Як неокантіанство було у філософії реакцією на позитивізм, так і нова соціологічна форма права розглядалася як противага аналітичному позитивізму в юриспруденції. Що ж до пошуків правових ідеалів, то вони були протестом проти свавільної влади держави, яка трактувала позитивні закони як остаточні принципи справедливості.
2.2 Соціологічна юриспруденція
Неокантіанська теорія права Кістяківського характеризувалася первісним методологічним дуалізмом між нормативною та емпіричною сферами в поєднанні з новаторським зв'язком юриспруденції з соціальною теорією права. Його особливий неокантіанський підхід до теорії права створював основу для вивчення соціологічної юриспруденції. Позиція Кістяківського включала як намагання позитивістів вивчати закони соціальної структури та змін, так і неокантіанське твердження, що соціальні науки повинні досліджувати характеристики певного суспільства та історичних епох, а не загальні закони на всі часи життя. Інакше кажучи, Кістяківський вважав право наукою про культуру, що мала як мету, так і значення. Метою права було проголошення справедливості — концепції, яка ґрунтувалася як на інтелектуальному сприйнятті, так і на ціннісних судженнях індивідів у даному суспільстві.
Концепція закону Кістяківського була близькою до тверджень неокантіанського правового теоретика Рудольфа. Штаммлера про «справедливе право». У «Теорія справедливості» Штаммлер пише, що позитивне право повинно бути складовою «справедливого права»; бо «право в розумінні засобу досягнення людських цілей потребує обґрунтування, що... і є правильним засобом заради правильної мети». Аналогічно, Кістяківський пише: «те, що стосується людей та відбувається між ними, може й повинно сприйматися з моральної точки зору, встановлюючи справедливість чи несправедливість того чи іншого явища».[ №9, с. 93]
До речі, Штаммлер, котрий був близький до ідей Марбурзької школи неокантіанства, працював над створенням усталеної системи моральних норм, які були б універсальними правилами; отже, його концепція справедливості не передбачала системного відношення до соціальних реалій конкретного суспільства. Кістяківський, певною мірою, поділяв ідею Штаммлера про «справедливе право», однак він завжди використовував ідеальну концепцію «справедливого права» в контексті специфічного емпіричного підходу. Він пише:
«Процес пошуку справедливості в навколишньому світі обумовлюється тим фактом, що людина бореться за неї завжди і повсюди. Ось чому для кожної людини ця ідея важлива не-стільки заради визначення справедливості чи несправедливості того чи іншого соціального феномена, скільки заради можливості реалізації її в самому соціальному середовищі».[№ 9,с. 93]
Кістяківський розвинув кантівське розмежування критичного пізнання речей за допомогою почуттів («чистий розум») і цілей, що встановлюються за допомогою віри та волі («практичний розум»).
Первісна форма соціально-наукового методу Кістяківського для визначення та формулювання соціальних норм у його дисертації «Gesellschaft und Einelwesen»: «...головним чином переймалась висвітленням складних взаємостосунків у дослідженні нормативних наук (права), що базуються на філософських засадах». Він застосовує цей підхід до юридичних наук у неокантіанській двоаспектній теорії держави Георга Єллінека. Цей підхід зумовлює окреме вивчення соціальної (позитивної) та юридичної (нормативної) природи суспільства й держави. Він визначає державу як соціальний феномен, що містить позитивні та нормативні елементи, які в дійсності є двома сторонами однієї медалі:
«Ці правила та норми є усталеною, вже викристалізованою формою цього [соціального] процесу, вони — стиглі плоди цієї держави та суспільства, і в кожному суспільстві людина може знайти ознаку того, що згодом приведе до утворення держави». [№9,с. 94]
Отже, держава є різнобарвним соціальним устроєм, що являє собою значно більше, ніж просто кодифіковані закони. Обмежене сприйняття держави та права з точки зору тільки позитивного або нормативного не є адекватним; ширша концепція законів держави та суспільства має містити відображення (у значенні Sein) та трансформацію (у значенні Sollen) певного суспільства. У цьому двозначному трактуванні закон підкреслює цінності, що ведуть до соціальних трансформацій та відображення існуючої реальності.
