підприємствам брати участь у міжнародній лізинговій інтеграції.
Разом з тим прийнятий текст Закону України «Про лізинг» має ряд
недоліків, головними з яких є такі:
обмеження об’єктів лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише
майна, що належить до основних фондів (ст. 2), не відповідає світовій
практиці лізингу, зокрема можливість передачі в лізинг лише майна, що
належить до основних фондів (ст. 2), не відповідає світовій практиці
лізингу, згідго з якою об’єктами лізингу є і майнові комплекси підприємств,
і майнові права та інші нематеріальні активи;
визначення лізингодавця як суб’єкта підприємницької діяльності[12]
виключає можливість для державних органів бути лізингодавцями на
неприбуткових засадах. На жаль, у законі нічого не сказано про засади й
особливості діяльності лізингових компаній;
визначення в стю 4 лише двох видів (фінансовий і оперативний) та трьох
форм (пайовий, зворотний, міжнародний) лізингу є недостатнім з огляду на
вимоги практики. З відомих близько 40 видів операцій слід було б принаймні
виділити прямий і непрямий лізинг, про що йдеться у проекті нового
Цивільного кодексу України, поширений у світі роздільний лізинг,
компенсаційний і змішаний лізинг, які відрізняються формою лізингових
платежів, внутрішній лізинг, який є «парним» до названого в законі
міжнародного лізингу, та ін.;
незадовільним є визначення і розмежування в ст. 4 понять фінансового й
оперативного лізингу. За кількісним критерієм, який подано як основний,
договори лізингу зі строком дії 60-90% від терміну повної амортизації
об’єкта лізингу підпадають під обидва визначення. Інший критерій -
можливість викупу майна - є якісним і тому мав би бути головним. Для
розмежування фінансового й оперативного лізингу можна було б застосувати
критерії, рекомендовані Комітетом по міжнародних стандартах бухгалтерського
обліку.
Зі ст. 18 «Амортизаційні відрахування» в процесідооперацювання закону
було вилучено конкретний розмір максимально можливого коефіцієнта
прискорення амортизації. У сусіднух державах дозволяєтьсяприскорена
амортизація з коефіцієнтом до 3. На сьогодні прискорена амортизація
регулюється пю 8.6.2 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств»[13] у спосіб, який не відповідає потребам амортизації об’єктів
лізингу.
У процесі роботи над проектом закону з його тексту були вилучені дві
статті, що регулювали пільги для суб’єктів лізингу з оподаткування прибутку
та доданої вартості. Передбачалося, що ці статті мають бути включені до
відповідних Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та
«Про податок на додану вартість».
Нагальними завданнями подальшого вдосконалення правового регулювання
лізингу є такі:
. прийняття змін і доповнень до Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» та «Про податок на додану вартість» з метою приведення їх
положень у відповідність із прийнятим Законом України «Про лізинг» і
забезпечення економічного стимулювання розвитку лізингу;
. розроблення передбачених Законом України «Про лізинг» підзаконних актів
та інших нормативно- методичних документів.
VІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ лізингових ПОСЛУГ на Україні
Стан та перспективи розвитку лізинга в Україні
5 жовтня 1997 року на XХV щорічних зборах
членів Європейської федерації національних
лізингових асоціацій (LEASEUROPE) Україну
прийняли до членів цієї європейської
економічної структури...
На думку західних дослідників ринок лізингових послуг на Україні
перебуває на ранній стадії розвитку, а «чистого» лізингу в Україні
практично немає, є схожі за формою операції.
Більшість лізингових компаній виконують швидше ролі агентів або
посередників між виробниками та споживачами обладнання, ніж повноцінних
лізингодавців. Лізингові операції в основному фінансуються міжнародними
постачальниками техніки, асигнування за рахунок внутрішніх джерел
оцінюються лише на рівні $10 млн.
Експерти зазначають, що, попри наявність законодавчої бази, існуючі
юридична, регулююча та податкова системи не сприяють розвиткові лізингу в
Україні, де сфера фінансових послуг помітно відстає від потреб, які нині
значно зросли, промисловості й торгівлі. Загальна сума банківських кредитів
стосовно ВВП замала: в Україні 1996 р. вона становила 5%, тоді як в
розвинених країнах Європи -- понад 80% від ВВП.
Щоби придбати техніку для сільського господарства, промисловості,
сфери послуг і будівництва, потрібні позики на термін від 3-х до 7 -- 10
років, що в Україні практично неможливо. Лише 12% кредитів, котрі
надаються, можна, за українськими мірками, вважати довготерміновими (понад
два роки). У країні відсутні альтернативні банківським кредитам джерела
довготермінового фінансування, у зв'язку з чим у лізингових компаній
виникають істотні труднощі.
Тим часом в умовах України лізинг є майже ідеальним механізмом для
залучення техніки: порівняно з іншими формами інвестування він має
безперечні переваги. Експерти підрахували, що обсяг ринку лізингу в Україні
може становити 1630 млн. грн.
Для досягнення цього показника (за середнього рівня зростання 20% на
рік) може знадобитися п'ять років. Природно, це станеться лише за умови
створення найсприятливішого середовища.
