недоліки. Автори намагаються представити дані принципи як “певну систему
внутрішньо погоджених і взаємопов’язаних положень”, які базуються на
конституційних принципах законності і рівності громадян перед законом. З
цим, однак, важко погодитися. Так, чи можна наполягати на тому, що принципи
гуманізму, демократизму і справедливості базуються на принципі законності і
рівності громадян перед законом. Швидше навпаки: вимоги законності і
рівності громадян витікають з ідей гуманізму, демократизму і
справедливості. Спірні твердження авторів моделі про модифікацію
конституційних принципів у кримінальному праві. Фефелов П.А. наголошує,
що “принципи є засадами, що відображають найбільш стійкі зв’язки, їх не
можна модифікувати, зорієнтувати в тому чи іншому напрямку. Мова повинна
йти тільки про конкретизацію чи актуалізацію конституційних та
загальноправових принципів у специфічних принципах кримінального
права.”[12]
У зв’язку з цим Фефелов П.А. пропонує власну систему принципів
кримінального права. Так, невідворотність та індивідуалізацію покарання, на
його думку, необхідно розглядати в якості основних принципів, тому що саме
вони відображають зв’язок між основними поняттями кримінального права –
злочином і покаранням – і “характеризують предмет і метод регулювання
кримінального права, визначаючи специфіку даної галузі.” Принципи економії
примусових заходів і відповідності покарання тяжкості скоєного злочину
також відносить до специфічних принципів і характеризують всю галузь
кримінального права в цілому, але відрізняються від основних перш за все
своїм призначенням: виконують лише регулятивну функцію в процесі реалізації
основних принципів[13].
Але запропонована система принципів кримінального права також не
позбавлена суттєвих недоліків. По-перше, наврядчи є підстави роздіялти
кримінально-правові принципи на головні та другорядні. Кожний принцип має
самостійне значення, кримінальне право не може слідувати одному принципу,
яким би важливим він не був, адже кримінальне право виконує не одну, а
цілий ряд соціальних функцій. По-друге, спроби виділити специфічні принципи
кримінального права, як це було зроблено, результатів не дають. По-третє,
автор стверджує, що невідворотність та індивідуалізація покарання як
основні принципи кримінального права акумулюють і конкретизують в собі
законність, гуманізм, демократизм і справедливость. Однак це буде показано
далі, дія цих загальноправових принципів у сфері кримінального права не
обмежується лише конкретизацією у вигляді принципів невідворотності та
індивідуалізації покарання, а охоплює такі питання, як визначення поняття
злочину і проблеми джерел кримінального права, вимоги щодо забезпечення цих
принципів суб’єктам правотворчості та правозастосування тощо. Важко також
погодитися з тим, що принцип індивідуалізації покарання охоплює собою
принципи особистої відповідальності і принцип вини.
На особливу увагу заслуговує підхід Коржанського М.І. до виділення
кримінально-правових принципів. Він виділяє такі специфічні принципи
кримінального права, як принцип законодавчого визначення злочину, принцип
особистої винної відповідальності, суб’єктиної та повної осудності, принцип
переваги пом’якшуючих обставин, більшлї караності групового злочину,
відповідності покарання тяжкості вчиненого злочину та принцип економії
“уголовної” репресії[14]. Отже, як бачимо, автор звертає увагу лише на ті
принципи, які мають пряму дію і пряму регулятивну функцію у кримінальному
праві. Безперечно, вказані принципи відображають специфічні предмет та
метод кримінального права, але відмова автора від таких загальноправових
принципів як законність, гуманізм, демократизм і справедливость виглядає
безпідставно. Той аргумент, що дані положення є широкими суспільно-
філософськими категоріями, що мають рівне відношення до права, економіки,
політики та інших сфер суспільного життя, далеко не означає, що вони не
можуть мати свого специфічного втілення в інститутах кримінального права, а
отже, не мають жоного практичного значення для правової дійсності.
Підводячи підсумок слід зазначити наступне. Принципами кримінального
права визначаються найбільш визначні, головні положення (ідеї, засади), які
встановлені законом чи безпосередньо із нього витікають і характеризують
зміст цієї галузі права і об’єктивуються в законотворчій та
правозастосовчій діяльності державних органів. Принципи кримінального права
мають важливе значення для реалізації завдань кримінального законодавства у
суспільстві: ідеологічного характеру, регулятивної та охоронної функцій,
здійснюють вплив на законодавця у сфері нормотворчості на громадян і
підвишуючи їх загальний рівень правосвідомості та правової культури.
