друге, санкції за злочини також повинні бути кваліфіковані між собою у
справедливому співвідношенні. На даний ж момент за нашим кримінальним
законодавством особа, яка вчинила розкрадання державного чи колективного
майна максимально може отримати до трьох років позбавлення волі, водночас
за крадіжку у великих розмірах максимальна межа санкції становить 15 років
(ст. 81 КК України); по-третє, що стосується самих санкцій взагалі, то в КК
не повинно бути занадто широких меж санкцій так, як не сприяє призначенню
покарання. У чинному законодавстві є, наприклад, санкції розміри яких
розтягнуті від 3-х місяців до 7 років (ч. 2 ст. 143 КК) або ж, взагалі,
передбачають штраф як альтернативу позбавлення волі (ст. 148-6 КК). Такі ж
широкі межі кримінально-правових санкцій за злочинні діяння не гарантують
справедливого призначення покарання за його вчинення, а, навпаки, зумовлює
відсутність, тому що залежить виключно від особистого досвіду і рівня
правосвідомості судді, а ці критерії занадто суб’єктивні.
3.2. Конкретизація справедливості в кримінальному праві
В літературі справедливість досить рідко виділяється як самостійний
кримінально-правовий принцип. Водночас майже всі автори, що займалися даною
проблемою визнають принципом кримінального права індивідуального
покарання. А, наприклад, Матишевський П.С. взагалі ототожнює поняття
справедливості та індивідуалізації покарання[24]. Дійсно, принципи
індивідуалізації та справедливості покарання по своїй суті є близькими, але
повністю не співпадають. Індивідуалізація покарання завжди відноситься до
особистості злочинця, а справедливість – поняття більш широке: тут
враховується особистості і суспільні інтереси. Ці підходи не завжди
розрізняються у літературі. Так, Фефелов П.А. вважає, що принцип
індивідуалізації покарання полягає “у врахуванні характеру і ступеня
суспільної небезпеки, скоєного злочину, особистості винного, обтяжуючих та
пом’якшуючих обставин, які дозволяють при реалізації принципу
невідворотності покарання призначити особі, що скоїла злочин, справедливе
покарання.” Безперечно, що вимоги до суду є правомірними, але вони виходять
далеко за межи принципу індивідуалізації відповідності. Індивідуалізація
при притягненні до кримінальної відповідальності особи, винної у вчиненні
злочину, передбачають врахування її індивідуальних особливостей – фізичного
стану, характеру, виховання, професії, способу життя, середовища, у якому
вона перебуває, тощо. Оцінка ж злочинного діяння з позиції суспільних
інтересів, що охороняються законом, відбувається на основі принципу
відповідності (співрозмірності) покарання тяжкості вчиненого злочину. Без
сумніву, цей принцип витікає з багатьох суспільних інститутів, моральності
та громадських почуттів. Для того, щоб співрозмірити покарання і тяжкість
вчиненого злочину, необхідно відповідні мірки відрахунків, міри, масштаби.
Коржанський М.І. досить сумно наголошує на такому, що в чинному
законодавстві України санкції багатьох норм визначені дуже свавільно, як і
межі окремих видів покарань. В більшості випадків зовсім не зрозуміло, що
лежить в основі санкції, чому вона визначена саме в таких межах[25].
Вказаний принцип не дотримується у цілій низькі статей чинного КК
України. Так, санкції ч. 4 ст. 81 та ч. 3 ст. 117 КК України є однаковими –
від 5 до 15 років позбавлення волі, хоча у першому випадку мова йде про
викрадення державного чи колективного майна, а другому – про серйозні
фізичні та анатомічні наслідки для зґвалтованої жінки, а тим паче для
неповнолітньої.
Отже, принцип справедливості будучи властивим праву взагалі, отримує
своє втілення у кримінальному праві, зокрема, суттєвий вплив принцип
справедливості справляє на визначення кола злочинних діянь, класифікацію
злочинів, встановлення справедливих санкцій та їх меж. Однак, безперечно,
найголовнішу роль у кримінальному праві даний принцип відіграє при
притягненні особи, винної у скоєнні злочину до кримінальної
відповідальності і призначення їй покарання з урахуванням тяжкості
скоєного, особистості винного та всіх інших індивідуальних особливостей
даного конкретного випадку. Реальне втілення принципу справедливості дає
змогу подолати певний формалізм, закладений у розглянутому вище принципі
рівності громадян перед законом, тобто до досягти більш повної фактичної
рівності громадян у сфері кримінального судочинства.
Специфікою реалізації принципу справедливості у кримінальному праві
дає підстави говорити про такі кримінально-правові принципи як
індивідуалізація покарання і відповідність покарання тяжкості вчиненого
злочину. Перший передбачає врахування особистих рис винної особи, що скоїла
злочин при призначенні покарання; другий – на переший план виводить сам
характер діяння, а точніше – його тяжкість, рівень – “шкоду”, суспільні та
особисті інтереси громадян, держави, юридичних осіб тощо.
Врешті-решт слід відмітити, що закріплення справедливості в якості
кримінально-правовому принципу поряд з іншими буде сприяти подальшому
вдосконаленню кримінального законодавства і підвищенню ефективності його
дії.