Незважаючи на наявність законодавчого поля, фінансовий лізинг в
Україні пребуває в комі.
Першою перепоною для розвитку лізингу в Україні на думку фахівців є...
той самий Закон «Про лізинг». Експерти пригадують, як важко було працювати
у період до його прийняття. Але після, стало ще гірше: законодавство
написане неохайно і містить помилки, насамперед методологічні.
Багато експертів зауважують некоректність визначень фінансового та
операційного лізингу, казуси з термінологією, невідповідність нормативам з
амортизації, суперечності з постановами Кабінету Міністрів.
Але головне, що заважає, -- це орієнтація документа на стару систему
бухобліку з її основоположним принципом амортизації. Сьогодні амортизаційна
політика уряду в сфері лізингу просто заперечує міжнародні стандарти
бухобліку, що грунтуються на перекладенні всіх ризиків і винагород щодо
права власності на лізингоодержувача. Світова практика лізингу взагалі не
використовує такого терміну як амортизація.
На додаток до цього закладена в Законі «Про лізинг» амортизаційна
планка в 60% вартості майна в лізингу призводить до того, що його
амортизаційний термін значно перевищує п'ять років.
Це створює суперечності між відповідними постановами Кабінету
Міністрів, які ввели цю вимогу, і Законом «Про лізинг». Постанова Кабінету
Міністрів про збільшення терміну лізингу до семи років -- взагалі зі сфери
абсурду: сьогодні і дворічні лізингові контракти -- велика рідкість.
Заважає і невпорядкованість процедури укладання лізингової угоди.
Міністерство юстиції її не регламентувало, а в Законі «Про лізинг»
реєстрація лізингових договорів розглядається не як обов'язкова, а як
можлива. Тим часом більшість експертів сходяться на думці, що правова
некоректність Закону «Про лізинг» тягне за собою безліч ускладнень. По-
перше, це отримання кількох кредитів під одну заставу, тривалі судові
процеси тощо.
Проблема нотаріальної реєстрації договорів має й фінансовий підтекст.
Вартість цієї нотаріальної послуги (державне мито) сьогодні дорівнює 5% від
вартості договору, що б'є і по лізингоодержувачу, і по лізингодавцю.
Натомість рекомендацій ввести пільгову ставку державного мита при
реєстрації договорів лізингу уряд так і не підтримав.
Важко сказати, чи на благо й постанова Кабінету Міністрів про
обмеження критичного імпорту, що є перепоною ввезенню за лізингом техніки з-
за кордону через високе мито. Поки що результат один: споживач скутий у
виборі нової техніки, попит на неї не задоволений, міжнародні кредитні
лінії, які могли б супроводжувати лізингові операції (а це не просто гроші,
це -- дешеві гроші), в Україну так і не йдуть.
Другою перешкодою на шляху впровадження лізингових схем в економіку
України є високі ставки за кредитними ресурсами комерційних банків. Щоб
лізингова операція була ефективною і приносила хоч би мінімальний прибуток,
кредитна ставка, за розрахунками фахівців, не повинна перевищувати 22%. А в
нас тільки одна облікова ставка Національного банку України вдвічі вища за
цю цифру. Як наслідок, за офіційною статистикою, майже 90% усіх кредитів,
що їх надають вітчизняні комерційні банки, є короткостроковими, тобто
наданими на термін до 12 місяців. Кредити, що були надані на термін понад 2
роки, можна перерахувати на пальцях, тоді як у світовій практиці
мінімальний період дії лізингового проекту -- 4-5 років.
Але й банкірів можна зрозуміти. Через надзвичайно мінливі економічні
та грошово-кредитні умови і попередня, і нинішня політика банків спрямована
на мінімізацію ризику змін процентної ставки та неповернення кредитів, а
отже, на короткострокові кредити.
Податкове законодавство, яке постійно змінюється, також не дозволяє
спрогнозувати результат будь-якої лізингової операції. Крім того, воно
часто спирається на стару інструкцію з бухобліку. Так, лізингодавець
виявляється позбавленим права показувати амортизацію наданого в лізинг
майна у витратах. Навіть нібито прогресивний захід -- зняття ПДВ за
платежами з лізингу, якщо розібратися, призведе до того, що лізингодавець
збільшить вартість майна на ті ж 20%.
Третій антилізинговий чинник -- неготовність до лізингових операцій як
потенційних лізингодавців, так і лізингоодержувачів. За повідомленням
представників Харківського лізингового фонду 95% директорів колективних
сільськогосподарських підприємств абсолютно не розуміють, у чому полягає
сутність лізингових операцій.
Неоднозначна відповідь і на інше важливе запитання: чи потребують
підприємства в Україні лізингових послуг? Одне зрозуміло -- потенційний
попит великий. Хоч би й тому, що знос обладнання в Україні сягнув 80%, а
грошей усе одно немає і не буде, якщо працювати на старому обладнанні. А
лізинг видається найпривабливішим механізмом реорганізації та
переобладнання виробництва, бо має перед банківським кредитуванням дві
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
