Спеціальне законодавство України про іноземні інвестиції, а також державні гарантії захисту іноземних інвестицій, визначені законодавством України, не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховної Радою України.
Підприємства, що одержали позики (кредити) від міжнародних фінансових організацій під державні гарантії, які здійснюють операції з ввезення на митну територію України товарів, базою оподаткування яких є їх митна вартість, сплачують податки, збори (обов'язкові платежі) у порядку, який діяв до набрання чинності Законом, до повного погашення зобов'язань за такими позиками (кредитами) або до настання гарантійного випадку.
6. Форми спільної інвестиційної діяльності.
6.1. Підприємство з іноземними інвестиціями.
Спільна інвестиційна діяльність із залученням іноземних інвестицій може здійснюватися в різних формах. Однією з найпоширеніших є створення підприємства з іноземними інвестиціями.
Підприємство з іноземними інвестиціями – підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10%. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.
Такі підприємства створюються і діють у формах, передбачених законодавством України.
Установчі документи підприємств з іноземними інвестиціями повинні містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну належність їх засновників (учасників).
Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.
При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на ………………………………………….
Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо в період, на який дається відстрочення платежу, зазначене мито зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя.
Якщо протягом трьох років з часу зарахування Іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезено в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства {крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито.
Порядок видачі, обліку та погашення векселів, виданих при ввезенні в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність, і сплати ввізного мита у випадку відчуження цього майна, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.96р. № 937.
Відповідно до цього Порядку:
• векселедавцем є підприємство з іноземними інвестиціями;
• ……………………………………………………..;
• вексель виписується на суму ввізного мита терміном не більш як 30 календарних днів;
• вексель, випущений відповідно до цієї постанови, не підлягає передачі шляхом вчинення індосаменту.
Підприємство з іноземними інвестиціями самостійно визначає умови реалізації продукції (робіт, послуг), включаючи ціну на них, якщо інше не передбачено законодавством України.
Створення і діяльність підприємств з іноземними інвестиціями може бути предметом контролю з боку Антимонопольного комітету України за наявності підстав, передбачених законодавством.
У тих випадках, коли створення підприємства з іноземними інвестиціями не може призвести до монополізації ринків, Антимонопольний комітет дає згоду на його створення.
Продукція підприємств з іноземними інвестиціями не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови її сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Продукцією власного виробництва визнається продукція, яка була вироблена або піддана достатній переробці чи обробці підприємством з використанням власного або орендованого майна.
До продукції, повністю виробленої підприємством, зокрема, належать:
а) корисні та супутні ……………………………., якщо воно має право на розробку надр;
б) рослинна продукція, вирощена та зібрана на земельних ділянках, що належать підприємству або орендовані цим підприємством;
в) живі тварини, вир…………………………………………………..;
г) продукція, вироблена підприємством виключно із зазначеної вище продукції.
Переробка чи обробка продукції підприємством визнається достатньою, якщо виготовлена продукція, класифікується в іншій тарифній позиції, ніж вироби і матеріали, придбані підприємством і використані ним для виготовлення цієї продукції, або частка доданої вартості продукції під час її переробки чи обробки становить не менш як 50%, якщо інше не передбачено законодавством. При цьому доданою вартістю є різниця між собівартістю продукції та вартістю використаних матеріалів, сировини, комплектуючих.
Не може визнаватися як достатня переробка здійснення таких технологічних операцій:
а) забезпечення схоронності продукції під час її зберігання чи транспортування, поміщення у соляний та інші розчини з метою зберігання;
б) підготовка продукції для продажу і транспортування (подрібнення партії, формування відправлень, сортування та перепакування, розлив);
в) прості складальні операції;
г) змішування компонентів без надання одержаній продукції характеристик, що істотно відрізняють її від вихідних складових;
д) поєднання двох або більшої кількості зазначених вище операцій.
Для одержання сертифіката продукції власного виробництва підприємство подає письмову заяву Торгово-промисловій палаті або її регіональній палаті.
Рішення про видачу сертифіката або відмову у його видачі приймається Палатою протягом 20 днів з дня одержання заяви.
