більш вискому рівні в ієрархії правових понять слід помістити цілі
(завдання) даної правової системи чи галузі права, оскільки саме цілі та
завдання визначають призначення даної правової галузі та системи в цілому.
Так, кримінальне законодавство України має завданням “охорону суспільного
ладу України, його політичної та економічної систем, власності, особи, прав
і свобод громадян і всього правопорядку від злочинних посягань” (ст.1 КК
України). Принципи ж вказують на те, як це призначення повинно
здійснюватись. Зрозуміло, що різні цілі вимагають різних методів їх
досягнення, а, відповідно, і різні принципи побудови системи права та
правозастосовчої діяльності. І навпаки дотримання певних принципів може
забезпечити досягнення не будь-якої, а лише чітко визначеної мети.
Принципи кримінального права України активно впливають на здійснення
всіх функцій кримінального права, однак форми і методи такого впливу
різноманітні.
Для здійснення функцій ідеологічного характеру достатньо проголосити
той чи інший принцип і закріпити його в преамбулі закону. Однак для
використання того чи іншого принципу при здійсненні регулятивної і
охоронної функції кримінального права в межах конкретнного правовідношення
одного лише проголошення принципу недостатньо. Принцип повинен бути
втілений в саму матерію кримінального права, в норми Загальної і Особливої
частини КК, на його основі повинні бути побудовані рішення конкретних
кримінально-правових проблем. В цьому аспекті має значення прямий зв’язок
принципів з усім об’ємом законодавчого матеріалу, який присвясений
кримінальному праву. Слід досягнути того, щоб, по-перше, регулятивний
(охоронний) вплив будь-якого кримінально-правового принципу був
забезпечений системою відповідних кримінально-правових норм і, по-друге,
щоб конкретні правові норми не суперечили б проголошеному принципу. Між
принципами та нормативним матеріалом, який присвяений кримінально-правовому
регулюванню існує і зворотній зв’язок, а саме: порушення кримінально-
правового принципу досягається шляхом невиконання тієї чи іншої конкретної
кримінально-правової норми.
Різноманітний характер відображення і закріплення правових принципів в
законодавстві зумовлює і різноманітні правові і психологічні форми впливу
цих принципів на громадян, на правозастосовчі органи, а частково і на
законодавця.
Вплив принципів на громадян полягає в тому, що вони допомагають
вихованню громадян, формування у них високої правової культури, і тим самим
утриманні нестійких осіб від скоєння злочину. Влив принципів на посадових
осіб органів попереднього слідства, прокуратури, суду міг би сприяти більш
правильному застосуванню кримінального закону, послідовному дотриманню прав
та законних інтересів громадян, стабильної кримінальної політики України.
В певній мірі принципи здатні впливати на позиції законодавця.
Звичайно, кримінальний закон регулює відносини між громадянами і державою в
особі правозастосовчих органів і не направлений до законодавця, однак, при
виданні нових, зміні чи відміні існуючих кримінально-правових приписів
законодавець завжди керується не тільки об’єктивними потребами суспільства
і держави, але моральними, етичними уявленнями і правовим поглядами
громадян, які відображені в принципах кримінального права. Прийняття
законодавцем норми, яка закріпляє той чи інший кримінально-правовий
принцип, означає, що цим принципом він буде керуватися і в подальшому, в
процесі розробки і прийняття інших кримінально-правових норм.
В юридичній літературі були зроблені спроби систематизувати принципи
кримінального права на загальноправові на специфічні. Так, підручник за
редакцією Бовсуновського В.М. містить дворівневу систему принципів
кримінального права: загальні та галузеві принципи[1]. Подібний підхід
пропонує і підручник за редакцією Беляєва Н.А[2].
В роботах Кригера Г.А. перераховуються загальні, міжгалузеві і
галузеві принципи. В числі останніх стосовно кримінального права автор
називає відповідальність за винне діяння, передбачене законом, особистий
характер відповідальності, індивідуалізація відповідальності і покарання,
економія кримінальної репресії. Цей підхід базується на тому, що такі
принципи як принцип гуманізму, законності, днмократизму та деякі інші,
безперечно, властиві кримінальному праву, але разом з тим вони в тій чи
іншій мірі властиві адміністративному, цивільному, трудовому та іншим
галузям права. Тому їх визнають принципами усієї системи національного
права або загальноправовими принципами[3].
Тоді виникає питання: чи існують кримінально-правові принципи у
“чистому”вигляді, тобто властиві тільки цій галузі права, і якщо вони
дійсно існують, то в якому співвідношенні знаходяться з загальноправовими?
З точки зору прихильників вказаного підходу до галузевих відносяться ті
принципи, які діють виключно у галузі кримінального права і не проявляються
в інших галузях. Але, по-перше, у вказаних авторів спостерігається суттєві
розбіжності щодо розподілу усіх принципів на загальноправові і специфічні.
