Однак реалією є те, що в деяких країнах "реального соціалізму" ще й досі офіційно прийнята правлячими комуністичними і робітничими партіями командно- адміністративна система, заснована на культі особи, а в КНДР — по суті харизматична доктрина соціалізму. Хоча і тут, і на Кубі робляться спроби дещо модернізувати, "виправити" офіційну доктрину соціалізму.
РАДИКАЛІСТСЬКІ ПОГЛЯДИ "НОВИХ ЛІВИХ"
У цих доктринах відображені погляди радикально настроєних верств дрібних
власників, інтелігенції, студентства. Звинувачуючи робітничий клас у втраті
революційності, вони проголошують єдиною революційною силою маргінальні
верстви, по суті, дрібну буржуазію. Концепціям масових рухів 60—70-х років,
відомих під назвою "нові ліві", властиві утопічність, ультраліва
фразеологія, крайній ідейний еклектизм.
Теоретичні погляди "нових лівих" стосовно соціалізму можна умовно
поділити на "нову ліву теорію революції" і погляди лівих радикалів на
сутність і основні риси майбутнього суспільства. У працях Г. Маркузе. О.
Негта. Р. Дучке, С. Кармайкла та інших наголошується на політичному
насиллі, руйнуванні, запереченні. "Теорія соціалізму", визначення шляхів
його побудови постають, як правило, у вигляді вказівок на те, чого при
соціалізмі не повинно бути.
при повному замовчуванні таких принципових проблем, як економічна структура
майбутнього суспільства, управління економічним і соціальним життям,
суспільні інститути й організації, їх місце і роль у суспільстві.
Ідеологи "нових лівих" намагаються поєднати марксистське вчення про
соціалізм з фрейдизмом. Особливо яскраво це виявилося в концепції Е.
Фромма. Його розуміння соціалізму, що зводиться до самовдосконалення особи,
"революції в собі", близьке до релігійних принципів "очищення душі",
"боротьби з гріхом".
Погляди "лівих радикалів" щодо соціалістичних перетворень у
післяреволюційний період ще більш заплутані та еклектичні. В їхніх роздумах
про майбутнє суспільства вихідною є категорія відчуження. Вважається, що
його подолання — важлива мета революції. Деякі автори вважають, що
відчуження є біологічною якістю людської природи. а отже, практично не може
бути подолане. Обстоюється необхідність усунення будь-яких форм державного
контролю над економічним і політичним життям, заміна його
"самовизначенням", що повинно сприяти повному розкріпаченню індивіда. Як
правило, виявляється негативне ставлення до будь-яких масових політичних
організацій, замовчується питання про структуру державної влади і долю
приватної власності.
У середовищі нових суспільних рухів останнім часом набула поширення
концепція "лібертарного соціалізму". Вона формується навколо центральної
ідеї — індивідуальної свободи (в її індивідуалістичному розумінні).
Послідовний лі-бертаризм передбачає недовір'я до будь-якої влади і
авторитету, заперечення позитивної ролі держави і політичних партій. Він
негативно ставиться до централізованих, ієрархічних організацій на
національному і місцевому рівнях. Визнаються тільки горизонтальні суспільні
зв'язки. Ідеальним вважається суспільство повністю добровільних автономних
дрібних комун, вільних у своїй діяльності від плануючого центру.' Надії на
прогресивний розвиток "лібертарний соціалізм" пов'язує головним чином зі
стихійною діяльністю мас, з ініціативою знизу, самоорганізацією. Такі ідеї
та вимоги випливають із анархо-соціалізму П.-Ж. Прудона, М. Ба-куніна, П.
Кропоткіна.
Сучасний лібертаризм відрізняється від "класичного" анархо-соціалізму.
Він дедалі більше спирається не на ідеологію традиційної анархічної думки,
а на сучасні ідейні теорії, що віддають данину анархізмові. Так,
екзистенціалізм навів нові аргументи на користь суб'єктивістського
тлумачення свободи, франкфуртська школа заперечує історичну роль
робітничого класу. Прихильники сучасного лібертаризму спрямовують увагу на
такі соціальні проблеми, як екологічна криза, спосіб життя, розвиток та
індивідуалізація особи, культура. Головна ставка робиться вже не на
насилля, терор як метод розв'язання соціальних суперечностей, а на реформи,
експеримент, на заміну існуючих структур іншими. В цілому сучасний
"лібертарний соціалізм" виступає як випрямлений варіант анархо-соціалізму.
