^Архаїчні принципи вільного ринку і вільної конкуренції, »на думку прихильників цієї системи, обертаються злиднями і безправ'ям одних задля процвітання та панування інших. Реалізація кейнсіанських принципів покликана пом'якшити, попередити економічні кризи або навіть усунути їх, а отже, зміцнити капіталізм. Був зроблений висновок, що без державного втручання взагалі неможливо забезпечити мінімум політичних прав для громадян. Звідси вимога збереження за державою значних регулюючих функцій.
Визнавалося закономірним існування профспілок. Формулювалася концепція
"держави добробуту". Обгрунтувалася необхідність і можливість подолання соціальних конфліктів. У політичній сфері проголошувалася ідея
"плюралістичної демократії", згідно з якою політична система розглядалася як механічний процес "урівноваження" конкуруючих групових інтересів.
Оновлення ліберальної доктрини вбачається в поверненні до початкових принципів стосовно індивідуальної свободи, рівності, соціальної справедливості тощо. В зв'язку з цим одне із центральних місць відводиться ролі держави в економічній і соціальній сферах. Особливо наголошується на вільному ринку. Вважається, що принцип лібералізму "кожний — за себе" може бути реалізований у суспільстві, що грунтується на засадах обміну. Обмін розглядається як найбільш дійовий фактор "управління людьми і поліпшення умов їхнього життя" (К. Полен). Він можливий тільки серед рівних і "привчає людей ставитися один до одного як до рівних". Виходячи з пріоритету економічного росту, сучасний лібералізм висловлюється за надання підприємцям повної волі щодо ефективного використання своєї власності.
Поряд з цим визнається роль держави в економічній і особливо в соціальній сферах.
Сучасному лібералізмові властива орієнтація на раціоналізм і цілеспрямовані реформи з метою вдосконалення існуючої системи. У зв'язку з цим значне місце посідає проблема співвідношення свободи, рівності і справедливості. Вважається, що через природні відмінності у здібностях та доброчесності всі люди відрізняються і не рівні один одному. Кожна група людей, кожний вид діяльності породжує властиву йому ієрархію, а отже, еліту. Остання формується із найбільш гідних членів суспільства. Будь-яке суспільство досягає свого тріумфу завдяки еліті і вмирає разом з нею.
Враховуючи формальний характер політичної свободи і її придушення ринковими і грошовими інтересами, проблема свободи набуває інтелектуального забарвлення. Вона переводиться в сферу моралі і культури. В зв'язку з цим вважається, що існує специфічний культурний лібералізм. Йому відводиться перша вирішальна роль уже тому, що свобода — цс насамперед духовне явище і існує вона в культурі.
Неолібералізм досить строкатий за своїм спрямуванням. Є течії, які
змикаються з консерватизмом, а є і такі, що набули соціалістичного
відтінку, як, наприклад, ліберально-буржуазні реформістські концепції
"нового суспільства".
Вважаючи себе виразниками інтересів широких верств населення, автори цих
концепцій поєднують різку критику очевидних вад сучасного їм суспільства з
досить поміркованими реформістськими проектами на майбутнє. Не випадково в
центрі їхньої концепції перебувають не проблеми власності, а проблеми
розподілу і перерозподілу національного доходу, структура соціальних потреб
суспільства і способів їх задоволення.
"Соціалізм" бачиться як набір ідей, побажань, настанов, які виражають
загальні гуманні спрямування людей (Р. Хейлбронер). Проте ці спрямування
ніколи повністю не будуть реалізовані, оскільки не може бути змінена
"природа людини". "Елементами соціалістичної системи" вважається
запровадження "певної форми планування" і "наявність спрямовуючої
соціалістичної ідеології". Оскільки соціалізм вимагає рівності, а
ефективність виробництва забезпечується за рахунок нерівності, то людство
приречене на проміжний стан "між соціалізмом і капіталізмом".
Згідно з одними концепціями, шлях до панування науково-педагогічного
стану і запровадження "соціального планування" пролягає через завоювання
державної влади "новою демократичною більшістю", згідно з іншими — через
формування різних недержавних об'єднань і добровільної ^ординації їхньої
діяльності. М. Харрінгтон висунув програму "соціалістичного лібералізму" як
метод структурного перетворення капіталізму в "демократичний соціалізм".
