Виконавче провадження як заключна стадія господарського судового процесу
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ІНСТИТУТ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ПРАВА
КУРСОВА РОБОТА
з навчальної дисципліни:
«Господарсько-процесуальне право України» на тему:
«ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ – ЯК ЗАКЛЮЧНА СТАДІЯ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОВОГО ПРОЦЕСУ»
Виконала:
Студентка 5 курсу
Юридичного факультету
Заочного відділення
Савчук Олена Павлівна
Гр. Юз-105
Перевірила:
Доцент Степанова Т.В.
Одеса 2010
ПЛАН
Вступ
1. Загальні умови виконання судових рішень.
2. Наказ господарського суду.
3. Учасники виконавчого провадження.
4. Характеристика виконавчого провадження.
5. Відстрочка або розстрочка виконання, зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови.
6. Поворот виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду.
7. Оскарження дій органів Державної виконавчої служби.
Висновки
Література
Додатки
Вступ
Актуальність теми дослідження: Головним конституційним обов’язком України на шляху розбудови правової демократичної держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини та їх гарантії, що визначають зміст і спрямованість діяльності держави та захищаються судом.
Судові рішення, відповідно до статті 124 Конституції України, є обов’язковими до виконання на всій території України.
Примусове виконання рішень судів покладено на державну виконавчу службу, яка входить до системи Міністерства юстиції України, і після набрання чинності Законом України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР, реформована із судових виконавців в окрему службу державного виконання в системі органів виконавчої влади.
Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених Законом України «Про державну виконавчу службу», адже невиконання будь-якого рішення підриває авторитет органів законодавчої, виконавчої і судової влади, що ускладнює виконання ними повноважень, встановлених Конституцією і законами України.
З введенням у дію з 1 липня 1999 року Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV державній виконавчій службі надаються широкі процесуальні повноваження. Цей закон визначає умови і порядок виконання рішень судів і інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку.
Таким чином, викладене вище зумовлю актуальність дослідження курсової роботи.
Об’єктом дослідження курсової роботи є чинне цивільно-процесуальне та господарсько-процесуальне законодавство України.
Предмет дослідження – процесуальні питання, пов’язані з виконанням рішень у господарських справах.
Методологічну і методичну основу дослідження становлять сучасні теорії господарського процесу. Означені проблеми відображено у публікаціях Грек Бориса, Костенко Лесі, Довженко С., Пащенко О.О. і ряду інших авторів.
Дослідження здійснене на основі системного підходу з використанням таких методів: структурного аналізу, методу прогнозування, порівняльного.
Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження.
Метою курсової роботи є дослідження процесуальних питань, пов’язаних з виконанням рішень у господарських справах.
Метою роботи зумовлене виконання таких завдань:
визначити теоретичні засади дослідження виконання рішень у господарських справах;
охарактеризувати особливості звернення судового рішення до примусового виконання;
дослідити повноваження органів державної виконавчої служби та суду, пов’язані з виконавчим провадженням по примусовому виконанню рішень.
1. Загальні умови виконання судових рішень
Метою господарського процесу є встановлення взаємовідносин сторін, винесення і виконання законного та обґрунтованого рішення з господарського спору. Тому господарське процесуальне провадження охоплює всі питання, пов’язані як з розглядом, вирішенням господарських спорів, так і з виконанням рішень господарського суду.
Вступивши в законну силу, рішення господарського суду набувають якості обов’язковості і «виконавчості», внаслідок чого сторони зобов’язані діяти згідно з приписом рішення.
Виконання рішення господарського суду є завершальною і важливою стадією господарського процесу.
Реальний захист відновлення порушених суб’єктивних прав юридичної особи, громадянина-підприємця можуть бути забезпечені лише тоді, коли боржник добровільно підкоряється рішенню господарського суду або буде примушений до цього компетентними органами, коли буде виконане рішення господарського суду. Кожне рішення господарського суду повинно бути виконане у встановленому законодавством порядку, тобто реалізоване для досягнення тієї мети, про яку дбала зацікавлена організація, коли зверталася до господарського суду. В іншому випадку звернення до цього органу виявилося б непотрібними витратами коштів, сил, часу сторін і господарського суду, оскільки захист прав є не що інше, як його реальне, в необхідних випадках — примусове здійснення. Тому в рамках господарського процесу регулюються і здійснюються не тільки правовідносини по розгляду й вирішенню господарських справ, але й по виконанню прийнятих рішень.