Він здатний до взаємодії з лібералами, соціал-демократами і навіть з
комуністами.
СУЧАСНІ РЕЛІГІЙНІ ДОКТРИНИ
Характерною рисою доктрини усіх світових релігій є їх модернізація,
спрямована на врахування реалій сучасного життя та пристосування до них.
Наприклад, залишається незмінним один із найбільш істотних теоретичних
принципів католицизму — твердження про абсолютний примат насамперед
релігійного прогресу над соціально-економічним, духовного оновлення людства
— над змінами об'єктивної соціально-політичної ситуації. Папа Іоанн Павло
II наголошує, що церква повинна займатися моральними та релігійними
питаннями, а не політикою. В реальній дійсності спостерігається орієнтація
іншого спрямування. Зокрема, католицизм підтримує програмні настанови
консервативних партій, а в Німеччині керуються настановою К. Аденауера—
робити політику за допомогою релігії.
Значна увага приділяється проблемам робітничого руху, конфліктові між
капіталом і працею. Підкреслюється необхідність граничне поважливого
ставлення до людської праці. Це лейтмотив усіх соціальних документів
католицизму. Визнається справедливість багатьох вимог трудящих щодо
поліпшення умов життя.
Католицизм визнає неминучими соціальні конфлікти. Разом з тим засуджує
такі конфлікти і форми боротьби, які виключають розумний компроміс.
Найбільш прийнятною вважається політика реформ.
У соціальній доктрині католицизму з'явився новий сюжет — захист прав
людини, в тому числі свободи совісті. Використовується таке поняття, як
демократія, тобто визнається, що джерелом влади є народ, "демос".
Засуджується узурпація, використання правлячими групами державної влади
задля власних інтересів або ідеологічних цілей.
Більш конкретним став підхід до проблем війни і миру. Визнано
несумісність поняття "справедливої війни" з використанням зброї масового
знищення. Загалом війна, зазначає Іоанн Павло II. ядерна і звичайна, її
масштаби та страхітливість цілком недопустимі як засіб розв'язання
суперечок між державами. Вважається, що справжній мир не може бути
результатом воєнної перемоги. Потрібно відкинути як хибну ідею про те, що
війна є фактором суспільного прогресу.
Складні модерністські процеси відбуваються в ісламі. Починаючи з 70-х
років спостерігається своєрідний "ісламський бум". В ньому пробиває собі
шлях та ж тенденція, що й в інших світових релігіях. Суть її — переключення
уваги віруючих на земні проблеми. Йдеться про роздуми над змістом життя,
правами й обов'язками людини, мірою її свободи і відповідальності та ін.
Модернізується і зовнішньополітична доктрина ісламу. Відбувається
пожвавлення концепції панісламізму, робляться спроби привести його у
відповідність з реаліями сучасного світу і створити механізм для реалізації
цієї ідеї шляхом використання релігійного, політичного та економічного
потенціалу мусульманських країн.
Сучасний панісламізм виступає як концепція "мусульманської єдності",
мусульманської солідарності. При цьому центральною виступає ідея
надкласовості, наднаціональності мусульманської єдності, всесвітньої
спільності правовірних. Відправною точкою є антикомунізм, який поєднується
з формальним віддаленням від Заходу.
В основі цієї ідеї — концепція "умми", в якій закладена єдність
світогляду і дій усіх мусульман, що грунтується на братерській любові,
терпимості, взаємній повазі і здатності порозумітися. Цілісність світу
досягається в силу "ідеологічного посилення ісламу". Практичним завданням є
вихід мусульманських організацій і держав з 00Н та створення організації
об'єднаних мусульманських націй зі своєю радою безпеки, мусульманського
"спільного ринку", об'єднаних мусульманських збройних сил з єдиним
військовим командуванням.