3. Теорія держави
Б. Кістяківський, говорячи про державу, ототожнює її з «культурним людством, яке живе в культурній спілці». Для вченого культурна людина і держава, то два поняття, що доповнюють одне одного: держава є немислима без культурної людини, як і культурна людина без держави. До правової держави Б. Кістяківський ставить вищі вимоги, ніж до державних утворень інших типів. Він пише: «Правова держава — вища форма державного буття, яку виробило людство як реальний факт». Сучасні дослідники також стверджують, що правова держава в цілому дуже подібна до конституційної і відрізняється лише певними моментами своєї довершеності і досконалості. .[№4, с. 79]
Б. Кістяківський не згадує про конституцію як про одну з найголовніших ознак правової держави. Мислитель моделює останню за принципами, частина з яких є відомими й уживаними в світовій практиці, а частина — і до сьогодні ще не використаними сучасною правовою державою. Особливо тут слід відзначити ідеї правової культури, суспільної правосвідомості, народовладдя, що мають неабияке значення для відродження і розвитку української політико-правової думки. [№ 9, с. 98].
Характеризуючи правову державу, Б. Кістяківський вказував на таку її найважливішу ознаку, як обмеженість і підзаконність влади та її безособовість. Що ж мав на увазі Б. Кістяківський, вживаючи такі поняття?
На його думку, першочерговим стримуючим фактором влади виступають не закони, які обмежують владу, а — невід'ємні, непорушні, недоторканні права особи. Ці права не надаються державою, а є природними і обов'язково регламентованими. По-друге, пише Б. Кістяківський: «Правова держава — це не лише держава, яка обмежує себе встановленими з власної волі нормами і виконує ці норми. У сучасній правовій державі керують не особи, а загальні правила чи правові норми. Держава, по суті, повинна перетворитись на правове явище, де кожна дія урядового апарату, суду й інших органів скеровуються відповідним законом, узгодженим із конституційним принципом».[№2, с. 99]
Юридичними засобами досягнення вищевикладених думок вчений вважав:
Ø недоторканність особи (обов'язок держави перед особою);
Ø реалізацію права народу на народне представництво;
Ø солідарність влади і солідарність нації: гарантією цієї солідарності є загальне виборче право, що здійснюється шляхом рівного, прямого і таємного голосування;
Ø участь народу у законотворенні та управлінні державою. [№ 1, с. 58]
Взагалі, Б. Кістяківський приділяв особливу увагу саме законотворчому, тобто представницькому органу держави. Він вважав, що парламент у першу чергу через народ повинен здійснювати управління державними справами. Тому він розглядав парламент як найбільш важливу гілку серед трьох гілок влади.
Б. Кістяківський вважав, що своє право на управління державними справами громадяни повинні здійснювати залежно від власної правової культури, почуття відповідальності — через політичні партії, громадські організації. Тому в правовій державі повинно бути велике розмаїття недержавних структур. Особливо діяльність партій повинна бути скерована на «соціально утиснені елементи», які могли б з їх допомогою впливати на «державне життя».[№8, с. 124]
У правовій державі законодавство повинно бути цілковито підпорядковане народу. Б. Кістяківський наділяє громадян правової держави всіма політичними правами людини, що записані і у Конституції України 1996 року. Б. Кістяківський писав: «Жодні обмеження виборчого права є недопустимі». Він підтримував прогресивні погляди щодо неприпустимості будь-яких цензів, не правових обмежень права обирати і бути обраним.