РОЗДІЛ 4. ПРИНЦИП РІВНОСТІ ГРОМАДЯН ПЕРЕД ЗАКОНОМ
4.1. Місце конституційного принципу рівності громадян перед законом у
системі кримінально-правових принципів
Правове закріплення рівності громадян у всіх сферах суспільного життя
має важливе значення і утворює фундамент правового статусу громадян у
правовій державі.
На загальноправововому рівні цей статус закріплений у ст. 24
конституції України: “громадяни мають рівні конституційні права і свободи
та є рівними перед законом.” У сфері кримінального права даний принцип
можна сформувати наступним чином: особи, що скоїли злочин, рівні перед
законом і підлягають відповідальності незалежно від раси, кольору шкіри,
політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального
походження, майнового стану, місця проживання та іншими ознаками.
Деякі автори наголошують на тому, що даний принцип властивий
кримінально-процесуальному законодавстві і тому, не може розглядатися як
основний кримінально-правовий принцип. Такий є не зовсім вірним, оскільки
принцип рівності громадян перед законом у кримінальному процесі полягає,
перш за все, у рівності прав громадян – учасників процесу, які володіють
ними для відстоювання перед судом своїх тверджень і вимог. Кримінально-
правовий принцип рівності фіксує увагу на рівному обов’язку всіх громадян
понести відповідальність за порушення кримінально-правової заборони. Тому
на підставі цього твердження можна з впевненістю говорити про важливе
значення принципу рівності громадян перед законом у кримінальному праві.
У літературі можна зустріти твердження про те, що рівність громадян
перед законом у кримінальному праві є одним з проявів його
справедливості[26]. Таке трактування принципу рівності у зв’язку з
принципом справедливості у кримінальному праві видається помилковою.
Розмежування цих двох принципів можна провести на основі розподілу рівності
на формальну (юридичну) і фактичну (соціальну). Кримінально-правовий
принцип рівності закріплює саме юридичну рівність громадян, тобто їх
рівноправність. Зміст цього юридичного аспекту у даному випадку полягає у
тому, щоб забезпечити рівний для всіх громадян обов’язок понести
відповідальність за скоєний злочин, вид і розмір якої визначається
кримінальним законом. “кримінально-правовий принцип рівності відображає ту
характерну рису права, яка відрізняє його як “рівну міру”, “єдиний
масштаб”[27].
Що стосується фактичної рівності, то її досягнення в сфері
кримінального права сприяють інші принципи, в числі яких і згаданий принцип
справедливості, застосування якого при виборі заходів кримінально-правового
впливу дозволяє врахувати індивідуальні особливості конкретного випадку і
особи, яка скоїла конкретний злочин, і обрати таких захід впливу, який по
своєму ступеню суворості буде у найбільш повній мірі відповідати ступеню
винності особи перед державою. У зв’язку з вищеназваними аргументами Келіна
С.І. та Кудрявцев В.К. зробили висновок про те, що в широкому розумінні
рівність громадян у сфері кримінального права забезпечується практичним
здійсненням в законодавчій і правозастосовчій діяльності двох кримінально-
правових принципів-принципу рівності громадян перед законом і принципу
справедливості відповідальності[28].
В національному кримінальному праві рівність громадян перед законом
забезпечується перш за все визнанням наявності в діянні особи складу
злочину, передбаченого законом, єдиною підставою притягнення її до
кримінальної відповідальності. Сукупність ознак, які точно визначені в
законі і характеризують діяння як злочин, є тим зрозумілим і очевидним
“єдиним масштабом”, який забезпечує реалізацію рівного для всіх обов’язку
понести відповідальність за скоєний злочин.
Визнання складу злочину юридичною гарантією принципу рівності громадян
перед кримінальним законом породжує ряд вимог, яким повинні відповідати як
законодавча, так і правозастовча діяльність. Закон, що описує ознаки
злочину повинен: по-перше, давати такі ознаки достатньо повно, по-друге,
опис має бути максимально зрозумілим, по-третє, при описуванні ознак
злочину вказувати тільки об’єктивні і суб’єктивні ознаки злочину і
торкатися обставин, що визначають індивідуальні характеристики осіб, що
скоїли таке діяння. Такі вимоги важливі для відмежування злочинної
поведінки від незлочинної – аморальної чи такої, що тягне за собою іншу,
менш сувору юридичну відповідальність.
Щодо останньої зазначеної вимоги в теорії кримінального права вже
тривалий час ведуться дискусії. Так, Ткаченко В.І. присвятив цій проблемі
статтю “Равенство уголовной ответственности”, де цілком слушно вказує на
те, що “рівність громадян передбачає в числі іншого і рівність меж
відповідальності за юридично тотожні дії незалежно від властивостей
особистості винного”[29]. Разом з тим аналіз ряду статей Особливої частини
КК України дає підстави говорити, що дане питання у національному
кримінальному праві далеко небездоганно.
Так, в 17 статтях КК України в якості кваліфікуючої ознаки складу
злочину названо скоєння злочину особливо небезпечним рецидивістом. При
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