Якщо звернутися до сучасних зовнішньополітичних доктрин, то чітко
визначається три підходи до проблеми війни та миру. Перший — моральний.
Його прибічники стверджують, що тільки етичний спосіб життя, проповідуваний
буддизмом, може врятувати людство від загибелі. Визначається агресивність
імперіалізму і необхідність боротьби за права простого люду, підкреслюється
вторинність соціальних, економічних і політичних проблем у порівнянні із
завданням морального вдосконалення натури людини. Обстоюється пропаганда і
поширення буддизму — як основна альтернатива пом'якшення міжнародного
становища. Надії покладаються тільки на добру волю уряду в боротьбі за
встановлення миру.
Другий підхід — кармічний, породжений вірою в непорушність кармічного
закону, який визначає життя людей, націй, держав, усього людства. Він
обґрунтовується посиланням на дію карми, "закону залежного існування".
Згідно з кармічним підходом, справжня мораль, що формує сприятливу карму,
властива людям, котрі стали на серединний шлях, охоронцем цінностей якого є
санха. Отже, щоб поліпшити суспільну карму, потрібно сприяти буддійській
громаді. Там, де є для цього умови, суспільство виживе у випадку
термоядерної війни. Країни, які виробляють зброю масового знищення,
формують погану карму, що призведе їх до взаємного знищення. Кармічний
підхід забороняє завдавати шкоду живим істотам і це теж повинно стати
непереборною перешкодою для воєнних дій.
Нарешті, соціально-політичний підхід. Він ставить своїм завданням
забезпечити співробітництво буддистів усього світу для зміцнення миру.
Наголошується, що пропагувати і втілювати ідеї миру, справедливості і
людської гідності — це суть учення Будди. Звідси випливає необхідність
захисту і підтримки національної незалежності і протистояння імперіалізмові
і неоколоніалізмові, агресивним військовим блокам, сприяння загальному і
повному роззброєнню, співробітництва з іншими миролюбними рухами релігійних
та нерелігійних організацій, що мають схожі цілі.
АЛЬТЕРНАТИВНІ БАЧЕННЯ СУСПІЛЬНОГО УСТРОЮ
Масові рухи, що виникли в капіталістичних країнах за останні півтора-два
десятиріччя, відомі під найменуванням альтернативних, зелених і
нетрадиційних. Вони спрямовані на пошуки нових економічних, політичних,
культурних форм організації життя сучасного суспільства.
Цілісна система альтернативних доктрин відсутня. Однак їхні базові ідейно-
політичні принципи можна визначити досить чітко. Каркасом зазначених
доктрин є нова, постма-теріальна система цінностей, яка переносить акцент з
матеріальних благ і доходів як головної життєвої мети індивіда в
капіталістичному суспільстві на нематеріальні потреби - самореалізацію
особи, участь у громадському житті, визнання з боку суспільства тощо.
Відповідно основоположними є параметри "нового стилю життя". Основний
наголос робиться на обгрунтуванні необхідності зміни обличчя існуючого
суспільства (капіталістичного і соціалістичного). а також світу, що
розвивається шляхом виходу за його межі, спираючись на новий тип
виробництва і створення децентралізованих самоврядних суспільних структур.
Альтернативні доктрини різко дистанціонують від усього, що стосується
ідеології. Разом з тим ідеологізується все тс, що відноситься до сфери
цінностей. Цінності, культура та ідеологія розглядаються як причина
кризових явищ сучасного суспільства і як найбільш дійовий засіб його
лікування. Продукти індустріального розвитку — орієнтація на споживацтво,
масова культура, стандартизація тлумачаться як фактори руйнування життєвих
передумов розвитку особи.
На відміну від "нових лівих" альтернативні концепції меншою мірою
спрямовані на злам соціально-політичних структур, а більше на трансформацію
особи і суспільства. Використовуються утопічні ідеї: віра в добро, розум,
надія на педагогіку, настанови на щастя, відданість ідеї прогресу, який
розуміється здебільшого в контексті розвитку і самовдосконалення особи. В
повному обсязі відтворюються утопічні ідеї комуністичного суспільства:
справедливий розподіл благ, властива суспільному організмові в цілому і
окремим його елементам гармонія єднання людини з природою, безпосередня
участь усіх в прийнятті рішень.
