 |
|3-й |55 |41,25 |16,5 |0,14 |112,89 |
|4-й |55 |35,75 |14,3 |0,14 |105,19 |
|Всього | | | | |466,96 |
V. Закон України «Про лізинг» та розвиток лізингу на Україні
10 січня 1998 р. набрав чинності прийнятий 16 грудня 1997р. Верховною
Радою України Закон України «Про лізинг». Цим, нарешті, здійснено прорив у
правовому регулюванні лізингу в нашій країні, створено правові (але не
економічні) умови його розвитку.
До прийняття закону правові основи лізингу в Україні були практично
відсутні. У законодавстві з 1995 р існувало лише декілька спеціальних норм,
що стосувалися лізингу.
Вперше лізинг згадано в п. 9 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про банки і
банківську діяльність», де банкам дозволяється здійснювати «придбання за
власні кошти засобів виробництва для передачі їх в аренду (лізинг)».
Оскільки головним завланням банку як лізингодавця є фінансування
угоди, то в положенні Національного банку України «Про кредитування»[2],
лізінг розглядається як форма майнового кредиту.
У Кодексі торговельного мореплавства України є глава 2 «Договіроренди
судна». Проте окремі її положення не відповідають правовим відносинам
лізингу в їх традиційному розумінні.
У першій редакції Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» та в Правилах застосування Закону України «Про оподаткування
прибутку підприємств»[3], лізинг неправомірно розглядався як тотожна
оренді, але менш важлива порівняно з нею господарська операція. Визначення
оренди (лізингу) було недосконалим, і ці недоліки перейшли й до наступної
(нині чинної) редакції закону.
Лізинг у своїй класичній формі полягає в придбанні лізингодавцем за
прямою вказівкою і вибором лізингоодержувача майна у продавця і передачі
цього майна лізингоодержувачу в користування на певний строк за умови
сплати лізингових платежів. У випадку фінансового лізингу лізингоодержувач
має право на викуп об’єкта лізингу за залишковою вартістю після закінчення
строку лізингу.
Лізинг майна регулюється системою договорів, серед яких є договір
купівлі-продажу лізінгового майна між продавцем і лізингодавцем та договір
власне лізінгу між лізингодавцем і лізингоодержувачкм. Разом з тим
застосовуються й тристоронні лізингові угоди.
Слід зауважити, що у світі існують два діаметрально протилежних
підходи до правового регулювання лізингу. Перший полягає в тому, що
відносини за договором лізингу охоплюються рядом існуючих цивільно-правових
інститутів - оренди, купівлі-продажу, доручення, позики, застави та ін. Цей
підхід реалізовувався в Україні за умов відсутності законодавства про
лізінг. На цих позиціях частково стоять і автори проекту нового Цивільного
кодексу України. Так у п. 3 ст. 838 «Договору про лізинг» цього проекту
зазначається: «До договору лізингу застосовуються правила цього Кодексу, що
регулюють договори купівлі-продажу, поставки, найму (оренди), якщо інше не
передбачено договором лізингу, законом, іншими правовими актами».
Другий підхід базується на визнанні того, що існує особливий інститут
лізингу, норми якого не співпадають з нормами інших інститутів цивільного
права. Дійсно, лізингоодержувач має більшість прав покупця за договором
куплі-продажу, в якому він не є стороною договору, а роль і функції
лізингодавця і лізінгоодержувача суттєво відрізняються від ролі і функцій
орендодавця і орендаря. Прийняття Закону України «Про лізинг» і його зміст
свідчать про те, що цю точку зору поділяє й український законодавець,
Робота над проектом законодавчого акта, який регулює відносини лізингу
(Указ Президента України, а згодом - Законом України), велася протягом
кількох років. З вересня 1996 р. в сесійному залі Верховної Ради України
почалося обговорення проекту Закону України «Про лізинг». Відбулося три
читання законопроекту, що призвело до значної зміни первісного тексту
закону. З одного боку, була поліпшена редакція багатьох статей закону, а з
іншого -- вилучено статті, які забезпечували економічне стимулювання
розвитку лізингу.
У законі України «Про лізинг» сформульовано визначення лізінгу[4],
фінансового та оперативного лізингу[5], які заміняють неточні їх формування
в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств», де неправомірно
ототожнюються лізинг і оренда. Визначено об’єкти лізингу і встановлено
особливий порядок лізингу державного майна - за погодженням з органом
управління цим майном[6]. До суб’єктів лізингу (лізингодавець,
лізингоодержувач, продавець лізингового майна) віднесено лише суб’єкти
підпріємницької діяльності[7].
Договір лізингу можна укладати у формі як тристоронньї (між усіма
основними суб’єктами лізингу), так і двосторонньої (між лізингодавцем і
лізингоодержувачем) угоди[8].
У ст. 7-18 фактично розглядається зміст договору лізінгу. При цьому
права й обов’язки сторін у процесі роботи над законом були «збагачені» з
урахуванням положень проекту нового Цивільного кодексу України.
Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на
баланс лізингоодержувача, а за договором оперативного лізингу - залишається
на балансі лізингодавця[9].
Об’єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу є власністю
лізингодавця. Право власності на об’єкт фінансового лізингу набувається
лізингоодержувачем після сплати повної вартості об’єкта лізингу. У разі
банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об’єкт
лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає
поверненню лізингодавцю[10].
Закон розглядає також питання про бухгалтерський облік та звітність
щодо лізингових операцій, порядок сплати мита, ПДВ та акцизного збору при
імпортуванні об’єктів лізингу, реєстрацію договорів лізингу (ст. 19 - 21).
Важливо, що прикінцевими положеннями[11] визначено: раніше прийняті
закони і нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому
Закону.
У цілому закон відповідає сучасним поглядам на визначення і
регулювання лізингу. Він не суперечить положенням Конвенції з міжнародного
фінансового лізингу, що дасть змогу українським лізинговим компаніям і
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
