"націоналізована".
ГРОМАДЯНСЬКА СОЦІАЛІЗАЦІЯ
Багато факторів впливають на перетворення індивідуума в повноцінного,
активного громадянина. Серед них політична і законодавча система, соціальні
інститути — сім'я і школа, засоби масової інформації. Усе це формує почуття
громадянського обов'язку і політичної самовпевненості індивідуума в
суспільстві.
Процес навчання соціальне прийнятної поведінки — політична соціалізація.
Якщо йдеться про формування якості громадянина, то процес набуває характеру
громадянської соціалізації. Із цього процесу випливають відповідні
цінності, відносини, переконання та інші чинники, які формують ставлення
людини до політичної системи. Ці фактори становлять ядро національної
політичної культури.
Сучасні дослідження процесу громадянської соціалізації, політичного
змужніння індивідів у суспільстві виходять з концепції політичного
характеру громадянства.
Кожне самостійне суспільство прагне виховати справжніх громадян,
роз'яснюючи, прищеплюючи їм основні політичні цінності. Єдині переконання є
основою для будівництва будь-якої держави. Тому державі не байдуже, як
формуються політичні переконання її громадян. Мислителі класичних часів не
переставали повторювати, що громадянське виховання — обов'язкова складова
частина громадянськості. Воно розпочинається в дитинстві, з пояснення
основних цінностей суспільства, і триває все життя через знання і
дотримання законів.
Більш ефективним, ніж закони в справі передачі громадянського досвіду
молоді, є шкільне виховання. Тому держава повинна здійснювати свій вплив
через систему народної освіти на підростаюче покоління до моменту повного
формування його духовності, моральних принципів.
Зміст цінностей та ідей, які прищеплюються молодому поколінню, а також
методи переконання в різних країнах різні. Необхідно лише врахувати, що
деколи програмні уроки менш ефективні, ніж існуюче оточення майбутнього
громадянина — приклад учителя в ставленні до демократії, історії нації,
культури; висвітлення матеріалу в підручниках під відповідним кутом зору
(або без нього); формальні щоденні ритуали; патріотичні пісні; позакласні
заходи; дискусійні клуби; участь у самоврядуванні.
У школі, в змісті й організації освіти — доля національного відродження в
Україні. Достатньо залишити школу попередньою — з її авторитаризмом і
лицемірством, з казенною байдужістю до дитини, зі спалахами ворожості до
їхніх батьків — і шкільний конвейєр і далі безупину постачатиме суспільству
молоде покоління із застарілими, безсистемними напівзнаннями, відлучене від
праці, позбавлене моральної, політичної і громадянської культури. Молодь
буде позбавлена будь-якої надії на самоутвердження, самовираження,
самовдосконалення, у неї пропаде мета і смисл будь-яких позитивних мотивів
для навчання, роботи, творчості, політичної діяльності.
Чим вищий рівень освіти, тим вищий інтерес молоді до Участі в політиці.
Адже існує прямий зв'язок між освітою, підготовкою молоді та усвідомленням
нею факту впливу Уряду на розвиток індивідуума; інтересом молоді до полі-
^чного життя, обсягом і широтою знань та суджень про політику, бажанням
обговорювати політику. Більш високий рівень освіти асоціюється зі
зростанням віри у можливість участі в житті суспільства і зі зміцненням
почуття впевненості в собі і віри в інших.
Соціалізація відбувається по-різному в сім'ях, які належать до різних
верств суспільства. З поліпшенням становища в суспільстві посилюється
інтерес сім'ї (і відповідно дітей) до політики. Національні меншості, як
правило, відчувають менше довір'я до політики держави і менш упевнені в
своїх можливостях як-небудь вплинути на неї. Сімейні відносини — також
важливий фактор політичної соціалізації:
стабільна, спокійна обстановка в сім'ї позитивно впливає на моральний
розвиток майбутніх громадян, у той час коли сім'я, що розпадається,
породжує, як правило, майбутніх "відчуженців" суспільства, які поступово
перетворюються в антисоціальні елементи. Так, сьогодні без сім'ї менше
проблем, ще менше їх без дітей. Але це не аргумент. Історія, філософія,
соціологія і психологія переконливо доводять, що сім'я була і залишилася
неминущою цінністю суспільства. Без сім'ї воно також може існувати. Але яке
— нелюдське, жорстоке.
