Політична культура характеризує як суспільство в цілому, так і певні його складові частини — класи, соціальні групи, нації, окремих індивідів. Щодо суспільства в цілому, то мається на увазі синтез політичних культур усіх діючих в ньому спільностей при домінуючій ролі культури панівного класу або певної соціальної групи. Не можна тлумачити політичну культуру суспільства як суму субкультур. Вона вбирає в себе найбільш стійкі, типові ознаки, які характеризують політичну свідомість і поведінку основної маси населення, ті політичні стереотипи, які переважають у певному суспільстві. Політична культура утримує в собі сліди політичної культури і традицій минулого.
Під політичною культурою класів або інших великих соціальних груп розуміється сукупність рис, що визначаються насамперед соціально-політичним статусом спільності — чи вона панівна, чи ні, консервативна чи революційна, а також її загальною, передусім духовною культурою. Політична культура спільності включає в себе певні уявлення про справедливість чи несправедливість існуючого ладу, його правомірність чи неправомірність, цілі і способи політичної боротьби.
Саме різноманітність культур у часі і просторі пояснює, чому деякі політичні системи, які відповідають одним умовам, виявляються неефективними в інших умовах, чому політичні дії, ефективні стосовно одних народів, не є результативними для інших. У зв'язку з цим особливого значення набувають відмінності, які випливають зі своєрідності національних культур. Досвід політичного розвитку засвідчує, що національний характер істотно позначається на політичній поведінці того або іншого народу в різних життєвих ситуаціях, на його політичній культурі.
Національний характер як продукт історичних дій, які накладаються одна на одну, формується значною мірою під впливом політичних відносин минулого.
Так, перебування під деспотичним режимом сприяє формуванню анархічного ставлення до влади. Стан війни або підготовки до неї формує військову доблесть, почуття єдності. Необхідний тривалий досвід діяльності демократичних інститутів для того, щоб у національному характері з'явилися такі риси політичної культури, як терпимість, повага до прав меншості, готовність до співробітництва з тими, хто думає по-іншому.
Національний характер суттєво впливає на політичну поведінку людей, а тим самим опосередковано визначає істотні риси існуючого політичного ладу.
Особливо відчутний вплив національного характеру на поведінку людей у кризових ситуаціях. Дія політики, яка не відповідає стійким рисам національного характеру, приречена на невдачу.
Політична культура виконує ряд функцій. Визначальною серед них є реалізація класових і національних інтересів, засвоєння і перетворення політичних відносин в інтересах певних спільностей. Реалізація цієї функції пов'язана з теоретичним осмисленням політичного життя і використанням одержаних знань у діяльності політичних партій та органів державної влади.
Наступна функція — регулююча. Йдеться про забезпечення стійкого, злагодженого і динамічного функціонування політичної системи на основі притаманних їй ідеалів, норм традицій. Здійснення цієї функції забезпечує соціальний консенсус.
Дуже важлива функція — виховна. Завдяки їй формується політична людина на грунті цінностей і норм, які відповідають інтересам тих або інших соціальних класів і груп.
У ролі комунікативної функції політична культура виступає засобом ідейно- політичного, правового зв'язку громадян з політичною системою, з іншими членами суспільства. В українському суспільстві, яке прямує до демократичної правової держави, у зв'язку з цим великого значення набуває правдиве висвітлення минулого. Однобокість, тенденційність у його оцінці призводить до втрати, особливо молоддю, історичної пам'яті, розмивання моральних і політичних цінностей, породжує нігілізм, цинізм, політичну апатію.
Політична культура виконує також прогностичну функцію. Так, на основі знання стану політичної культури класів, соціальних верств і груп, націй, властивих їм ціннісних орієнтацій і оцінок політичного життя можна передбачити можливі варіанти їхнього розвитку і практичних дій у конкретних соціально-політичних умовах і ситуаціях.
Для демократичної культури характерна висока політична активність громадян, їх включення в політичну систему, визнання громадянських прав і свобод, принцип контролю громадянами діяльності уряду, визнання політичних відмінностей та гри політичних сил. У цілому це культура громадянського суспільства правової держави.
Розрізняються два види демократичної культури: консервативно-ліберальна, при якій визначаються громадянські права і свободи, але забезпечується суспільно-реформістський аспект, та ліберально-демократична, яка передбачає соціальні реформи з боку держави. На нинішньому етапі цивілізації це загальнолюдське надбання і цінність.
При автократичній культурі ідеалом визначається сила і неконтрольована влада, яка виключає демократичні права і свободи громадян. Існує два види цієї культури. Авторитарна культура не пердбачає активної участі мас у політичному житті. Ідеологія використовується як знаряддя їх пасивної послушності. Другий — тоталітарна культура характеризується об'єднуючою роллю культу лідера, сильною владою з активним залученням громадян до політичного життя відповідно до встановлених політичним лідером принципів.
Становлення політичної культури, адекватної громадянському суспільству, передбачає оновлення політичної ідеології, звільнення її від догматизму, ілюзорних та утопічних уявлень, формування сучасної концепції правової держави. Необхідно відродити й утвердити в свідомості людей політичні та соціально-моральні цінності, насамперед ідеї свободи і гідності особи, патріотизму, соціальної рівності і справедливості. Актуальним є формування бережливого ставлення до політичного і культурного минулого, до історичного досвіду боротьби за соціальне і національне звільнення, до прогресивних традицій.
