отримують дивідендів. Цього типу дивідендної політики притримується зараз
переважна більшість державних виробничих підприємств України з метою
забезпечення самофінансування свого розвитку [2, 153].
Політика стабільного розміру дивідендних виплат характеризує стабільну
суму дивідендів на акції протягом певного періоду часу. Як правило, розмір
дивідендів відповідає середній нормі прибутку на вкладений капітал і не
залежить від економічних результатів діяльності підприємства. Такий тип
дивідендної політики створює умови передбаченості отримання доходів
акціонерами. Але провадити таку дивідендну політику підприємства можуть за
умови стабільної економіки і кон’юнктури ринку. Брак таких умов на
сучасному етапі економічного розвитку України не дає змоги виробничим
підприємствам ефективно провадити цей тип дивідендної політики.
Політика мінімального стабільного розміру дивідендів з надбавкою в
окремі періоди поєднує в собі риси обох раніше розглянутих її типів.
Встановлений мінімальний стабільний розмір дивідендів дає змогу
підприємству забезпечити необхідні інвестиційні потреби, а в ті періоди,
коли воно одержує більший розмір прибутку або не має ефективних
інвестиційних проектів, що передбачаються до реалізації, розмір дивідендів
може бути збільшено. Такий тип політики розподілу прибутку дає змогу
підприємству найбільшою мірою врахувати економічні умови своєї діяльності і
створює в акціонерів відповідні очікування отриманні ”екстра-дивіденду”.
Але мінімальний розмір дивіденду, що сплачується акціонерам протягом
тривалого періоду, веде до зменшення рівня їхніх доходів (у порівнянні з
альтернативним інвестуванням капіталу) і не забезпечує відповідно високих
темпів зростання ринкової вартості підприємства. У сучасних економічних
умовах лише деякі з виробничих підприємств обирають такий тип дивідендної
політики, бо вони не можуть гарантувати акціонерам стабільних виплат
дивідендів навіть у мінімальних розмірах.
Політика постійного розміру дивідендів заснована на прирості їх у
кожному періоді. У практиці західних країн вона набула певного розвитку на
підприємствах, що освоїли нову ринкову нішу і перебувають на ранніх стадіях
свого життєвого циклу, для яких постійне зростання власного капіталу є
нагальною потребою. Ця потреба задовольняється шляхом постійних додаткових
емісій акцій, інвестиційна привабливість яких забезпечується постійним
зростанням розміру дивідендів. В Україні цей тип дивідендної політики
декларували деякі новостворені акціонерні товариства, але зростання
дивідендних виплат забезпечувалось ними не приростом виробничої діяльності
(і, відповідно, приростом суми та рівня прибутку), а приростом акціонерного
капіталу (тобто за принципом дії так званої ”фінансової піраміди). Така
політика призвела до банкрутства більшості таких акціонерних товариств, а
решта їх відмовилася від цього типу дивідендної політики [2, 155].
Для оцінювання ефективності дивідендної політики застосовується
коефіцієнт дивідендних виплат, який характеризує частку чистого прибутку
підприємства, що спрямована на дивідендні виплати. Розраховується цей
показник за такою формулою:
[pic]
де КДВ — коефіцієнт дивідендних виплат, %;
ФДВ — сума фонду дивідендних виплат, сформованого в процесі розподілу
прибутку за обраним типом дивідендної політики;
ЧП — сума чистого прибутку підприємства, отриманого в звітному періоді,
який підлягає розподілу.
Кошти прибутку, спрямовані на розвиток підприємства в наступному
періоді, розподіляються за окремими фондами і напрямками відповідно до умов
діяльності і конкретних потреб цього розвитку. При цьому пріоритетними
мають вважатися напрямки розвитку підприємства, пов’язані з реалізацією
його інвестиційних можливостей. Це дає змогу збільшити суму власного
капіталу, що використовується, і відповідно, підвищити ринкову вартість
підприємств.
Висновок
Основна мета управління прибутком підприємства — забезпечення зростання
його суми і рівня, а також ефективний цього розподіл за напрямками
економічного розвитку. Згідно з визначеною метою об’єктом управління
виступають як формування прибутку підприємства, так і його розподіл.
Ефективність формування прибутку характеризується як загальною його
сумою, так і рівнем, який визначається системою коефіцієнтів
рентабельності.
У системі планів, пов’язаних із виробничою діяльністю підприємств,
головне місце посідає планування прибутку. Це планування визначає
необхідний обсяг операційної діяльності підприємства, забезпечує
стратегічний його розвиток необхідними фінансовими ресурсами, формує
фінансові взаємовідносини підприємства з бюджетом та позабюджетними
фондами. Об’єктом планування є елементи балансового прибутку. При цьому
особливе значення має планування прибутку від реалізації продукції,
виконання робіт, надання послуг.
Обираючи той чи інший тип дивідендної політики в сучасних умовах,
підприємства має врахувати такі основні фактори:
1. Рівень прибутковості господарської діяльності.
2. Вимоги економічного зростання.
3. Можливості прискорення або гальмування реальних інвестиційних
проектів, що реалізуються.
4. Вартість залучення додаткового капіталу на фінансовому рику.
5. Можливості залучення додаткових фінансових ресурсів із
альтернативних внутрішніх джерел.
6. Стадія життєвого циклу підприємства.
7. Рівень ліквідності активів підприємства.