Значну роль у громадянській соціалізації відіграють засоби масової
інформації. Вони виконують функції соціальної комунікації, інформування і
виховання, формування громадянських цінностей, створюють відповідний
соціально-політичний клімат. Виділяються п'ять елементів масової
комунікації: хто?, що?, як?, кому?, з яким ефектом?
У недемократичних державах телебачення, радіо, преса перебувають у
власності держави і під її пильним контролем. Незважаючи на демократичні
зміни, діяльність засобів масової інформації в нашому суспільстві
змінюється дуже поволі. Це наслідок того, що суспільство втратило вектор
руху. Щоб виправити становище, потрібно створити зовсім нову "мову" засобів
масової інформації. Головне їх завдання сьогодні — захист нових,
демократичних сил.
Громадянська соціалізація особи значною мірою залежить від історичної
пам'яті народу, яка має чималий потенціал формування національної
самосвідомості. Як зазначає Я. Дашкевич, йдеться про засвоєння
демократичних національних цінностей.
ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ
МІСЦЕ І ФУНКЦІЇ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В ТОТАЛІТАРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
У політичній системі сучасного демократичного суспільства дедалі важливішу
роль відіграють засоби масової інформації. Під останніми розуміють газети,
журнали, теле- і радіопрограми, кінодокументалістику, інформаційні
агентства, інші періодичні форми публічного розповсюдження масової
інформації. Вони виступають посередником між журналістом, дописувачем і
аудиторією. В процесі функціонування засоби масової інформації здійснюють
двобічний зв'язок між ко-мунікатором (тим, хто надає інформацію) і
реципієнтом (тим, хто її сприймає), іншими словами, відбувається своєрідне
спілкування, але не особистісне, як у повсякденній практиці, а з допомогою
масових форм зв'язку. Між комунікатором і реципієнтом існує технічний канал
зв'язку.
Журналістика як засіб масової інформації разом з тим є виразником
інтересів суспільства, його різних соціальних груп, категорій, окремих
особистостей. Зрозуміло, що діяльність засобів масової інформації має
важливі суспільно-політичні наслідки, оскільки характер масової інформації,
адресований аудиторії, визначає значною мірою її ставлення до дійсності і
напрям соціальних акцій.
Засоби масової інформації здійснюють серйозний вплив на суспільство, його
стан і розвиток. Вони можуть сприяти прогресу або гальмувати його.
Характерною щодо цього є діяльність засобів масової інформації у
тоталітарному суспільстві. З одного боку, вони стають жертвою тоталітарного
режиму, втрачаючи всі позитивні якості вільної трибуни, засобу інформування
населення, а з другого — виступають як засіб тоталітарного режиму.
Інтенсивне використання засобів масової інформації — особливість цього
режиму.
Які ж характерні риси засобів масової інформації в тоталітарному
суспільстві? Вони — породження і продовження самої системи з її надмірною
централізацією, безумовним підпорядкуванням центру, командними методами
керівництва, придушенням навіть найменшого інакомислення та ініціативи,
догматизмом і прислужництвом. Однопартійна система, жорстке планування в
економіці, відсутність матеріальної зацікавленості у якісній праці,
канонізація єдиної ідеології з її міфами і стереотипами, відірваність від
реальності, постійні пошуки ворога, наліплювання ярликів— усе це не могло
не позначитися на роботі засобів масової інформації.
Для засобів масової інформації часів культу особи і періоду застою
характерні насамперед політична нетерпимість, проповідь однодумства,
відірваність від життя, спроби нав'язати всім "єдиновірне вчення", брехня і
напівправда, догматизм мислення, наказний тон, відсутність критики самих
основ суспільних вад. З цим тісно пов'язані постійне запізнення в
інформуванні населення, неповнота і спотворення інформації, замовчування
характерних особливостей життя людей за рубежем.
Але й у цих нелегких умовах на сторінках газет і журналів, на телебаченні
й радіо з'являлися сміливі, принципові виступи, які розбуджували думку і
совість. Засоби масової інформації, загалом література, готували
суспільство до кардинальних змін.
Саме в цей час народилося таке поняття, як гласність— своєрідний
перехідний етап між періодом мовчазного однодумства до свободи слова.
Гласність — це право знати про все, що відбувається у світі і в країні.