Потрібна також послідовна перебудова політичної системи. Нарешті, здійснення радикальних змін у способах політичної діяльності, забезпечення їх високого професіоналізму, гуманізму і демократизму, формування культури політичного і міжнаціонального спілкування.
ГРОМАДЯНСЬКА КУЛЬТУРА
У процесі подолання тоталітаризму і становлення правової держави винятково
важливим є формування громадянської культури.
Політичне життя яскраво засвідчило, що категорія "громадянська культура"
— ключове поняття політології, фундаментальна проблема, без якої не можуть
бути розв'язані інші центральні політологічні проблеми.
Громадянська культура є відображенням громадянського суспільства,
громадянської сфери суспільного життя, громадянських прав і статусу
громадянина. Поняття "громадянин" і "людина" використовуються як
неідентичні в історії суспільної думки.
Громадянська культура — різновид політичної культури, її вищий щабель.
Вона передбачає, що суб'єкти політичного процесу в своїй діяльності
керуються насамперед інтересами всього суспільства і саме йому
підпорядковують свої часткові, корпоративні цілі, що дії цих суб'єктів
спрямовуються на дотримання громадянського консенсусу і здійснюються в
межах правової держави. Можна вважати, що це політична культура
громадянського суспільства, яка передбачає єдність громадянських прав і
обов'язків. Громадянська культура визначається не тільки правовими, а й
етичними (моральними) чинниками політичної діяльності.
Сучасна політична думка підкреслює самоцінність людської особистості,
недоторканість і гарантії її громадянських прав, у тому числі в сфері
відносин власності, що особливо важливо в умовах ринкової економіки. Але на
політичному рівні, як засвідчила практика, неможливо всі диференційовані
інтереси узгодити. Багато з них узгоджуються тільки на рівні громадянських
механізмів, громадянського консенсусу. Якщо політичний процес у конфліктних
формах випереджує в своєму бурхливому розвитку становлення й ефективну дію
механізму громадянського консенсусу, то суперечності і кризова ситуація не
згладжуються, а починають загострюватися. Є підстава говорити про
необхідність випереджуючого розвитку громадянської свідомості, прагнення до
загального блага й інших загальнолюдських громадянських цінностей, про які
тривалий час говорили як про "буржуазні передсуди". Громадянська культура,
з одного боку, є необхідною ланкою між класовими, груповими і
загальнолюдськими цінностями, а з другого — об'єднуючою основою у
діяльності політичних партій, суспільних організацій, що часто-густо стоять
на різних, а іноді діаметрально протилежних позиціях.
Громадянськість — одна із найважливіших ознак інтелігентності і
цивілізованості суспільства. Характерна прикмета демократизації політичного
життя — зростання громадянської свідомості людей, встановлення
громадянської гідності і прав особистості в повному обсязі. Категорія
громадянськості в Різноманітних своїх виявах (свідомість, культура, життєва
позиція, інтереси, пріоритети, цінності та ін.) — багатогранне поняття, в
якому віддзеркалюються ключові проблеми створення повноцінного
громадянського суспільства, забезпечення громадянського миру і
громадянської політичної консолідації.
Отже, є достатньо підстав стверджувати, що в темі громадянської культури,
як у призмі, відбивається і концентрується багато інших проблем влади і
політичного плюралізму, громадських рухів і політичної поведінки,
громадянського суспільства і громадських асоціацій та організацій,
громадянських якостей особистості.
ГРОМАДЯНСТВО І ПОЛІТИЧНА "НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ" ПОЛІТИЧНА
ЦІННІСТЬ ГРОМАДЯНСТВА
Концепція громадянства (і громадянськості) давно хвилювала уми вчених. Так,
Арістотель стверджував, що громадянин— це людина, яка бере участь у
здійсненні правосуддя і обіймає керівну посаду. І. Кант зазначав, що
громадянин, на відміну від раба, володіє конституційною свободою, яка дає
право прислухатися лише до тих законів, які були ним схвалені. Мислитель
також проголошував громадянську рівність (неможливість виділення вибраних
серед рівних) і політичну незалежність громадян (політичний статус
громадянина походить з його основних прав, а не із бажання та волі іншого).
Якщо бюрократичний режим у стійку "струнко" ставить людину, то
догматичний тримає в цій стійці людську думку. Перефразовуючи відомий
вислів Ж.-Ж. Руссо, можна сказати, що "творчий розум був створений
божеством, ворожим бюрократичному спокою". І бюрократія, оберігаючи свій
спокій, відповіла творчості людини небувалою жорстокістю, демонструючи цим
свою ворожість самій людській особистості. Людина була перетворена у
гвинтик тоталітарної системи, при якій громадянська позиція, критичне,
раціональне ставлення до політичних подій гарантувало знищення.
У країнах з тоталітарними режимами громадянство, як і політичні та особисті переконання громадян, підкорені диктатові політичної влади. В країнах конституційної демократії, навпаки, свобода совісті й особисті переконання індивідуума винагороджуються і захищаються. Тут громадянство пов'язане з ідеєю рівності і свободи, яка випливає з демократії, а також з поняття добровільної участі в політичному житті.
Громадянство, рівень його зрілості — суттєвий чинник функціонування демократичних інститутів. Значення його як риси громадянської культури не можна не враховувати при демократизації. Становлення громадянського суспільства можливе тоді, коли етнос перетворюється в націю, тобто коли етнічна спільність трансформується в спільність людей — громадян, здатних до усвідомленого, вільного вибору свого державного самовизначення.