Так, Матишевський П.С., стверджуючи, що принципи законності і гуманізму
отримують особливий кримінально-правовий зміст, відносить їх до спеціальних
принципів кримінального права[4]. До цієї ж групи він відносить і принцип
економії кримінальної репресії, який, наприклад, у підручнику за редакцією
Беляєва Н.А. відноситься до категорії загальноправових[5]. По-друге, при
такому розподілі в одній і тій же групі опиняються положення, що виключають
або поглинають один одного, наприклад, можливість відповідальності і її
невідворотність чи відповідальність осіб, винних у скоєнні злочину і
невідвороность кримінальної відповідальності. А трьохрівневій системі
прринципів за Кригером Г.А. принцип невідворотності відповідальності
включається в кожну з трьох груп[6]. По-третє, спроби виділити принципи,
які б діяли тільки у сфері кримінального права і проявлялися б у інших, як
правило, успіху не мають. Так, наприклад, усі принципи, які виділені у
підручнику за редакцією Беляєва Н.А. у якості галузевих, а саме:
відповідальність за скоєння суспільно небезпечного діяння,
відповідальнсість лише за наявності вини, особистої відповідальності,
відповідності покарання тяжкості скоєного злочину, індивідуалізації
покарання[7] в рівній мірі властиві і адміністративному праву. Такі
принципи, як вина, індивідуалізація відповідальності діють також у сфері
трудового, цивільного та деяких інших галузях права.
У зв’язку з цим недоцільним видається виділення галузевих принципів.
Загальні, міжгалузеві та галузеві принципи співвідносяться між собою як
діалектичні категорії загального, особливого і одиничного. Це означає, що
якщо який-небудь правовий принцип відноситься до загальноправових, то він
діє у всіх або майже у всіх галузях національного права, але в кожній з них
цей принцип проявляється по-своєму., що визначається спеціфікою предмету та
методу регулювання кожної галузі права. Ця спеціфіка торкається декількох
моментів. По-перше, загальноправовий принцип конкретизує свій зміст
стосовно даної галузі права. По-друге, вказана спеціфіка проявляється у
тому, яке місце відводиться тому чи іншому принципу саме в цій галузі
права. І по-третє, не всі принципи, що називаютья заальноправовими
обов’язково діють у всіх без виключення галузях права. Так, наприклад, для
кримінального права принцип поділу влади на виконавчу, законодавчу і судову
не є основоположним, водночас для конституційного права його провідне
положення не викликає сумніву. Поряд з цим окремі загальноправові принципи
стають для кримінального права настільки важливими, що їх модифікації
отримують у цій галузі значення самостійних кримінально-правових принципів.
Звідси і ті вказані вище суперечності, що виникають при спробах розділіти
принципи кримінального права на загальні та специфічні.
Отже, головне полягає не в тому, щоб знайти та виділіти принципи,
властиві кримінальному праву і неповторювані в інших галузях права, а
втому,щоб виділіти принципи, що відображають дійсну природу національного
кримінального права, визначають його завдання та функціїї в українському
суспільстві.
Тоді цілком слушно виникає питання про те, яку вихідну позицію у
відборі кримінально-правових принципів слід обрати. Переважна більшість
авторів вважають, що в кримінально-правових принципах повинні бути
сформульовані керівні ідеї та засади, які б давали громадянам,
правозастосовчим органам і законодавцю уявлення про те, в яких випадках
особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності і яким чином
повинна визначатися форма, межі і об’єм відповідальності за скоєне, тобто
такі принципи повинні виступати у якості засобів, за допомогою яких
досягається зв’язок між злочином і покаранням.
Але таке формулювання критерію відбору принципів кримінального права є
надто загальним і допускає широке його тлмачення у кримінально-правовій
літературі. Так, Бажанов М.І. в числі принципів кримінального права
виділяє відповідальність особи лише за вчинення суспільно небезпечне
діяння, яке передбачене в законі як злочин, відповідальність лише за
наявності вини, особистий характер відповідальності, індивідуалізація
кримінальної відповідальності і покарання[8]. Російські фахівці Козаченко
І.Я. та Незнамова З.А. розширюють цей перелік такими принципами як принципи
рівності громадян перед законом, невідворотності кримінальної
відповідальності, справедливості, демократизму, законності та гуманізму[9].
Келіна С.Г. та Кудрявцев В.Н., вбачаючи необхідність закріплення
кримінально-правових принципів у вигляді статей кримінального кодексу,
виділяють саме ті з них, які можуть бути сформульовані у вигляді
законодавчого тексту, а саме:
1. законність;
2. рівність громадян перед законом;
3. принцип особистої відповідальності;
4. принцип вини;
5. невідворотність відповідальності;
6. справедливість відповідальності;
7. гуманізм;
8. принцип демократизму[10].
Ці принципи сформульовані в главі 2 теоретичної моделі кримінального
кодексу, що ув розроблений в Інституті держави і права АН СРСР[11].
Фефелов П.А. критикує запропоновану вище мдель, вказуючи на явні її
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