Вона передбачала можливість одержувати правду і говорити правду, не
побоюючись за наслідки. Гласність слід розуміти як право на власну думку,
самостійність та оригінальність мислення, бо власне це і є запорукою
суспільного прогресу, засобом протистояння застою.
Різновидом обмеження гласності тривалий час були спроби підпорядкувати її
розмовам про "соціалістичний вибір". Ми, мовляв, за політичний плюралізм,
ал^ він не повинен поширюватися за межі соціалістичного вибору. В саме ж
поняття соціалізму нерідко вкладався дещо оновлений соціалізм уже відомого
казармового типу.
Звичайно, будь-яка свобода має свої береги. Своєрідним берегом свободи
слова виступають об'єктивність, істинність, достовірність, доказовість
інформації, які грунтуються на чесності, порядності, відповідальності перед
Законом. І ще гласність, свобода слова гарантують право на спростування
брехливої інформації. Кожна демократична країна має певну систему законів,
конституційних положень, які регулюють стосунки між засобами масової
інформації і суспільством, між журналістом і державою, між видавцем і
аудиторією. У США, наприклад, відсутні будь-які закони про пресу — все
регулюється відповідною статтею Конституції. У більшості ж країн Європи
розроблена розгалужена сукупність законів та законодавчих документів,
покликаних регулювати діяльність засобів масової інформації.
"ЧЕТВЕРТА ВЛАДА" І ДЕМОКРАТІЯ
У демократичній, правовій державі кожен громадянин має гарантоване законом
право знати про все, що там відбувається. Як слушно підкреслюється у
численних дослідженнях, як це випливає із повсякденної практики, без
свободи слова немає демократії, без демократії немає свободи слова. У свою
чергу, свобода слова і демократія неможливі у наш час без вільної,
незалежної преси. Засоби масової інформації є у цьому випадку такими ж
компонентами демократичної системи, як парламент, виконавча влада,
незалежний суд. У цьому розумінні про них прийнято говорити як про
"четверту владу". Це образний, метафоричний вислів, який свідчить, що преса
— влада своєрідна. Вона не є владою у прямому значенні слова, тобто не є
аналогічною із законодавчою, виконавчою чи судовою владою.
Звичайно, засоби масової інформації як спосіб масового зв'язку між тими,
хто управляє, і тими, хто є об'єктом управління, тобто громадянами того чи
іншого суспільства, несуть не тільки оперативну, а й офіційну інформацію —
закони, розпорядження, укази тощо. Цим самим вони передають волю влади, її
вимоги. Це специфічний вид директивної інформації, розповсюдженої у масовий
спосіб.
Разом з тим засоби масової інформації є видом зворотного зв'язку. Вони
акумулюють думки, прагнення, судження людей практично з усіх сфер життя
громади. Це своєрідний і ні з чим незрівнянний барометр громадської думки.
Засоби масової інформації у демократичному суспільстві повинні бути
діалектичне протилежним стосовно "влади" полюсом, а не тільки інструментом
пропаганди, хоч вони виконують і таку роль. Це, як засвідчує досвід, далеко
не просте завдання. Досить згадати гострі ремствування на пресу з боку
представників влади та й просто громадян. Преса, мовляв, розперезалася,
вона сіє ворожнечу, підриває основи, спотворює. Причому власті міняються —
на зміну призначеним зверху приходять обрані демократичним шляхом, а суть
звинувачень залишається майже незмінною. Все 'п ж нарікання па
несправедливість критики, прохання і вимоги не "виносити сміття",
вирішувати конфлікти "у робочому порядку". Між тим суть демократії не
тільки у тому, що представники влади обираються демократичним шляхом, а й у
тому, що вони підзвітні виборцям. Публічне обговорення дій, учинків,
політики тих, у чиїх руках влада,— запорука того, що вдасть імущі не будуть
цією владою зловживати. Жоден із диктаторів не допускає навіть у думці, що
його вчинки можуть бути піддані публічній критиці. Відчуття безкарності за
свої вчинки — одне з найбільш згубних для суспільного організму. Воно
призводить до застою, загнивання. Суттєвою ознакою тоталітаризму є
відсутність опозиції, в тому числі вільної преси, яка за своєю природою, за
призначенням протистоїть волюнтаризму, зухвальству властей.
