лізинг фірми-виробники використовують тоді, коли необхідно негайно покрити
потребу в засобах або ж вийти на ринок з новим товаром.
Існує також лізинг фінансування або лізинг купівлі. При цьому
лізингове товариство купує у виробника товарів вимогу, що випливає з
договору оренди, укладеного ним зі своїм клієнтом. Виробник у правовому
відношенні залишається арендодавцем, однак орендна плата надходить
лізинговому товариству.
В залежності від об'єкту оренди лізинг поділяється на три великі
групи:
- лізинг рухомого майна;
- лізинг нерухомого майна;
- лізинг споживчих товарів.
В договорі лізингу рухомого майна предметом угоди є обладнання
підприємств, окремі автомобілі або повний автотранспортний парк, в якому не
менше 20 автомашин, особливо обговорюється право орендаря на обмін предмету
лізингової угоди по закінченні встановленого терміну оренди на новий, більш
досконалий.
Змістом договору лізингу нерухомого майна є передача в оренду
комплектного виробничого обладнання і оснащення підприємства, включаючи
земельні ділянки, будинки і споруди. По договору на лізингове товариство,
як правило, покладається контроль і догляд за технічним оснащенням зданих в
оренду обєктів, термін оренди земельних дільниць і будинків складає 20-30
років, а заводського обладнання -- 8-12 років (в залежності від
встановлених законом термінів амортизації).
В лізингу укладають наступні види договорів:
. лізинговий договір без опціону по якому не передбачаються які-небудь
домовленості на період після закінчення основного часу оренди;
. лізинговий договір з правом продовження по якому орендарю надається
можливість продовжити чинність договору в односторонньому порядку. Розмір
орендної плати в цьому випадку зменшується проти тієї, що стягувались
протягом основного часу;
. лізинговий договір з правом купівлі предмету оренди після закінчення
терміну оренди;
. лізинговий договір з автоматичним переходом права власності;
. лізинговий договір з правом дострокового розповсюдження (застосовується
при оренді конторского обладнання);
. договір з участю в прибутку від продажу.
При встановленні орендної плати для лізингу характерно те, що вона
визначається в твердому розмірі на весь термін користування об'єктом. В
наслідок цього зростає відповідальність за вірний облік всіх обставин, що
можуть виявити вплив на її розмір перед укладенням договору.
Вартість лізингу включає в себе:
- відсотки за капітал, що інвестувався;
- суми аммортизаційних відрахувань;
- премії за ризик;
- винагороди за надані послуги, податки;
- частку прибутку лізингового товариства.
Ця вартість, як правило, перевищує першопочаткову вартість об'єкту
оренди. В залежності від терміну дії договору вона складає 125-155%
початкової вартості об'єкту.
При лізинговій угоді з іноземним партнером кінцевий її результат, що
перетинає кордон ФРН, являє собою заміну експорту товарів -- експортом
послуг. Реалізація експорту фінансових послуг з боку лізингових фірм є
власне передумовою для здійснення експорту товарів.
До числа найважливіших питань, що вимагають дозвіл при лізингових
угодах з іноземними партнерами, фірм Німеччини відносять: перевірку
платоспроможності потенційного іноземного лізингоотримувача; врахування
юридичних проблем, викликаних наявністю різноманітних правових систем, до
яких належать сторони; вивчення податкових і валютних проблем і
різноманітних ризиків, включаючи і політичні.
Економіка ФРН, де щорічний приріст національного доходу становить 2,5
- 3%, вважається в Західній Європі зразком стабільного розвитку за умов
майже незмінних цін. Велику роль у цьому зіграв стабільно працюючий
лізинговий бізнес. Лізингова діяльність західнонімецьких промислових
компаній на початку їх розвитку була зумовлена насамперед необхідністю
максимально заощадливого й ефективного використання промислового
потенціалу, який залишався після війни, а також залученням в економіку
Німеччини валютних інвестицій, здебільшого із США. Звичайно, основна маса
надходжень була зроблена через інші канали, але все ж значний процент усіх
валютних капіталовкладень в економіку ФРН (за виключенням капіталовкладень
у житлове будівництво) щорічно забезпечувався інтерлізингом.
Перша спеціалізована західнонімецька лізингова компанія «Дойче Лізинг
Gmbh.» виникла в 1962 році. Незабаром у різних землях ФРН почали з’являтися
й інші лізингові фірми як з вузькою спеціалізацією (оренда суден, вантажних
автомобілів), так і з широким спектром посередницьких операцій. У 1968 році
такі фірми здійснбвали інвестиції вже на 280 млн. доларів. У 1972 році
частина лізингових компаній і банків об’єдналися в «Німецьку лізингову
асоціацію».