Щодо систематизації кримінально-правових принципів вітчизняні (у тому
числі радянські)кримінально-правова теорія не розробила єдиного підходу до
вирішення цього питання. Аналізуючи існуючі підходи, виділивши позитивні
риси кожного з них та наявні недоліки, можна сформулювати наступні
відправні методичні положення у вирішенні цього питання:
. відмовитися від поділу принципів на загальні, міжгалузеві та
галузеві, зважаючи на його черезмірну умовність;
. при виділенні принципів кримінального права слід виходити з того,
що вони повинні відображати роль цієї галузі права у суспільстві,
визначати специфіку її предмету та методу регулювання, здійснювати
зв’язок між двома її основними інститутами: злочином і покаранням;
. систематизація принципів повинна відбуватися на основі діялектичної
категорій “загального” та “особливого”, що передбачає можливість
виділяти загальноправовий принцип та на його основі сформулювати
власне кримінально-правові принцип, що конкретизують дію першого у
кримінальному праві;
. безпідставним є поділ принципів на основоположні та піпорядковані;
. кожен кримінально-правовий принцип має самостійне значення, але
разом з тим є частиною системи цієї основоположних ідей
кримінального права, що передбачає їх тісний зв’язок. Дія кожного
принципу, що є змістом цієї системи залежить від повноти і реальної
дійсності інших принципів.
Виходячи з вищеназваних положень пропонується розгялнути наступну
систему принципів кримінального права Уккраїни. Усю сукупність принципів
можна поділити на групи в основі кожної з яких лежить один або декілька
найбільш загальних положень, які є основою для формулювання наступних
принципів групи, а останні є, по суті, конкретизацією дію перших у
кримінальному праві. Прицьому слід ще раз наголоситит, що мова не може йти
про найважливіші та другоядні принципи, основоположність одних з них не
означає їх пріоритетність відносно інших. Тут, йдеться лише про виділення
загального і особливого у кримінально-правових принципах.
В окрему групу пропонується виділіти принцип законності, зміст якого
визначає суть не соціального призначеня гаулзі кримінального права і
витікає з норм кримінального та криінально-процесуального законодавства
України. Дія цього принципу у кримінальному праві (як і уінших галузях
права) має прямий характер, тому важко говорити про їх конкретизацію за
допомогою інших власне кримінально-правових принципів.
В основі другої групи лежить принцип справедливості, як загальна
ідея, що притамання не лише праву, а й суспільній свідомості взагалі, та
правосвідомості зоркема. Даний принцип у кримінальному праві реалізується
за допомогою принципів індивідуалізації покарання і відповідності покарання
тяжкості вчиненого злочину.
Конституційний принцип рівності громадян перед законом є невід’ємни
принципом кримінального права. З вказаного принципу органічно випливає
принцип невідворотності відповідальності за вчинений злочин, а також
основані на ньому принципи персональної відповідальності, принцип вини та
суб’єктивної осудності.
В останню групу входять принципи, що характеризують цілі та завдання
кримінальної відповідальності, а саме: принципи гуманізму, економії
кримінальної репресії.
РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИП ЗАКОННОСТІ
В загально правовій формі принцип законності отримав своє закріплення
у ст. 68 Конституції України: “Кожен зобо’язаний неухильно дотримуватись
Конституції України та законів України…”, а також в ряді інших статей
Основного закону ншої держави (ч. 2 ст. 6, ст. 8, ст. 19 та інші).
У кримінальному праві принцип законності отримав значний зміст. У
кримінальному праві діє формула nulum crimenenulla pona sine lege – “немає
покарання без вказівки на те у законі”. Дане формулювання є ядром принципу
законності у сфері кримінального права. На його основі вирішуються
найважливіші питання цієї галузі: про джерела кримінального права, підстави
притягнення до кримінальної відповідальності та звільнення від неї, про
визначення поняття злочину, а також про правозастосовчу діяльність
державних органів у сфері кримінальної політики та тлумачення ними норм
кримінального права.
У ст. 3 КК України законодавець визначає, що підставою притягнення до
кримінальної відповідальності особи є вчинення нею винного, суспільно
небезпечного діяння, що прямо передбачене кримінальним законом як злочин. З
даного положення випливає, що поняття злочину має визначатися виключно
законом. На це вказує і п. 22 ст. 92 Конституції України, в якому
говориться про те, що “виключно законами України визначаються…діяння, які є
злочинами…та відповідальність за них.” Згідно з вимогами Конституції
України загальне визначення злочину дає ст. 7 КК України.
До речі, Коржанський М.І. пропонує виділити самостійний принцип
законодавчого визначення злочину[15]. Але, як бачимо, це положення є лише
одним з аспектів дії принципу законності у кримінальному праві і може
розглядатися як один із способів його закріплення у кримінальному
законодавстві.
Зі змісту вище згаданого п. 22 ст. 92 КУ випливає суттєве положення
про те, що єдиним джерелом кримінального права України є закон – акт
єдиного законодавчого органу Верховної Ради України. Це викликане перш за
все тим, що кримінальне законодавство завжди пов’язане з застосуванням
найбільш суворих форм державного примусу, із значними обмеженнями прав і
свобод громадян, що визнані у законному порядку винними у вчиненні злочину.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
