долар, марка, швейцарський франк і фунт стерлінгів.
2. 0пціон валюти платежу - на момент укладання контракту ціна
фіксується в декількох валютах, а при наступі платежу експортер має право
вибору валюти платежу. Обмеженість застосування валютної обмовки взагалі (і
багатовалютної зокрема) полягає в тому, що вона страхує від валютного й
інфляційного ризику лише в тому випадку, коли зріст товарних цін
відбивається на динаміки курсів валют. Прикладом може служити Росія, де
валютні обмовки зараз практикуються повсюдно, у тому числі і при внутрішніх
розрахунках: незважаючи на те, що продавці товарів, як правило, обмовляють
їхню ціну в залежності від курсу долара, їхні втрати від внутрішньої
інфляції не компенсуються зростанням курсу. У світовій практика для
страхування експортерів і кредиторів від інфляційного ризику
використовуються товарно-цінові обмовки.
Товарно-цінова обмовка -умова, яка включається в міжнародний контракт з
метою страхування від інфляційного ризику. До товарно-цінових обмовок
відносяться:
1. Обмовки про змінну ціну, яка підвищується в залежності від
ціноутворюючих факторів.
2. Індексна обмовка - умова, за якою суми платежу змінюються
пропорційно зміні цін за періоди з дати підписання до моменту виконання
зобов'язання. Індексні обмовки не одержали широкого поширення у світовій
практика через труднощі з вибором і перерахунком індексів, які реально
відбивають зростання цін.
3. Комбінована валютно-товарна обмовка використовується для регулювання
суми платежу з врахуванням зміни валютних курсів і товарних цін. У випадку
односрямованої динаміки зміни валютних курсів і товарних цін підрахунок сум
платежу відбувається пропорційно фактору, який максимально змінився. Якщо ж
за період між підписанням і виконанням угоди динаміка валютних курсів і
динаміка товарних цін не збігалися, то сума платежу змінюється на різницю
між відхиленням цін і курсів.
4. Компенсаційна угода для страхування валютних ризиків при
кредитуванні: сума кредиту ув'язується з ціною у визначеній валюті (може
використовуватися корзина валют) товару, який поставляється в рахунок
погашення кредиту.
До теперішнього часу валютні обмовки, як метод страхування валютних
ризиків експортерів і кредиторів, в основному на практиці перестали
застосовуватися. Замість них з початку 70-х років стали застосовуватися
сучасні методи страхування: валютні опціони, форвардні валютні операції,
валютні ф'ючерси, міжбанківські операції "своп".
2.3 Стратегії управління валютним ризиком за допомогою строкових угод
2.3.1. Форвардні угоди
Форвардні угоди (forward contract) є найбільш поширеним методом
хеджування валютних ризиків, який дозволяє здійснити обмінну валютну
операцію на даний момент часу з постачанням валюти в майбутньому. Ринок
форвардних валютних контрактів є невід'ємною складовою світового валютного
ринку від початку 80-х pp.
Основою форвардної угоди є договір купівлі-продажу іноземної валюти
протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за обмінним
курсом, обумовленим на дату укладення угоди. Форвардні контракти є
терміновими контрактами міжбанківського валютного ринку. Терміни форвардних
угод стандартизовані та, як правило, не перевищують 12 місяців; найбільш
поширеними є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців. На практиці ці періоди
позначаються: 1М, 2М, 3М і т. д.
Оскільки форвардний ринок є міжбанківським, останнім часом банки, крім
стандартних термінів, самостійно використовують так звані короткі дати —
short dates (до одного місяця) та ламані дати — broken dates (понад
місяць), що не збігаються зі стандартними термінами. Одначе ринок таких дат
вважається менш ліквідним, ніж ринок зі стандартизованими термінами, а тому
угоди мають разовий характер за домовленістю сторін.
Основне призначення форвардних валютних угод — забезпечити надійне
страхування майбутніх платежів або надходжень за зовнішньоторговельними
контрактами.
Останнім часом форвардні угоди широко використовуються і для
неторговельних операцій, пов'язаних із рухом капіталів: кредитування
іноземних філій, вкладення інвестицій, придбання цінних паперів іноземних
емітентів, репатріація прибутків тощо.
Форвардні угоди є твердими, тобто обов'язковими для виконання, і
укладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти. Найбільш
поширеним є використання таких угод для страхування незабезпечених
відкритих валютних позицій, але часто вони можуть бути використані зі
спекулятивною метою.
Умови форвардного контракту:
— валютний курс фіксується на момент укладення форвардної угоди;
— реальна передача валюти здійснюється через певний обумовлений
стандартний відтинок часу;
— під час підписання угоди ніякі попередні платежі не здійснюються;
— обсяги контрактів не стандартизовані. Фінансовий зміст форвардної
операції полягає в купівлі чи продажу однієї валюти в обмін на іншу,
виходячи з інтересів покупця (продавця), з метою одержання прибутку чи
запобігання збиткам.