Примусове виконання судових рішень забезпечує їх сталість, гарантує здійснення справ, визнаних рішенням господарського суду, і виконання підтверджених ним обов’язків. Виконавче провадження — це стадія господарського процесу, в якому спеціальні органи держави провадять примусове здійснення справ суб’єктів господарювання, які підтверджені рішенням господарського суду.
Як стадія господарського процесу виконання судових рішень здійснюється в процесуальній формі, та порядок діяльності органів виконання заздалегідь приписаний законом. Зацікавленим особам забезпечена можливість брати участь у виконавчому провадженні, при цьому їм надані певні процесуальні права.
Чітке і своєчасне виконання всіх рішень господарського суду робить діяльність його органів ефективною. Саме тому провадження по виконанню судових рішень має важливе значення і за своєю суттю є заключною стадією господарського процесу з конкретної справи.
Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України.[1]
Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Пред’явленням наказу до виконання порушується виконавче провадження.
Провадження по виконанню рішень будь-якого юрисдикційного органу має важливе значення в механізмі захисту прав. Помилки, які допущені на цьому заключному етапі захисту права, можуть звести нанівець попередню діяльність правоохоронного органу і призвести до зворотнього результату — порушення суб’єктивних прав сторін, які сперечаються. Тому примусове здійснення порушеного або оспорюваного права знаходиться під контролем суду, одночасно є заключною стадією провадження в юрисдикційному органі.
Виконання рішення господарських судів регламентуються нормами Господарського процесуального кодексу України (ст.ст. 115—122), Законом України “Про виконавче провадження”, Інструкцією про проведення виконавчих дій та іншими нормативно-правовими актами.
Необхідно відрізняти примусове виконання рішення господарського суду відносно боржника від стадії виконавчого провадження, яка складається з низки процесуальних дій, зокрема видачі наказу, який може і не бути подано до виконання у зв’язку з добровільним виконанням рішення; видачі дубліката наказу, якщо останній втрачено; відстрочки, розстрочки, зміни одного способу та порядку виконання іншим, повороту виконання рішення та інше. Названі дії пов’язані з виконанням рішення незалежно від того, яким чином воно виконується — добровільно чи примусово.
Вказані дії мають одну мету — реальне забезпечення захисту дійсно порушеного або оспорюваного права. Вони становлять самостійну і заключну стадію господарського процесу. Норми, які регулюють провадження в господарському суді, становлять самостійний інститут господарського процесуального законодавства.
2. Наказ господарського суду
Виконання рішення господарського суду здійснюється, як правило, за участю сторони, на користь якої воно винесено. Накази про стягнення грошових сум разом із рішенням видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення грошових сум до бюджету надсилаються або видаються господарським судом місцевим органам податкової служби для виконання у встановленому порядку через установи банку. Решта наказів виконується державними виконавцями. Якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів, або проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом (ст. 116 ГПК України).
Згідно зі ст. 117 ГПК України у наказі господарського суду має бути зазначено:
найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення,
дата видачі наказу та строк його дії;
резолютивна частина рішення;
найменування стягувача і боржника, їх адреси, номери рахунків у банках.
Виконавчий документ повинен суворо відповідати вимогам ст.19 Закону України «Про виконавче провадження». Так, відповідно до зазначеної норми статті, у виконавчому документі повинні бути зазначені:
назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;
дата і номер рішення, яким видано виконавчий документ;
найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;
резолютивна частина рішення;
дата набрання чинності рішенням;
строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою. Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.
Якщо рішенням господарського суду встановлюється відстрочка або розстрочка виконання, в наказі зазначається, з якого часу починається перебіг строку його дії.
Виданий стягувачеві наказ може бути пред’явлено до виконання не пізніше трьох років з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого у разі відстрочки виконання судового рішення або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред’явлення наказу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено (ст. 118 ГПК).
