Господарський суд може видати дублікат наказу (ст. 120 ГПК) у разі його втрати, якщо стягувач звернувся із заявою по це до закінчення строку, встановленого для пред’явлення наказу до виконання. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв’язку про втрату наказу; при втраті наказу стягувачем; довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред’явлено. Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала.
Досить часто державному виконавцю доводиться виносити постанову про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа та відмову у відкритті виконавчого провадження у примусовому виконанні.
Нажаль, досить часто підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження стає елементарне нехтування стороною виконавчого провадження (зазвичай – стягувачем) вимог діючого законодавства. Сторони реалізують права та обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників.[2] В цьому випадку, повноваження представників мають бути підтверджені довіреністю. Досить часто стягувачі надсилають лише копії довіреностей представників, які не засвідчені належним чином. Непоодинокі випадки, коли державному виконавцю надсилають належним чином засвідчені довіреності, в яких не зазначено право представника представляти права та законні інтереси стягувача саме в процесі виконавчого провадження. Враховуючи п.7 ст. 26 Закону «Про виконавче провадження», державний виконавець за таких обставин відмовляє у відкритті виконавчого провадження.
Згідно з ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа. Іноді сторона виконавчого провадження – стягувач надає державному виконавцю лише ксерокопію виконавчого листа (наказу), навіть засвідчену у встановленому порядку. Але, за таких обставин державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження згідно з п.6 ч.1 ст.26 Закону «Про виконавче провадження», а саме, на підставі «невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим ст.19 Закону «Про виконавче провадження» та роз’яснює стягувачу стягувачу право на звернення до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, про приведення виконавчого документа у відповідність із вимогами статті 19 Закону.
Ще однією підставою відмови у відкритті виконавчого провадження є відсутність у виконавчому документі зазначення строку його пред’явлення до виконання. Так, відповідно до ч.1 ст. 251 ЦК України, «Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення». Тож, якщо у виконавчому документі відсутній строк пред’явлення до виконання, керуючись п.6 ч.1 ст.26 Закону «Про виконавче провадження», державний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження .
Непоодинокі випадки ухвалення судового рішення проти кількох відповідачів, отже видання судом кількох виконавчих листів. В кожному виконавчому документі повинно бути точно зазначено яку частину судового рішення треба виконати за кожним виконавчим провадженням. [3]Державному виконавцю надсилають на виконання виконавчі документи без зазначення, яку частину судового рішення треба виконати відносно кожного боржника. За таких обставин, згідно з п. 7 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов’язаний відмовити у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження у примусовому виконанні.
Зустрічаються такі порушення вимог ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», як не зазначення у виконавчому документі місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб) стягувача та боржника, строк пред’явлення для виконання виконавчого документа, дата набрання чинності рішенням. Виконавчий документ має бути підписаний та посвідчений печаткою. Кожен сотий виконавчий документ не відповідає даним вимогам – відсутня печатка суду, підпис уповноваженої особи (судді). У виконавчому документі іноді не зазначають дату видачі, що призводить до відмови в прийнятті виконавчого провадження. Іноді у виконавчому документі не визначено розмір суми, яка підлягає виплаті, що також виключає здійснення виконавчого провадження.
На мою думку, обов’язковим має бути зазначення судом у виконавчому документі коду ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або ідентифікаційного коду (для фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності) який надає державному виконавцеві ідентифікувати боржника серед багатьох інших суб’єктів господарювання.
3. Учасники виконавчого провадження
Згідно із Законом України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України “Про державну виконавчу службу” примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби та інші органи, організації і посадові особи, які здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених Законом “Про виконавче провадження”.
У виконавчому провадженні беруть участь державні та інші органи й посадові особи, до компетенції яких входить примусове виконання рішень господарського суду, і сторони (стягувач і боржник).
Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.
Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ.[4]
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження".
Поняття сторін виконавчого провадження визначено статтею 11 вказаного закону, а саме - сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягувач та боржник – фізичні або юридичні особи, стосовно яких згідно з виконавчим документом має бути відповідно здійснено захист (поновлення) порушеного законного права чи інтересу та забезпечення виконання покладеного рішенням уповноваженого органу обов’язків (вчинення певних дій або утримання від їх вчинення).
Стягувач – це особа, яка за наявності належного виконавчого документа, виданого на її користь чи в її інтересах, звернулась до державного виконавця із заявою за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів.
Боржником є особа, яка зобов’язана відповідати за виконавчим документом внаслідок заяви стягувача, в інших, визначених законом, випадках шляхом вчинення певних дій (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утримання від їх вчинення.
Кожна із сторін має матеріально-правову чи іншу заінтересованість у виконанні певного рішення і бере участь у процесі від свого імені.
На боржника поширюється матеріально-правова дія виконавчого документа щодо сплати виконавчого збору та компенсації витрат на здійснення виконавчих дій.
Передбачено можливість участі у виконавчому провадженні кількох стягувачів або боржників.
Стаття 57 Конституції України кожному гарантує право знати свої права і обов’язки.
Як відомо, усі законодавчі акти повинні основуватись на принципах, закріплених в Основному Законі України – Конституції.
На виконання цього принципу законодавець за допомогою статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" визначає гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні, які, перш за все, виражаються у тому, що державний виконавець зобов’язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. [5]
Сторони виконавчого провадження мають право:
брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників;
реалізовувати свої права і обов’язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов’язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто;
знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом;
укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами;
оцінити обов’язковість відкритого виконавчого провадження;
Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред’явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.
За виконавчим документом про стягнення коштів за погодженням із стягувачем боржник може передати стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу власне майно.
Обов’язки сторін виконавчого провадження:
сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій;
письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов’язкове зупинення виконавчого провадження, встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи місцезнаходження, а боржник — фізична особа — про зміну місця роботи;
Боржник зобов’язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банківських та фінансових установах, своєчасно з’явитися за викликом державного виконавця, письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
У разі невиконання учасниками виконавчого провадження законних вимог державного виконавця до них може бути застосоване адміністративне стягнення у вигляді штрафу, передбачене статтею 88 Закону України "Про виконавче провадження".
4. Характеристика виконавчого провадження
Підставою для відкриття виконавчого провадження по виконанню судового рішення є пред’явлений до відповідного відділу державної виконавчої служби виконавчий документ разом із заявою стягувача про відкриття виконавчого провадження.
При цьому стягувачу необхідно вирішити питання щодо місця виконання судового рішення.
Відповідно до частини 1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома відділами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
