· викуп земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю. Такі дії здійснюються за згодою власника або за рішенням суду. Рішення про викуп приймається в межах своєї компетенції органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування. Орган, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю, зобов’язаний письмово повідомити власника земельної ділянки про це не пізніше як за рік до викупу. До викупної ціни включаються ринкова вартість ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та збитки, завдані власникові у зв’язку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущена вигода), у повному обсязі. За домовленістю з власником йому може бути надана інша земельна ділянка, вартість якої враховується при визначенні викупної ціни;
· викуп нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене. Право власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження у зв’язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені, може бути припинене за рішенням суду шляхом їх викупу і з обов’язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі. Особа, право власності якої припинилося, має право вимагати надання їй іншої, рівноцінної за якістю, земельної ділянки в межах даного населеного пункту;
· звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника. Відбувається на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, та виконавчого листа у разі, якщо власник не виконав взяті на себе зобов’язання, в тому числі і забезпечені цим майном;
· реквізиція. У разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності, майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості. В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості. Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Якщо після припинення надзвичайної ситуації реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення, якщо це можливо;
· конфіскація. До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно;
· припинення юридичної особи чи смерті власника.
Конституцією України, Законом України „Про власність” ти Цивільним Кодексом України передбачені такі форми власності в Україні:
· державна;
· приватна;
· колективна.
Право колективної власності як власність юридичних осіб не знайшло своєї підтримки у новому Цивільному Кодексі України. Законодавець виходить з того, що колектив не є єдиним цілим, що виступає у суспільних відносинах, його складає сукупність окремих осіб, він не є цілісністю, а права окремих осіб не є правомочностями власника. Право власності колективу – це право власності певним чином організованих осіб, а саме організованих у вигляді юридичної особи. Тільки маючи статус юридичної особи, будь-яке колективне утворення може виступати у цивільному обігу і брати в ньому участь: здійснювати присвоєння і виконувати правомочності власника – володіння, користування і розпорядження. Тому право колективної власності слід називати правом власності юридичних осіб.
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватись природними об’єктами права власності Українського народу відповідно до закону.
Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законодавством, може здійснюватись іншими суб’єктами.
У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.
Спільна власність має місце тоді, коли з тих чи інших підстав у кількох осіб виникає право власності на одне й те ж саме майно. Відносини спільної власності можуть виникати за участю різноманітних суб’єктів права власності – фізичних, юридичних осіб, держави, громад тощо. Правовий режим права спільної власності передбачає єдність правомочностей її учасників у володінні, користуванні й розпорядженні спільним майном і вирішенні спільно всіх питань щодо здійснення цих правомочностей стосовно об’єкта права. Право спільної власності може бути двох видів – спільна часткова власність, коли частки співвласників визначені, і спільна сумісна власність, коли частки не визначені.
3.7. Захист права власності. Поняття віндикаційного та негаторного позовів
Захист права власності є однією зі складових поняття охорони права власності. Захист права власності – це застосування судовими органами в разі порушення прав власника сукупності відповідних правових засобів, передбачених цивільним законодавством, і спрямованих на відновлення прав власника. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб’єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Захист суб’єктивних цивільних прав здійснюється у такі способи: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення становища і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов’язків в натурі; компенсація моральної шкоди; припинення або зміна правовідносин; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, неустойки (штрафу, пені). Ці способи можна розділити на речево-правові, зобов’язально-правові та особливі способи захисту. До речево-правових способів належать віндикаційний та негаторний позови.
Віндикаційний позов – це позов не володіючого власника до фактичного володільця майна про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. Такий позов може мати місце лише за наявності таких умов:
· необхідно, щоб власник був фактично позбавлений володіння;
· щоб майно, яке належить власнику, збереглося в натурі, а не було спожито чи перероблено;
· віндикація можлива лише до індивідуально-визначеного майна, оскільки власник може вимагати повернення майна, яке належить йому на праві власності;
· позивач і відповідач не знаходяться у зобов’язальних відносинах щодо цього майна.
Позивачем за віндикаційним позовом за загальним правилом є власник цього майна. Відповідачем – фактичний володілець майна, незаконність володіння якого повинна бути доведена в суді. Незаконні володільці залежно від того, добросовісні вони чи ні, несуть різну відповідальність перед власником. Так, добросовісні володільці повинні повернути майно за умов, коли воно вибуло від власника поза його волею (загублено, викрадено), а недобросовісні – у будь-якому випадку. Розрахунки при поверненні речей з чужого незаконного володіння також залежать від добросовісності чи недобросовісності набувача. Від недобросовісного набувача власник вправі витребувати повернення і відшкодування всіх доходів, які особа отримала або повинна була отримати від цього майна, а від добросовісного – лише за час, коли він дізнався або повинен був дізнатися про незаконність володіння. Добросовісний володілець вправі залишити зроблені ним поліпшення до майна, а якщо вони невіддільні від основного майна, то вимагати відшкодування понесених ним витрат, але не більше розміру збільшення вартості речей.
Негаторний позов – це позадоговірна вимога власника, не позбавленого володіння майном, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном. Позивачем виступає власник майна. Відповідачем є особа, яка своїми протиправними діями або бездіяльністю заважає власникові здійснювати в повному обсязі його право власності на власний розсуд. За допомогою негаторного позову можна здійснювати захист права власності лише від неправомірної поведінки третьої особи, з якою власник не перебуває в договірних відносинах. Негаторний позов не може бути пред’явлений після припинення протиправної поведінки. У цьому разі власник може вимагати лише відшкодування шкоди, завданої протиправною поведінкою третьої особи.
ЛЕКЦІЯ 4. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО (ДРУГА ЧАСТИНА). ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. СПАДКОВЕ ПРАВО
4.1. Поняття зобов’язального права. Суб’єкти зобов’язань. Способи забезпечення виконання зобов’язань
Відповідно ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони
(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставами виникнення зобов’язань є:
· договори та інші правочини;
· створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
· завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
· інші юридичні факти;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46