Зараз у ФРН діє близько 700 лізингових компаній, не враховуючи
дочірніх фірм. Причому серед них 70 компаній з капіталом більш як 1 млн.
марок. З 1970 по 1990 рік обсяг обороту компаній-членів «НЛА»[16] зріс з
0,8 до 94,9 млрд. марок.
Одже, лізингові компанії почали відігравати значну роль в економіці
Німеччини. Більше того, їх оборот продовжував зростати навіть у період
економічних спадів. Зараз у ФРН укладають до 2 млн. лізингових угод.
Лізингові операції в Німеччині набули поширення насамперед у сфері
фінансового лізингу, який носить назву інвестиційного. В останні роки можна
спостерігати значне зростання лізингових інвестицій, що спрямовуються на
модернізацію галузей на основі найновітніших технологій. Водночас обсяг
лізингових інвестицій у будівництво нових підприємств скоротився.
Домінуючим у лізинговій політиці ФРН став напрям, пов’язаний з
інтенсифікацією виробництва, науки, сервісу, тобто сфери послуг та
інформаційних технологій. Сьогодні лізинг дає економіці країни близько 13-
16% інвестицій.
Німецькі лізингові компанії в останні роки виходять на міжнародний
ринок, пропонуючи послуги щодо широкого спектру товарів, хоча за багатьма
показниками показниками все ще значно поступаються американським і
японським інтерлізинговим фірмам. ФРН розвиває зв’язки насамперед із своїми
сусідами по ЄЕС та країнами арабського світу, а віднедавна проявляє також
інтерес до співробітництва з Росією й Україною у сфері лізингового бізнесу.
Подібна ситуація щодо лізингу спостерігається у Франції та
Великобританії, які разом із Німеччиною утворюють трійку європейських
лізингових лідерів.
VІІ. ВИСНОВКИ
Банки є однією з найважливіших структур ринкової економіки. Тому
становлення цивілізованого ринку в нашій країні неможливо без розвитку
діяльності комерційних банків, особливо в області банківських послуг. Для
їхнього розвитку на Україні сформовані практично всі необхідні умови.
Розвиток банківських послуг є перспективним, хоча і достатньо новим
направленням в роботі банків. В даний момент поняття банківських послуг все
більше входить в сучасну банківську систему. Це зв'язане передусім з
бажанням комерційних банків не зупинятися на досягнутому, залучати все
більшу кількість клієнтів. Що в свою чергу тягне за собою збільшення
прибутку банків. В своїй роботі комерційні банки спираються на зарубіжний
досвід і звичайно ж необхідно враховувати специфіку розвитку банківських
операцій на Україні. Недосконалість або відсутність законодавчої бази,
недостатня кваліфікація кадрів негативно впливає на розвиток банківських
послуг. Розвиток потенційно нових банківських послуг ведеться недостатньо
швидко, так як клієнти з опаской відносяться до них і не бажають вкладати
свої заощадження. Тому для залучення клієнтів банки створюють широку
рекламну мережу в засобах масової інформації для разьяснения всіх
позитивних сторін цих послуг.
Для України є корисним є використання досвіду лізингових операцій
країн Східної Європи. Із середини 80-х років лізинг включається в офіційну
економічну політику таких країн, як Угорщина та Болгарія. Елементи
лізингових структур з’являються також у Чехії, Польщі, Хорватії.
У Болгаріїлізингом почали займатися ряд національних посередницьких
контор і банків. Вже в 1986 році з метою координації дій вони створили
господарське об’єднання «Булгарлізинг». Це об’єднання організувало
інформаційну лізингову мережу, що охоплювала всю країну і мала виходи за
кордон. «Булгарлізинг» контролює зараз ряд магазинів, прокатних пунктів і
станцій техобслуговування, які займаються оперативним лізингом та
посередницькою діяльністю. Підприємства і банки, що входять до організації,
практикують також фінансові лізингові операції. Фінансовий лізингу Болгарії
здійснюється строком до 5 років при забезпеченні 100% кредитування операції
через болгарські банки. Згідно з даними 1987 року, сума операцій по
внутрішньому лізингу становила 3 млн. левів. У 1990 році до складу
«Булгарлізинг» вже входили 247 самостійних організацій, а також два
комерційних банків. Фонди об’єднання становлять більш як 150 млн.
болгарських левів.
Болгарські спеціалісти оцінюють роль лізингу в фінансуванні процесу
оновлення виробництва й оптимального використання технікив країні вище, ніж
традиційні методи планово-адміністративного чи кредитного регулювання.
Однією із основних цілей при створенні «Булгарлізингу» була інтеграція
в структуру світового лізингового ринку. Сьогодні ця організація співпрацює
більш ніж із 700 фірмами Європи, Америки, Японії. У 1985 році
«Булгарлізинг» стала членом міжнародної асоціації «LEASEUROPE»[17].