Приклад
Імпортерові через 3 місяці для оплати контракту потрібно DM 200 000,
які він може придбати вже тепер за американські долари за спот-курсом $ 1 =
DM 1,5000. Відсоткові ставки за депозитами у німецьких банках становлять
3,5%, а в банках США — 4,5%.
Для придбання DM 200 000 за поточним курсом імпортерові потрібно $
133333,3. Скориставшися тримісячним банківським депозитом у США, імпортер
міг би додатково отримати $ 1500:
Скориставшись таким же депозитом у Німеччині, імпортер отримав би
додатково DM 1750:
Порівняймо:
|Депозит розміщено в |Доходи за тримісячним депозитом за |
|банку |поточним курсом ($ 1 - DM 1,500) |
| |У$ |у DM |
|Німеччини |1167 |1750 |
|США |1500 |2250 |
|Додатковий прибуток від | | |
|розміщення під вищу |+333 |+500 |
| | | |
|відсоткову ставку | | |
Тепер, з урахуванням додаткового прибутку від депозитної операції,
через 3 місяці імпортерові для придбання DM 200 000 потрібна буде значно
менша сума, ніж раніше — не $ 133 333,3, а $ 131 833,3.
Але слід мати на увазі, що банк-власник суми в DM 200 000 також може
скористатися депозитом і одержати прибуток у розмірі DM 1750. Отже,
фінансові умови покупця і продавця валют врівноважуються, і якщо не брати
до уваги інші чинники, то через три місяці поточний курс USD/ DEM має
становити:
Але це суто теоретичний підхід, який лише ілюструє механізм форвардного
курсоутворення. На практиці він дещо складніший.
Особливості розрахунку форвардних курсів
Специфікою форвардного ринку є те, що форвардні валютні курси, на
відміну від інших видів угод, безпосередньо не фіксуються, а
розраховуються. Маркет-мейкери та професійні дилери оперують показниками,
вираженими у вигляді десятититисячної частини валютного курсу, що
відображають різницю між курсом «спот» і курсом «форвард». Ці показники
називають форвардною маржею (спред, пункти, піпи) і на практиці
здійснюються котирування не курсів, а відповідних різниць.
Форвардний валютний курс розраховується на момент укладення угоди і
складається з поточного курсу (спот-курсу) і форвардної маржі, яка може
виступати у вигляді премії або знижки (дисконту). Якщо форвардний курс
валюти вищий від поточного, то для його визначення до спот-курсу додається
форвардна премія. Якщо ж форвардний курс нижчий від поточного, він
визначається відніманням від значення спот-курсу форвардної знижки
(дисконту).
На практиці з метою розрізнення премії або знижки їх часто записують,
відповідно зі знаком «плюс» чи «мінус», але дилер завжди безпомилково
визначить премію або знижку, якщо знак і не буде вказано. Це пояснюється
тим, що курс покупця завжди нижчий за курс продавця. Тому, коли показники
форвардної маржі (спред) наведені в порядку збільшення [наприклад, 150—200
або (-100)—(-20)], то мова йде про форвардну премію. У разі, якщо спред
наводиться в порядку зниження [наприклад, 220—100 або (-50)—(-180)], то
дилер повинен враховувати цей спред як форвардну знижку (дисконт).
Окрім того, слід мати на увазі, що курси «форвард» відрізняються від
курсів «спот» значно більшим абсолютним значенням показника маржі — різниці
між курсом продажу та курсом купівлі. Це пояснюється специфікою банківської
операції «форвард», яка одночасно є й формою страхування валютних ризиків.
Що триваліший форвардний період, то вищим буде рівень валютного ризику, а
тому більшим буде і розмір форвардної маржі.
Недоліки та нові форми форвардних угод
Як ми могли переконатися, використання форвардних угод для хеджування
страхування валютних ризиків має багато переваг. Проте існують і недоліки
такої схеми страхування. Головний із них полягає в тому, що угоди
укладаються на міжбанківському ринку, а не на біржовому, як ф'ючерсні
контракти, а тому відповідальність за виконання таких угод повністю лягає
на учасників конкретної угоди. І якщо один з учасників угоди не зможе
виконати її умов у повному обсязі, то інший зазнає значних збитків.
З метою запобігання таким ситуаціям або їх уникнення використовують
додаткові методи страхування, які останнім часом набувають дедалі більшого
поширення. Це, зокрема:
— продовження терміну форвардної угоди;
— використання форвардних опціонів із відкритим терміном виконання;
— використання форвардних опціонів із перехресними датами;
— використання валютних контокорентів;
— укладення непрямих форвардних угод;
— забезпечення валютного покриття;
— самостійне створення «форварду»;
— використання форвардних контрактів із опціоном анулювання (FOX);
— використання угод про форвардну відсоткову ставку та ін.
Використання форвардних угод на українському валютному ринку
Використання форвардних угод у чистому вигляді на українському
валютному ринку поки що поширення не набуло, але фахівцями Національного
банку України вже напрацьовано пакет нормативних та інструктивних
матеріалів для впровадження термінових валютних операцій в практику.