6.2. Інвестиційний договір: поняття та види.
Реалізація іноземних інвестицій може здійснюватися на основі інвестиційних договорів (контрактів). Інвестиційний дог………………………………………………………………………., змістом якої є взаємні права та обов'язки, спрямовані на реалізацію іноземних інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення іншого соціального ефекту.
Інвестиційні договори (контракти), з огляду на сукупність економічних і юридичних ознак, можна диференціювати на такі типи: а) договори про передачу майна у власність або оперативне управління з метою інвестиційної діяльності; б) договори про передачу майна в користування з метою інвестиційної діяльності; в) договори про передачу майнових прав; г) договори про спільну підприємницьку діяльність; д) договори, спрямовані на придбання майна у власність або майнових прав з метою інвестиційної діяльності; є) договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної
власності з метою інвестиційної діяльності; є) договори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав; ж) договори про придбання майна в користування з метою інвестиційної діяльності.
Одним із видів інвестиційних договорів є ………………… ( договір).
Традиційно договором концесії вважається договір, що укладається державою із суб'єктом підприємницької діяльності (як правило, іноземним інвестором), на експлуатацію промислових підприємств або земельних ділянок.
Із прийняттям Закону України "Про концесії" від 16.07.99р. договір концесії набув необхідної правової бази у вигляді спеціального законодавства. Тому в інших нормативно-правових актах з'явилися посилання до спеціального законодавства про концесії. Так, ст. 22 Закону "Про режим іноземного інвестування" у новій редакції передбачає, що надання іноземним інвесторам права на проведення господарської діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів, що перебувають в державній або комунальній власності і передаються у концесію, відбувається на підставі відповідного законодавства України шляхом укладення концесійного договору.
Закон України "Про ……………" від 16.07.99р. визначає поняття і правові засади регулювання відносин концесії державного та комунального майна, а також порядок і умови її здійснення.
Концесія - надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об'єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.
Коло об'єктів концесії чітко визначено Законом. Закон називає об'єкти права державної або комунальної власності, що надаються у концесію:
• майно підприємств, які є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують комплексне надання послуг у визначених сферах діяльності;
• об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які можуть бути добудовані з метою їх використання для надання послуг по задоволенню громадських потреб у визначених сферах діяльності;
• спеціально побудовані об'єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення громадських потреб у визначених сферах діяльності.
Закон не називає об'єкти, що не можуть бути надані в концесію.
У ст. 1 Закону "Про …………." вказується коло сторін договору концесії - концесієдавця та концесіонера. Концесіонером може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до Закону на підставі договору отримав концесію. Концесієдавець - орган виконавчої влади або відповідний орган місцевого самоврядування, уповноважений відповідно Кабінетом Міністрів чи органами місцевого самоврядування на укладення концесійного договору.
Позначення Законом як концесіонера тільки суб'єкта підприємницької діяльності свідчить про підприємницьку спрямованість концесії. Отже, концесіонер використовує договірну форму концесії не з метою особистого або сімейного споживання, а для досягнення цілей підприємницької діяльності, тобто самостійної, ініціативної, систематичної, здійснюваної на свій ризик діяльності, націленої на одержання прибутку.
Поряд із значною свободою у здійсненні концесійної діяльності одним із її принципів є державне регулювання і контроль за її здійсненням. Зокрема, Закон встановлює істотне обмеження концесійної діяльності – передача концесіонером своїх майнових прав, що випливають з концесійного договору чи об'єктів концесії, повністю або частково третім особам можлива тільки за умови надання на це згоди концесієдавця, якщо інше не встановлено спеціальним законом про концесійну діяльність в окремих сферах господарської діяльності.
Хоча це правило і названо обмеженням концесійної діяльності, але, по суті, з нього випливає право концесіонера передавати як майнові права, що випливають із концесійного договору, так і саме майно, що є об'єктом концесії, повністю і частково, третім особам. Саме обмеження полягає в тому, що це можливо тільки за умови надання на це згоди концесієдавця.