Угорщина першою у Східній Європі зуміла подолати економічні стереотипи
щодо промислового лізингу. Лізинг почав розвиватися в Угорщині в кінці 70-х
років внаслідок звуження джерел фінансування існуючих новостворених
виробництв. Державні кредитні організації в той час знаходилися удосить
скрутному фінансовому становищі, а деякі підприємства, навпаки, мали досить
велику економічну самостійність і значні заощадження як грошові, так і
матеріально-технічні.
В Угорщині розроблено програму сприяння розвиткулізингу шляхом надання
пільгових кредитів на подібні операції та преференційного митного режиму. У
рамках даної програми для фінансування лізингу передбачається протягом 5
років виділити 0,5 млрд. доларів. Спеціальне законодавство по лізингу було
розроблено в Угорщині в 1982-1985 роках. Воно регулює діяльність, пов’язану
з лізингом, і насамперед з імпортно-лізинговими операціями. В останні роки
лізинговою діяльністю в Угорщині займаються спільні підприємства:
зареєстровано більш як 200 лізингових операцій, причому більша частина з
них з фірмами західноєвропейських країн.Серед угорських лізингових спільних
підприємств найбільш відомою є компанія «ЦВАГ-Лізинг», яка є дочірньою
фірмою австрійського банку «Central Wechel und Kredit AG».
Польща в умовах сучасних економічних труднощів вбачає в лізингу один з
шляхів поліпшення своїх фінансових справ.
За останні декілька років у Польщі з’явилися десятки малих підприємств
і організацій, які займаються в основному оперативним лізингом. Висока
віддача від таких внутрі- та зовнішньоекономічних операцій стимулює
подальше зростання активності у сфері лізингу.
Для України розвиток лізингу – шлях до одержання інвестицій,
необхідних для піднесення економіки.
Довгий час банки не приділяли належної уваги ані стратегічному
плануванню, ані, тим більш, маркетингу, ориентируючись в своїй діяльності
на застарілі традиційні банківські засоби і прийоми роботи. Аж до середини
80-х років банки практично не займалися рекламою своєї діяльності. До кінця
цього періоду була проведена рекламна кампанія, метою якої була
популяризация банківської діяльності. Лише в 90-е роки різноманітні банки
серйозно взялися за рекламу своїх установ і їхньої діяльності. Саме в цей
час стало можливим говорити про маркетинг окремих банківських послуг. Зараз
банківський маркетінг став більш агресивним.
Сучасна ситуація характеризується посиленою увагою банків до проблем
маркетінгу. В основі цього процесу лежать дві тенденції, характерні для
світової економіки: интернационалізация банківських інститутів, продуктів і
послуг і дерегулювання фінансових ринків. В результаті интернационалізации
і дерегулювання фінансові послуги і продукти стали однотиповими у всьому
світі. І як наслідок цього, значно зросла конкуренція між банками.
Підсилення конкуренції призвело до скорочення прибутків банків. Для
подолання невпевненості і скорочення ризиків банки активно вдаються до
розробок маркетінгових стратегій. В зарубіжній практиці досить чітко
закріпилося визначення банківського маркетінгу як інструменту проведення в
життя глобальної стратегії орієнтації на споживача.
Банківський маркетінг включає рішення наступних задач;
1. Встановлення існуючих і потенційних ринків банківських послуг;
2. Вибір конкретних ринків і встановлення потреб замовника;
3. Встановлення мети для розвитку існуючих і нових видів послуг;
4. Впровадження нових видів послуг в практику і контроль банку за
реалізацією програм впровадження.
Для вивчення ринків банківських послуг і їх потенційних споживачів
банки використовують традиційні прийоми промислового маркетінгу, такі, як
типологізация і сегментація. Типологізация припускає виявлення груп
споживачів на основі соціологічних характеристик. Мета сегментації --
визначити відношення окремих груп споживачів до конкретного виду послуг.
Завдяки розподілу ринку на сегменти банки одержують можливість регулювати
пропозицію послуг у відповідності з споживачами ринків. Сегментацию ринку
банки можуть виробляти по двом принципам:
- по продуктовому (ринок кредитних послуг, ринок операційних послуг,
ринок інвестиційних послуг, ринок траст-послуг) і по клієнтському (володарі
нерухомості, корпорації, урядове ринок, клієнти траст-відділів) Сегментація
ринку -- складний і трудомісткий процес, вона вимагає великого досвіду,
знань і практики продажу банківських послуг. Вона не повинна зводиться до
аналізу груп споживачів, що не приносять практичних результатів у справі
просування банківських послуг. Стратегія маркетінгу -- це вибір найкращих
шляхів досягнення мети банку за допомогою маркетінгу. Практично всі банки
мають свою маркетингову стратегію, але далеко не у кожного банку вона
приймає офіційні форми, чітко формулюється і доводиться до всіх рівнів.