Вона не включає націоналізації приватної власності, проте передбачає ще ряд
заходів, що обмежують права капіталістів.
СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА ДОКТРИНА СУСПІЛЬНОГО УСТРОЮ
Однією із найпоширеніших є соціал-демократична концепція соціалізму.
Протягом десятиріч вона істотно змінювалась, а нині виступає у вигляді
доктрини "демократичного соціалізму".Зазначалося, що соціалізм —
міжнародний рух, який не вимагає строгої єдності поглядів. Зважаючи на те,
чи грунтують соціалісти свою віру на марксизмі, чи на інших методах аналізу
суспільства, чи натхнені релігійними і гуманістичними принципами, всі вони
спрямовані до єдиної мети — соціальної справедливості, кращого життя, волі
і миру.
Демократія є визначальною в цій доктрині соціалізму. Вона виступає як
надкласове явище і включає гарантоване право на приватне життя, захищає від
свавільного втручання держави. Маються на увазі свобода думки, організації,
віросповідання, загальні вибори, право на культурну автономію для
національних меншостей, незалежність суддів право на опозицію. Мета соціал-
демократів — поступове просування до суспільства, де демократія поширюється
на економічну, політичну і соціальну сфери життя. Загалом соціалізм
розглядається як ціль, до якої людство постійно просуватиметься, наповнюючи
новим політичним і соці" альним змістом такі неминущі моральні цінності, як
свобода, справедливість, солідарність, рівність.
Усе це різні сторони "демократичного соціалізму" як "змішаного
суспільства". Останнє передбачає і "демократизацію економіки" шляхом
державного її регулювання на засадах неокейнсинства. Принципом такого
регулювання і рушійною силою є ринок. Вважається, що за допомогою держави
та її інститутів потрібно тримати ринок під постійним контролем,
спрямовуючи його розвиток в інтересах суспільства. З цією ідеєю
пов'язується концепція "співучасті" робітників і службовців в управлінні
"нробництвом. Така виробнича демократія здійснюється за допомогою інституту
соціального партнерства — системи колективних договорів з власниками
підприємств стосовно умов праці, побуту, відпусток та ін.
Такий аспект доктрини "демократичного соціалізму", як "міжнародна
демократія", включає підтримку миру, боротьбу проти гноблення і експуатації
народів, допомогу слабороз-винсним країнам. Соціал-демократи розуміють, що
нестабільність у міжнародних справах несумісна з їхньою метою —
"демократичним соціалізмом". Такий соціалізм не може набути реального
окреслення без міцного і тривалого миру, без радикального переведення на
потреби реформ коштів, що затрачаються на озброєння. Розрядка в міжнародних
справах пов'язується з подальшою демократизацією різних інститутів
політичної системи.
Дуже важливою позитивною рисою концепції "демократичного соціалізму" є її
чутливість до новітніх тенденції! розвитку цивілізації, пошуки відповіді на
питання, які постають перед трудящими масами, в цілому перед суспільством,
і які набувають першорядного політичного значення. Серед них центральне
місце посідають проблеми екологічного середовища, суспільного контролю над
небезпечними технологіями і політичною загрозою використання засобів
масового знищення. Як наслідок основні цінності "демократичного соціалізму"
доповнюються рівнозначними або навіть найголовнішими вимогами захисту
основних передумов людського існування. Йдеться про те, яка модель науково-
технічної цивілізації узгоджується з проектом будівництва суспільства
свободи і рівності, що "солідарне визначає само себе".
Концепція "демократичного соціалізму" трансформується під впливом
процесів, які нині відбуваються в середовищі соціал-демократії. Йдеться про
два основні напрями. Перший — традиційний, здавна пов'язаний з промисловим
робітничим класом, профспілками і робітничим кооперативним рухом. Він
враховує якісні зміни, які нині відбуваються в продуктивних силах
суспільства і відображаються неминучими змінами в матеріальній базі і
надбудовних інститутах.
Не зазіхаючи на основу існуючого ладу, прибічники цього напряму
категорично виступають проти того, щоб неминучі витрати перетворень
перекладалися на найбільш знедолених шляхом скорочення зайнятості,
демонтажу соціальної інфраструктури, а також проти безмежного панування
нелюдськості, егоїзму і користолюбства. Здоровий розвиток суспільних
відносин відбуватиметься лише в тому випадку, якщо більшості населення
надана можливість пристосування до нової ситуації без значних економічних і
соціальних втрат.
