Важливо, щоб на той час, коли відповідач дізнається про пред’явлений до нього позов, ухвалою суду було вже накладено арешт на його майно або застосовано інший спосіб забезпечення позову.
Вимогу про забезпечення позову можна ставити перед судом не тільки при подачі позовної заяви, але й у будь-якій стадії розгляду справи.
Забезпечення позову не тільки сприятиме реальному виконанню судового рішення, але й надасть можливість закінчити розгляд справи ще в суді у зв’язку із добровільним поверненням коштів або відшкодуванням шкоди боржником.
З іншого боку, невжиття цих заходів може викликати у боржника почуття безвідповідальності, і тоді, як наслідок, державні виконавці будуть роз’яснювати у супровідних листах, на підставі чого виконавчий документ повертається без виконання, а стягувач, не визнаючи своїх помилок, буде звинувачувати у невиконанні судового рішення тільки державного виконавця.
5. Відстрочка або розстрочка виконання, зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови
У процесі виконання судового рішення сторони можуть укласти мирову угоду. Мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне судове рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу (ст. 121 ГПК), у таких випадках розчате виконавче провадження завершується відповідно до пункту 2 статті 37 Закону.
За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника; у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання (ст. 121 ГПК).
Відстрочка — це відкладення або перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Розстрочка означає виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини також повинні визначатись господарським судом.
При відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів до забезпечення позову.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими.
Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена. В необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю.
Статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.
Рішення про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання повинно бути прийнято у 10-денний строк і може бути оскаржено у встановленому порядку.
По інших рішеннях відстрочка або розстрочка виконання, встановлення чи зміна способу і порядку виконання не допускаються.
Відстрочка виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до призупинення нарахування процентів за угодою про іпотечний кредит чи зміни прав та обов'язків сторін щодо основного зобов'язання боржника.
6. Поворот виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду
Гарантією захисту майнових прав господарюючих суб’єктів є передбачений господарським процесуальним кодексом поворот виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду (ст. 122 ГПК України). Якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані й прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненим чи скасованим у відповідній частині рішенням, постановою. Поворот виконання спрямований на відновлення прав боржника, що порушені виконанням рішення.[8]
Видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника. До заяви має бути додана довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.
При повороті виконання «першопочатковий» стягувач зобов’язаний повернути «першопочатковому» боржнику гроші чи майно, яке від нього одержав за скасованим рішенням. У випадку неможливості повернення майна в натурі в постанові суду повинно бути передбачено відшкодування вартості цього майна.
Якщо не виконані рішення або постанова змінені чи скасовані й прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або заяву залишено без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненими або скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.
7. Оскарження дій органів Державної виконавчої служби
Належне виконання рішення господарського суду, окрім законослухняної поведінки боржника і стягувача, залежить і від діяльності органів Державної виконавчої служби, тому ст. 121-2 ГПК України, стаття 85 Закону України «Про виконавче провадження» передбачають оскарження дій чи бездіяльності цих органів. Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником чи прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце засідання якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.[9]
За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органу виконання судових рішень. Ухвала може бути оскаржена до вищестоящого апеляційного господарського суду.
У виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених Законом України «Про виконавче провадження» дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до відповідного суду.
Скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ.
Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та повинна включати:
1) назву органу державної виконавчої служби, до якого подається скарга;
2) точну назву стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або знаходження (для юридичних осіб), а також назву представника сторони виконавчого провадження, коли скарга подається представником;
3) реквізити виконавчого документа (назва виконавчого документа, орган, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа);
4) зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму Закону, яка порушена;
5) виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати подання скарги.
Скарга, подана у виконавчому провадженні до начальника органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, розглядається у 10-денний строк. За наслідками розгляду скарги начальник органу державної виконавчої служби виносить постанову про задоволення чи відмову в задоволенні скарги, яка у 10-денний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарги, подані без додержання вказаних вимог розглядаються начальником органу державної виконавчої служби у порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян".
Висновки
Виконавче провадження – завершальна стадія господарського судового процесу. Воно також завершує все господарське провадження і є метою, заради якої розпочинається судочинство. Взагалі всі норми Господарського процесуального кодексу, зокрема ті, які стосуються судового виконання, є логічними і врегульовують найважливіші питання цієї стадії процесу. Чітко визначені органи примусового виконання, суб'єкти, їх процесуальні права і обов'язки, підстави виконання, виконавчі документи, процесуальні строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання та інші. Але мені хотілося б подивитись на цю специфічну стадію цивільного та господарського провадження через призму застосування положень законодавства України про виконавче провадження на практиці.
