· виключення з житлового фонду житлових будинків та приміщень, що не придатні для проживання, та ін.
Відповідно до Конституції України, держава повинна проводити курс на послідовне забезпечення права громадян на житло. В Конституції зазначено:
«Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату, відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду» (Ст.47 Конституції України).
Проте, досвід свідчить, що проблем розвитку житлового господарства дуже багато. В суспільстві висловлюється стурбованість щодо ситуації, яка склалася із забезпеченням населення житлом.
Житлове законодавство України сприяє забезпеченню державної житлової політики та відповідних інтересів кожного громадянина, ефективному використанню й охороні житлового фонду. Нині воно розвивається динамічно, що зумовлено необхідністю переходу від старої системи найму житла до нової, яка ґрунтується в основному на відносинах власності, притаманних ринковій економіці.
Необхідно зазначити, що Житловий кодекс (ЖК) поки що не приведено у відповідність з потребами суспільства. Він не враховує нові нормативні акти, не відображає питань, пов'язаних з приватизацією житла. Кодекс врегульовує питання найму житла в ситуаціях, коли наймодавцем є держава. Звичайно, він зазнав "косметичних" поправок шляхом внесення до нього змін та доповнень, які не можуть повною мірою врегульовувати реалії нашого життя. Нині розробляється проект нового ЖК України. Однак підготовка і прийняття цього документа затягуються. Отже, чинний Житловий кодекс залишається основним нормативним документом, що регулює питання забезпечення громадян житловими приміщеннями, користування ними та інші питання, пов'язані з наймом приміщень державного житлового фонду.
Законодавчу базу, що передбачає державне регулювання у сфері житлового права, становлять закони та інші підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції, нормативні акти державних відомств, а також нормативно-правові акти колишнього СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, що не суперечать Конституції та законам нашої держави.
Частину нормативної бази з житлового права становлять також укладені і ратифіковані Україною міжнародно-правові договори, які є невід'ємною частиною її законодавства з житлових питань і доповнюють останнє обов'язковими нормами, особливо в частині забезпечення захисту права власності, і отже, визначають рамки його подальшого розвитку.
Відповідно до статей 6 і 7 Закону України "Про правонаступництво України" (1991 р.), наша країна підтвердила свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України, а також стала правонаступницею прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та її інтересам. Закони Української РСР та інші акти, ухвалені її Верховною Радою, діють на території України, оскільки вони не суперечать законам України, прийнятим після проголошення незалежності України.
Основними завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою:
· забезпечення конституційного права громадянина України на житло;
· належного використання і збереження всіх видів житлового фонду;
· зміцнення законності в царині житлових відносин в умовах ринкової економіки.
Житловий кодекс України прийнято 30 червня 1983 р. і введено в дію з 1 січня 1984 р. Він складається з семи розділів (193 статей):
Розділ І. Загальні положення.
Розділ II. Управління житловим фондом.
Розділ III. Забезпечення громадян житловими приміщеннями. Користування житловими приміщеннями.
Розділ IV. Забезпечення збереження .житлового фонду, його експлуатації та ремонту.
Розділ V. Відповідальність за порушення житлового законодавства.
Розділ VI. Вирішення житлових спорів.
Розділ VII. Заключні положення.
У розділі І (Загальні положення) містяться норми права, що регулюють: право громадян України на житло; основні завдання житлового законодавства; житловий фонд України і його види, інші загальні питання.
Норми житлового права містяться також у Законах України „Про власність” (1991 р.), „Про приватизацію державного житлового фонду” (1992 р.), „Про місцеве самоврядування” (1997 р.), „Про об'єднання співвласників багатоповерхового будинку” (2001 р.).
Органи місцевого самоврядування є основними власниками житла в Україні й мають широкі повноваження в галузі житлової політики.
9.8. Право громадян на житло і форми його реалізації
Житло - одна з основних матеріальних умов життєдіяльності людини. Законодавство України надає людині і громадянину право мати житло у власності чи одержати його за договором найму з державного чи громадського фонду, користуватися житлом і вимагати від зобов'язаних суб'єктів забезпечення реалізації цього права у повному обсязі. Порядок надання житла громадянам України в користування з державного та громадського житлового фондів передбачено у гл. 1 ЖК України. У ній закріплено право громадян на житло, на його одержання і вказано вік, з якого особа має таке суб'єктивне право, порядок визнання осіб такими, що потребують соціального захисту в питаннях забезпечення житлом.
Згідно зі ст. 31 ЖК України, кожен громадянин України, який потребує поліпшення житлових умов, має право одержати в користування житлове приміщення в будинках житлового фонду (державного і громадського) в порядку, передбаченому законодавством України. Житлові приміщення таким громадянам надаються переважно у вигляді окремої квартири на сім'ю.