«Держава не повинна гнобити особу. Навпаки, особа має право на юридичний захист з боку держави» — писав Б. Кістяківський. Але ні в якому разі вчений не підтримував ідею про пасивну поведінку особи у відносинах з державними органами. Тобто, він виступав проти патерналізму у відносинах особи і держави. Б. Кістяківський пише: «Треба щоб кожна людина домагалася і тільки тоді вона буде і сміти, тобто буде вільною. Мета соціального розвою не в тому, щоб члени суспільства чекали на милосердя і добродійність з боку суспільства, а щоб нікому не треба було чекати добродійності. У правовій державі відповідальність за нормальне функціонування правопорядку лежить на самому народові».[№2, с. 100]
Народ повинен брати участь у створенні та організації державних установ. Люди повинні цікавитись державними справами, адже, як зазначає Б. Кістяківський: «Організація правової держави залежить від самодіяльності і народних мас. Без активного ставлення до правового порядку і державних інтересів, що виходить із надр самого народу, правова держава немислима».
Відомо, що в правовій державі найбільший вплив мають середні класи. Б. Кістяківський вважав, що правова держава — це держава заможних людей. Це ще один критерій, що визначає правову державу як державу капіталістичну. Ось що з цього приводу пише сам вчений: «Коли правову державу називають буржуазною, то цим ім'ям визначають не саму державу, а її економічну, соціальну будову, що є підсумком правової держави. Термін «правова держава» слугує для визначення юридичного характеру самої держави даного типу».
Б. Кістяківський виступав за те, щоб «найвищі посади займали представники великого капіталу і велика частина людей мистецтва, науки стала до них на службу». Ця досить незвичайна думка Б. Кістяківського в умовах сучасної української дійсності має право не лише на існування, але й на більш глибоке дослідження. [№ 1, с. 57-58]
Отже, правова держава постає за умови високого рівня правосвідомості і наявності у народу розвиненого почуття політичної відповідальності. У своїй роботі «На захист права» Б. Кістяківський аналізує правосвідомість російського суспільства початку ХХ ст. і приходить до висновку, що найбільшим недоліком юридичних норм є те, що вони виражають лише зовнішню форму права і не виражають правових переконань народу, а отже і не стимулюють його до поваги і до виконання закону. Тому, вважав він, криза юриспруденції спричинена кризою правосвідомості суспільства.
Аналізуючи праці Б. Кістяківського, можна вказати на ряд ідей його теорії правової держави:
Ø по-перше, держава гармонізує відносини між суспільством та особою і ні в якому разі не ускладнює їх;
Ø по-друге, у кожній державі люди втілюють певну культурну мету як щось життєво необхідне і таке, що їм притаманне;
Ø по-третє, політична влада повинна позбутися будь-яких проявів насильства і сваволі;
Ø по-четверте, кожна людина повинна мати можливість забезпечити собі гідне існування не силою соціального милосердя, а силою наявних у неї соціальних, політичних та економічних прав і свобод. [№ 3, с. 73]
В теорії правової держави Б. Кістяковського можна виділити, три основні блоки проблем: 1) методологічні основи вчення про правову державу; 2) теорія прав людини як ядро концепції правової держави; 3) концепція «правового соціалізму», в центрі якої «право на гідне існування».
Як методологічну, основу вчення про правову державу, а в межах його питання про відношення держави та, особистості, Б. Кістяковоький висуває такі положення: а) кожна державна форма лише поступово проникає в ту чи іншу державну організацію; б) критерієм для такої оцінки є ідеальні типи державного буття у всій непорушній теоретичній значущості. Тому правова держава для нього — не ідеальний тип у веберовському значенні, який лише у рідких випадках приймає емпіричну реальність. Тут розвивається положення німецького класичного ідеалізму про державу як втілення ідеї, про найвищий прояв особистості. Одночасно це і реальна історична форма державності, найвища з практично існуючих, в якій поступово находить втілення даний ідеал. Вона виникає тоді, коли держава, використовуючи право як інструмент свого зміцнення, сама стає підпорядкованою йому (відповідно з природою цих феноменів). [№8, с. 124]