На жаль, виконання судових рішень дуже часто супроводжується затягуванням, порушенням строків виконання, недостатньою компетентністю державних виконавців. Трапляються випадки коли судові рішення зовсім не виконуються. Невиконання або неналежне виконання рішень суду є причиною незадоволення діяльністю судової влади в цілому з боку громадян та юридичних осіб, які звертаються до суду за захистом своїх законних прав та інтересів. Це також призводить до підриву авторитету судової влади та зводить нанівець всі спроби держави зробити судовий захист прав, свобод та інтересів громадян універсальним. Такий стан речей непокоїть і потребує реформування нині існуючого механізму виконання судових рішень, що набрали законної сили.
Влітку 2009 року в Україні почули критику ради Європи про незадовільний стан справ із виконанням рішень судів. З цього приводу екс-міністр юстиції Микола Оніщук розповів про наміри свого відомства виправити ситуацію. Міністр ініціює зміни до законодавства і закликає Верховний Суд узагальнити практику порушення справ за невиконання судових рішень. Європейський суд з прав людини щороку отримує в середньому 4,5 тисячі справ українських громадян. З них близько сотні рішень виноситься на користь позивачів. «За період з 2001 по 2009 роки Європейський суд з прав людини розглянув і постановив 550 рішень, – повідомив міністр. – Це рішення, де відповідачем є Україна». Більшість заяв стосуються двох питань, а саме: тривале невиконання рішень українських судів та затягування слідства або судового розгляду.
Отже, через недосконалість законодавства підприємства деяких галузей, зокрема паливно-енергетичного комплексу, можуть дозволити собі зволікати із виконанням відповідних судових рішень.
До ВРУ поданий новий проект закону «Про виконавче впровадження», який передбачає додаткові заходи, які можна застосувати до керівників підприємств і всіх тих, в компетенції кого є виплата заробітної плати, у вигляді адміністративного арешту.
Також необхідно узагальнити судову практику щодо порушення кримінальних справ за невиконання судових рішень, більш активно застосовувати заборону виїзду за кордон посадовим особам і керівникам підприємств, які добровільно не виконують рішення судів. А насамперед треба розширити права судових виконавців, тому, що зараз виконавці фактично позбавлені можливості ефективно вплинути на боржника і змусити виконати вчасно рішення суду.
Я переконана, що запропоновані заходи мають позитивно вплинути на стан справ із виконанням судових рішень. Проте докорінно змінити ситуацію в Україні може лише повномасштабна реформа судочинства.
Література
1. Конституція України від 25.06. 1996 р. № 254к/96-ВР
2. Господарський процесуальний кодекс України вiд 06.11.1991 № 1798-XII
3. Закон України "Про державну виконавчу службу" від 24.03. 1998 р. № 202/98-ВР
4. Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 року N 606-XIV
5. Закон України “Про заставу” від 2.10 1992 р. №2654-ХІІ
6. Закон України «Про державну службу» вiд 16.12.1993 № 3723-XII
7. Закон України «Про звернення громадян» вiд 02.10.1996 № 393/96-ВР
8. Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5
9. Наказ МВС і МЮ України "Про затвердження Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішень судів та інших органів" від 25.06. 2002 N 607/56/5
10. Наказ МЮ України "Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень" від 20.05. 2003 N 43/5
11. Наказ МЮ України "Про затвердження Примірного положення про відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, мм. Києві та Севастополі" від 12.06. 2007 № 384/5
12. Наказ МЮ України "Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна" N 68/5 від 27.10.99
13. Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1448.
14. Фуpса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні. Навч. посіб. - К., 2002. - С.111.
15. Білоусов Ю.В., Виконавче провадження. Навчальний посібник (рек. МОН України), Издательство: Прецедент, c. 192, 2004 г.
16. Балюк І. А. Господарське процесуальне право: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2008. - 224 с.
17. Роїна О.М. Господарський процес. Практичний посібник, Издательство: КНТ, с. 180, 2007 г.
18. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права України: Навчальний посібник. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2003. - 220 с.
19. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України (www.zakon.rada.gov.ua)
20. Офіційний веб-сайт Міністерства юстиції України (www.minjust.gov.ua)
21. Карпеев О.В Хозяйственное производство на Украине // "Юрист" №8 2002, 64с.
22. Вісник господарського судочинства, № 6, 2008, С. 145--149.
[1] Ст. 115 Господарсько-процесуального кодексу України, www.zakon.rada.gov.ua
[2] Ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 року N 606-XIV, www.minjust.gov.ua
[3] Балюк І. А. Господарське процесуальне право: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2008. - 224 с.
[4] Стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження»,
[5] Білоусов Ю.В., Виконавче провадження. Навчальний посібник (рек. МОН України), Издательство: Прецедент, c. 192, 2004 г.
[6] Білоусов Ю.В., Виконавче провадження. Навчальний посібник (рек. МОН України), Издательство: Прецедент, c. 192, 2004 г.
[7] Фуpса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні. Навч. посіб. - К., 2002. - С.111.
[8] - Роїна О.М. Господарський процес. Практичний посібник, Издательство: КНТ, с. 180, 2007 г.
[9] Господарський процесуальний кодекс України вiд 06.11.1991 № 1798-XII