Право на одержання житла настає в особи з виповненням їй 18 років, а якщо особа зареєструвала шлюб чи стала до роботи в передбачених законом випадках, то й раніше.
Право на отримання житла в будинках державного та громадського житлового фонду мають громадяни, яких визначено як таких, що потребують поліпшення житлових умов. Підстави визнання громадянина таким, що потребує поліпшення житлових умов, визначені ст. 34 ЖК та Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень. Насамперед потребуючими поліпшення житлових умов визначаються громадяни, які забезпечені житловою площею на одну особу нижче встановленого рівня. Рівень забезпеченості, а також норму середньої забезпеченості житлом визначають обласні Ради народних депутатів з врахуванням житлової ситуації області. Отже, громадяни, забезпечені житловою площею менше визначеного рівня мають право бути зарахованими на квартирний облік. Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються також громадяни, які проживають в житлових приміщеннях, що не відповідають встановленим санітарним і технічним вимогам (аварійний стан, розташування житлового приміщення у підвалі та напівпідвалі тощо). Проживання тривалий час за договором оренди в будинках приватного житлового фонду, в гуртожитках, проживання в одній кімнаті по дві і більше сім'ї, незалежно від родинних відносин або осіб різної статі, старших за 9 років, крім подружжя, теж є підставами для визнання громадян потребуючими поліпшення житлових умов.
Квартирний облік потребуючих поліпшення житлових умов здійснюється як за місцем проживання особи у виконавчому органі відповідної ради, так і за місцем роботи. Громадянам, які перебувають на квартирному обліку потребуючих поліпшення житлових умов, житло надається в порядку черговості.
Чинний Житловий кодекс передбачає порядок:
· першочергового надання житла;
· позачергове надання житла;
· надання житла в порядку загальної черги.
Зокрема, в першу чергу житло надається інвалідам праці І і II групи, сім'ям осіб, які загинули при виконанні державних чи громадських обов'язків, багатодітним сім'ям (троє і більше неповнолітніх дітей), сім'ям при народженні близнят та інших категорій осіб згідно із ст. 45 ЖК. Позачергово житлові приміщення надаються особам, чиє житло в результаті стихійного лиха стало непридатним для проживання; особам, які скеровуються на роботу в іншу місцевість в порядку державного розподілу після закінчення навчальних закладів та інших категоріям громадян згідно із ст. 46 ЖК.
За проектом нового ЖК громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право:
· на одержання пільгового кредиту для будівництва чи придбання власного житла;
· на першочергове придбання у власність житла в державному та комунальному житловому фонді загального призначення, або першочерговий вступ до об'єднання забудовників багатоквартирних житлових будинків.
Ті ж особи, які потребують соціального захисту мають право на одержання у найм чи оренду житла у фонді соціального призначення. Таке житло не підлягає приватизації. Користування ним здійснюється на підставі договору оренди. Житло таким громадянам надається за кошти держави в порядку черговості.
Діючий Житловий кодекс передбачає максимальну норму забезпеченості житлом на одну особу - 13,65 кв.м. житлової площі на особу. За проектом нового Житлового кодексу норма забезпеченості житлом встановлюється лише для громадян, які потребують соціального захисту і отримують житло за рахунок коштів держави. Така норма - 21 кв.м. загальної площі на одну особу.
Житлові приміщення надаються на підставі рішення виконавчого комітету місцевої Ради (якщо облік здійснювався за місцем проживання), на підставі рішення адміністрації підприємства, установи, організації (якщо облік здійснювався за місцем роботи) або за рішенням компетентного органу громадської організації (якщо житло надається з громадського житлового фонду).
Житлове приміщення може бути надано з перевищенням норми житлової площі, якщо воно складається з однієї кімнати (однокімнатна квартира) або призначається для осіб різної статі, старших за 9 років, крім подружжя. Додаткова житлова площа надається окремим категоріям громадян у вигляді кімнати або в розмірі десяти квадратних метрів. Громадянам, що хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, а також громадянам, яким ця площа необхідна за умовами і характером виконуваної роботи, розмір додаткової житлової площі може бути збільшено згідно з чинним законодавством. Згідно з Правилами обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду, виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
В основі виникнення у громадянина права на користування конкретним житловим приміщенням, що надається в будинку державного і громадського житлового фонду, лежать такі юридичні факти, як, рішення місцевих рад (спільне рішення адміністрації і профкому) про надання житла і ордер на право заняття житлових приміщень. Лише разом з договором зазначені адміністративно-правові акти породжують право на користування житлом. Рішення і ордер по змісту є нерозривними адміністративними актами.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46