Другий напрям — модерністський, також пов'язаний з робітничим класом і
його професійними організаціями. Проте захист інтересів промислових
робітників перестає бути домінуючим. Відбувається дедалі більша орієнтація
на працівників найманої розумової праці, зайнятих у новітніх галузях, на
середні верстви науково-технічної і гуманітарної інтелігенції. Робиться
висновок про розмивання класової свідомості робітників, втрату ними
готовності вважати себе носіями певної колективної волі.
У цілому не можна не дооцінювати значного внеску соціал-демократії в
здійснення соціальних реформ, які сприяй зростанню добробуту і соціальної
захищеності бідних "ерств у багатьох країнах Заходу.
МАРКСИСТСЬКА КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛІСТИЧНОГО ЛАДУ
Протягом останніх дев'яноста років однією з найбільш поширених була
марксистська, комуністична доктрина соціалізму, на якій грунтувалися
численні партії. Її основними постулатами були зокрема: необхідність
соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату як витої
форми демократії, тотальне усуспільнення засобів виробництва,
централізоване планове ведення господарства і усунення ринкових відносин,
заперечення соціального, ідеологічного і політичного плюралізму.
Спроби реалізувати марксистську доктрину соціалізму показали її
нежиттєздатність й утопізм. Вона втратила колишню популярність. Утвердження
казарменого, тоталітарного "соціалізму" спотворило саму соціалістичну ідею.
В змаганні з капіталізмом країни "реального соціалізму" програли в усіх
сферах суспільного життя. Застій і відставання в економіці, неспроможність
використати досягнення науково-технічної революції, падіння життєвого
рівня, загострення соціальних і міжнаціональних конфліктів, криза моралі і
культури — все це далося взнаки. Криза сталінської концепції соціалізму в
суспільній свідомості, і не тільки на буденному, а й науковому рівні,
відображається як неспроможність взагалі марксизму-ленінізму, самої
комуністичної доктрини соціалізму, її неадекватності реаліям сучасного
світу.
Треба відзначити, що у повоєнні роки робились марні спроби модернізувати цю доктрину, відійти від "реального соціалізму", який найбільш яскраво виявив себе в колишньому СРСР.
Концепцію соціалізму, яка відрізнялася від утвердженої в Радянському
Союзі, було розроблено в Югославії. Її найбільш суттєвою рисою можна
вважати здійснення принципу самоврядування, а звідси — певна
децентралізація і деетатизація господарського життя. Ця концепція
передбачала і ширше, порівняно з командно-адміністративною моделлю,
використання товарно-грошових відносин.
Різко відрізнялася від радянської концепція народної демократії, яка
розглядалася як спосіб переходу до соціалізму і як устрій нового
суспільного ладу. Цій концепції в цілому властиве намагання забезпечити
наступність попередніх демократичних рухів, не обривати демократичні
традиції, які формувались у довоєнні роки і в час боротьби з фашизмом.
Перехід до соціалізму передбачався мирним шляхом, без збройного повстання,
без громадянської війни і диктатури пролетаріату, але при його гегемонії,
на основі парламентського режиму. В економічному плані вважалося неминучим
існування багатосекторної економіки як співіснування соціалістичних,
державно-капіталістичних (під суворим контролем робітничого класу) і
приватних укладів господарювання. Особлива увага приділялася кооперації як
формі реального усуспільнення. У політичній сфері передбачалася традиційна
для деяких країн Східної Європи парламентська форма, багатопартійність при
наявності опозиційних партій, а також поділ влади на законодавчу і
виконавчу. Отже, народно-демократична держава мала бути правовою державою.
Проте концепція народної демократії не була реалізована.
У другій половині 70-х років як результат дедалі більшого неприйняття
комуністами західноєвропейських країн практики так званого реального
соціалізму, що спричинила панування бюрократії, догматизму, утвердження
командно-адміністративної системи, склалась доктрина єврокомунізму.
Водночас необхідно було подолати властивий соціал-демократичній концепції
так званої соціальної держави дефіцит | народовладдя. Головне у доктрині
єврокомунізму — це ідея :універсального значення політичної демократії.