Основні принципи альтернативних поглядів на організацію суспільного життя такі: в сфері економіки — перехід від завдання досягнення матеріального добробуту до цілі матеріальної достатності. В політичній сфері — створення нового типу демократії, яка передбачає децентралізацію влади і широку політичну активність на масовому рівні. У сфері розвитку особи — необхідність удосконалення внутрішнього світу. Поширена ідея, згідно з якою механізми організації природи повинні бути взірцями організації суспільства, а соціальна рівновага — копією рівноваги в природі.
Безпосередньою змістовою частиною і вихідним посиланням альтернативних
пошуків є критика всього існуючого як неістинного — чи то мовиться про
економіку, чи про політику, мораль, філософію. При цьому лейтмотивом є
перегляд існуючої концепції прогресу. Йдеться про відмову від парадигм
індустріальної епохи, при якій центр діяльності людини переноситься на
прагнення до матеріальних благ, а природа і громадянин розглядаються лише
як джерела доходів. Інколи виробництво товарів і послуг вважається
оптимальним шляхом досягнення суспільних цілей. Наголошується на небезпеці
поглиблення науково-технічної революції. З точки зору альтернативістів,
трансформація суспільства передбачає створення принципово нової картини
світу і уявлення щодо людської природи. Вона повинна грунтуватися на
ініціативі, психологізмі, релігійному досвіді та відході від західного
матеріалізму. Відповідно головний удар спрямовується проти раціоналізації
наукових знань і розуміння суспільного процесу. Знімається питання про
класове панування, експлуатацію, класову боротьбу. Підкреслюється, що
екологічне суспільство неможливе без радикального перерозподілу багатств
землі і засобів виробництва на засадах децентралізації. В деяких моделях,
які орієнтують на самозабезпечення, заперечується ринкова система, як і
державне регулювання економіки. Висловлюється думка, що врятувати людину
може лише відмова від вартісних відносин у ; господарській діяльності,
поступове розширення самообслуговування в межах групової самодіяльності (І.
Ілліч). Поряд з цим проголошується необхідність "плюралістичного
компромісу" — поєднання альтернативної економіки з великомасштабним
сучасним виробництвом.
Основа перебудови економічних і політичних відносин — "демократія прямої участі". Вона невіддільна від таких політичних принципів, як подолання дискримінації, гарантія прав меншості.
Свобода проголошується принципом соціальної організації, який здійснюється на всіх рівнях.
Стверджується гасло "держава — мінімум". Політична мета вбачається в радикальному обмеженні та деідеологізації влади. Заперечується представницька демократія як механізм відчуження народу від влади, концентрації влади в руках еліти, соціальної і політичної нерівності громадян.
У політичному плані центральною є концепція "базисно-демократичної політики", яка означає децентралізовану пряму демократію, надання переваги рішенням базису, широкої автономії і права на самоврядування децентралізованим об'єднанням на місцях. Йдеться про перерозподіл влади, перехід до общинної організації, яка грунтується на повному самоврядуванні.
В основі такого підходу — уявлення про непорушний зв'язок економічної і
політичної децентралізації. Не випадково в проектах, спрямованих у
майбутнє, іноді заперечується політичний масштаб держави-нації. Державному
устроєві протиставляється регіоналізація. На глобальному рівні йдеться про
планету федерацій, а не планетарну спільність.
Універсальним засобом оздоровлення суспільства вважається утвердження
нових цінностей. Першою з них є особиста аутентичність. Мається на увазі,
що життя — це благо тільки за умови, що його зміст і стиль відповідають
схильностям та покликанням людини. Другою цінністю вважається самовизнання.
В політиці це означає право вибору, який би диктувався винятково свідомим
прагненням свободи і справедливості. Третя цінність — первинна
колективність, яка забезпечує повернення до примату територіальних зв'язків
над соціально-економічними.
Загалом альтернативні доктрини містять у собі чималий гуманістичний
потенціал і вже тому не виключається зростання їхньої ролі у майбутньому.