Стратегія банку повинна давати відповіді на наступні питання: як банк
збирається досягнути мети? Які послуги він збирається запропонувати ринку?
Найважливішим оперативним чинником успіху банківської діяльності є
стратегія витрат, лінія на економію витрат праці, зниження собівартості
банківських послуг. Як не дивно, але українські банки здедільш не знають,
за скільки слід продавати свої послуги. Прейскурант цін на банківські
послуги існує, але він носить незавершений характер, восновному не
відображає дійсних витрат банку. Сам банк може не володіти інформацією,
скільки коштує йому та або інша операція.
Нажаль, нашими банками втрачене почуття економії своїх власних витрат.
Отримати великий прибуток можна лише на базі економії. Банкам необхідно
створити механізм, що забезпечував би економію створюваних витрат, зниження
собівартості банківського продукту.
Для України розвиток лізингу, і особливо в банківському секторі – шлях
до одержання інвестицій, необхідних для піднесення всієї економіки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон України «Про банки і банківську діяльності», 01.05.91.
2. Постанова НБУ №40, від 25.02.95 «Про невiдкладнi заходи щодо фiнансового
оздоровлення комерцiйних банкiв та вiдновлення iх лiквiдностi i
платеспроможностi».
3. Інструкція НБУ «Правила здійснення операцій з іноземною валютою на
території України.» Контракт №12’93.
4. Правила операцiй з iностраною валютою на терiторii Украiни, «Урядовый
кур'ер», №57-58’93.
5. «Положення про безготiвковi розрахунки в господарському оборотi Украiни»
НБУ, від 01.06.93.
6. Інструкція НБУ №3 від 11.10.94 «Про порядок вiдкриття розрахункових,
поточних та бюджетних рахункiв в установах банкiв».
7. Закон України «Про лізинг» 16.12.97.
8. Бабичев М.Ю., «Банківська справа», Москва, «Економіка», ’93.
9. Внукова Н.Н, Ольховиков О.В., «Світ лізингу», Харків, «Основа», 94.
10. «Банківська справа», під ред. Колесникова В.І. і Кроливецкой Л.П.,
Москва, «Фінанси і статистика», ’95.
11. Краснов Ю. «Замість товару -- послуга (досвід лізингу в Німеччині)»
Москва, ’94
12. Краснощеков А.М. «Факторинг. Навіщо він потрібний?» «Финінвест» № 8’92.
13. Ляшенко І. «Довірчі Товариства. Місце на ринку». Комерсант України
№12’94.
14. Ляшенко І., «Траст: економіка, право, дійсність», «Бізнес», №6’94
15. «Банківська справа», під ред. Лаврушина О.І. Москва, ’92.
16. «Основи банківської справи», під ред. Мороза А.Н., Київ ’94.
17. Мороз А.Н., «Банківська енциклопедія», Київ ’93.
18. Миркин Я.М., «Трастові операції банків з цінними паперами», «Бізнес і
банки», №11’93.
20. Спіцин І.О., Спіцин Я.О., «Маркетинг у банку», ’93.
21. «Банківський портфель-1», Москва, «Сомінтек», ’94.
22. «Лізинговий бізнес», «Економіка і життя», №2’93.
23. «Лізинг -- практика становлення», «Гроші і кредит», №1’91.
24 «Банківський портфель-3», «Сомінтек», Москва,’95.
-----------------------
[1] «Финансовий лизинг», М, 1997
[2] Затверджено Постановою Правління Національного банку України від
28.09.95 (№ 246)
[3] Затверджено Постановою Верховної Ради України від 27.06.95 (№ 247/95
-ВР)
[4] Стаття №1 Закону України «Про лізинг»
[5] Стаття №4 Закону України «Про лізинг»
[6] Стаття №2 Закону України «Про лізинг»
[7] Стаття №3 Закону України «Про лізинг»
[8] Стаття №6 Закону України «Про лізинг»
[9] Стаття №9 Закону України «Про лізинг»
[10] Стаття №10 Закону України «Про лізинг»
[11] Стаття №22 Закону України «Про лізинг»
[12] Стаття №3 Закону України «Про лізинг»
[13] (в редакції від 22.05.97)
[14] Bank of Ireland
[15] Станом на 1996 р.
[16] «Німецька лізингова асоціація».
[17] 5.10.97 р. на XХV щорічних зборах членів Європейської федерації
національних лізингових асоціацій («LEASEUROPE») Україну прийняли до членів
цієї європейської економічної структури.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