Загальні висновки
1. Доходи — найважливіший економічний показник роботи підприємств
(фірм), що відбиває їхні фінансові надходження від усіх видів діяльності,
кінцевим результатом якої виступає виробнича і реалізована продукція
(зроблені послуги, виконані роботи), оплачені замовником. Доход — це гроші,
що продавець сподівається одержати за продану одиницю виготовленої
продукції.
Економічний прибуток — це різниця між загальним доходом і загальними
витратами фірми, включаючи як явні, так і неявні. Прибуток виконує дві
найважливіші функції: він характеризує кінцеві фінансові результати
діяльності підприємства, розмір його грошових нагромаджень, а також є
головним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток
підприємства (податок на прибуток — найважливіший елемент доходів
державного бюджету).
2. Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства,
науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх
форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків. Враховуючи
значення прибутку, вся діяльність підприємства спрямована на те, щоб
забезпечити зростання його величини або принаймні стабілізувати її на
певному рівні. Тому основний принцип діяльності підприємства (фірми)
складається в прагненні до максимізації прибутку.
На рівні господарчого суб’єкта виникає ціла система прибутків: валова
(балансовий прибуток), прибуток від реалізації основних фондів і іншого
майна підприємства, прибуток по позареалізаційних операціях, чистий
прибуток. Крім того, розрізняють прибуток, оподатковуваний податком, і
прибуток, не оподатковуваний податком.
Прибуток є об’єктом числення і сплати податків по встановлених ставках,
унаслідок чого виникають фінансові відносини підприємства з бюджетом і
установами. Господарчий суб’єкт самостійно визначає напрямок використання
чистого прибутку, що залишився після сплати всіх податків, якщо інше не
передбачено статутом.
Так, чистий прибуток акціонерного товариства розподіляється за схемою:
Чистий прибуток = Резервний фонд + Фонд накопичення + Фонд споживання.
Чистий прибуток товариства: Чистий прибуток = Резервний фонд + Фонд
накопичення + Фонд споживання + прибуток, що розподіляється між
засновниками.
Розподіл чистого прибутку підприємства з іноземними інвестиціями:
Чистий прибуток = Резервний фонд + Фонд накопичення + Фонд споживання +
прибуток, що розподіляється між засновниками.
Прибуток розподіляється між засновниками = Доходи українського учасника
(чистий доход українського учасника + податок на доход) + доход іноземного
учасника (чистий доход іноземного учасника + податок на доходи).
Резервний фонд створюється на випадок припинення діяльності і покриття
дебіторської заборгованості.
Фонд накопичення являє собою джерело засобів підприємства для придбання
основних фондів, формування оборотних коштів, створення нового майна.
Фонд споживання призначається для реалізації заходів щодо соціального
розвитку і матеріального заохочення колективу підприємства.
3. Ефективність формування прибутку характеризується як загальною його
сумою, так і рівнем, який визначається системою коефіцієнтів
рентабельності.
4. У системі планів, пов’язаних із виробничою діяльністю підприємств,
головне місце посідає планування прибутку. Це планування визначає
необхідний обсяг операційної діяльності підприємства, забезпечує
стратегічний його розвиток необхідними фінансовими ресурсами, формує
фінансові взаємовідносини підприємства з бюджетом та позабюджетними
фондами. Об’єктом планування є елементи балансового прибутку.
5. Розглянутий в даної роботі перелік лише основних факторів, що
впливають на вибір типу дивідендної політики, показує, що управлінські
рішення з цього питання можуть прийматися на основі інформації про зовнішні
та внутрішні умови економічної діяльності підприємства, які можуть бути
точно визначені кількісно. Тільки із врахуванням цих умов підприємство може
провадити ефективну дивідендну політику в процесі розподілу свого прибутку.
Використана література
1. Закон України “Про підприємства в Україні” // Відомості ВРУ, 1991, № 24,
С. 611-629.
2. Білик М.Д. Управління фінансами державних підприємств. К., Знання, 1999.
3. Будищева И.А. Регулирование затрат на обеспечение качества продукции.
М., Изд-во стандартов, 1989.
4. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії.
К., Вища школа, 1995.
5. Економіка підприємства: Підручник в 2-х т. За ред. С.Ф. Покропивного.
К., Хвиля-Пресс, 1995.
6. Економічна теорія. Мікроекономіка. Навчальний посібник. К., Заповіт,
1997.
7. Киперман Г.Я., Шевляков А.В. Хозрасчет и показатели прибыли и дохода.
М., Финансы и статистика, 1991.
8. Кожанова Є.П., Коюда О.П. Факторний аналіз прибутку // Фінанси України,
№ 4, 1999, С. 33—40.
9. Лыкова Л.Н. От нормативов к налогообложению (распределение доходов
предприятий). М., Наука, 1991.
10. Макконнелл Кэмбелл P., Брю Стенли Л. Экономика / Пер. с англ. — М.:
Республика, 1992.
11. Недов П., Желнин А. Экономический анализ капитальных инвестиций. Х.,
Плеяда, 1998, 255 с.
12. Современная экономика. Под. ред. О.Ю. Мамедова. Ростов-на-Дону, Феникс,
1995.
13. Экономика предприятия. Под ред. проф. Н.А. Сафронова. М., Юристъ, 1998.
-----------------------
[pic]
[pic]
