цінності використовується валюта України. Сама ж валюта України не може
визнаватись предметом правопорушення, передбаченого ст. 162 КпАП та ст. 80
КК. Предметом цих правопорушень можуть бути валютні цінності у вигляді
Іноземної валюти та монетарних металів. Таким чином, якщо особа "обмінює"
іноземну валюту на валюту України, то її дії є продажем іноземної валюти, а
не купівлею валюти України. Пункти обміну валюти здійснюють два види
валютних операцій, предметом яких є іноземна валюта: її купівлю або
продаж, а дії особи, яка «обмінює» валютні цінності через такий пункт, є,
відповідно. продажем чи купівлею іноземної валюти, а не купівлею чи
продажем валюти України. Власне, валюта України на її території не може
бути предметом угод купівлі-продажу, вона є засобом платежу за такими
угодами. Цей висновок не суперечить і визначенню змісту терміну «валютні
операції» в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного
контролю», в якому одним з трьох видів валютних операцій називаються
«операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за
винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України».
На наш погляд, цей висновок не суперечить і роз'ясненням, що містяться
в абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997
р. № 5 «Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення
правил про валютні операції»: «Продаж валютних цінностей — це їх сплатне
відчуження іншим особам»(39). Якщо засобом платежу за валютні цінності, що
продаються, є теж валютні цінності, але іншого виду, то можливі два
варіанти кваліфікації дій сторін за незаконною угодою купівлі-продажу
валютних цінностей з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду:
1) дії обох осіб повинні кваліфікуватися як незаконний обмін валютних
цінностей;
2) дії продавця повинні кваліфікуватися як незаконний продаж належних
йому валютних цінностей і як незаконне використання валютних цінностей
іншого виду, одержаних в якості плати за відчужені валютні цінності, як
засобу платежу, а дії покупця — як незаконне використання належних йому
валютних цінностей як засобу платежу і як незаконне скуповування валютних
цінностей щодо валютних цінностей, придбаних ним. більш правильним, на наш
погляд, є перший варіант: продаж-купівля валютних цінностей одного виду з
оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду необхідно
кваліфікувати як незаконний обмін валютних цінностей.
Обміном валютних цінностей, згідно з роз'ясненнями. що містяться у
названій постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. №
5, «є операція, в процесі якої сторони передають одні валютні цінності
взамін на інші» (абз. 4 п. 3)(40). Проте наведене роз'яснення, на наш
погляд, потребує конкретизації.
Під обміном валютних цінностей, очевидно, треба розуміти лише дії, що
виражаються у передачі однією особою іншій валютних цінностей, які не є
платіжними засобами, тобто не є власне валютою в розумінні Декрету «Про
систему валютного регулювання і валютного контролю», і одержані взамін
Інших валютних цінностей, які теж не є платіжними засобами. Фактично, обмін
валютних цінностей матиме місце при:
1) передачі монетарних металів одного виду взамін монетарних металів
іншого виду:
2) передачі валютних цінностей у вигляді цінних паперів взамін інших
цінних паперів або монетарних металів;
3) передачі монетарних металів взамін цінних паперів, виражених у
валюті.
Якщо однією з осіб передаються валютні цінності, які є платіжними
засобами, тобто грошовими знаками (України чи іноземної держави), то такі
дії повинні кваліфікуватися або як скуповування чи продаж валютних
цінностей, або як використання валютних цінностей як засобу платежу. При
цьому дії особи, котра передає валютні цінності, які не є платіжними
засобами, повинні кваліфікуватися як продаж валютних цінностей, а дії
особи, котра передає валютні цінності — грошові знаки (платіжні засоби) —
як скуповування валютних цінностей. Водночас дії такої особи є і
використанням валютні них цінностей як засобу платежу.
Найскладнішим є визначення змісту такого виду незаконної операції з
валютними цінностями як використання їх як засобу платежу. «Використання
валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок ними за товари,
послуги, об'єкти права інтелектуальної власності тощо» (абз. 5 п. З
Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5)(41). У
наведеному роз'ясненні Пленум Верховного Суду не конкретизує, які валютні
цінності мають бути використані як засіб платежу. Виходячи з того, що зміст
кожного з п'яти видів незаконних валютних операцій повинен бути визначений
чітко і при кваліфікації дій винних має бути однозначно вказано, яка саме
незаконна операція вчинена особою, необхідно чітко розмежовувати види
незаконних валютних операцій між собою. У вироках судів досить часто не
конкретизується вид вчиненої особою незаконної валютної операції, а просто
констатується, що винним порушені правила про валютні операції, або ж вид
незаконної валютної операції визначається неправильно. Одні й ті ж дії
одними судами кваліфікуються як незаконний обмін валютних цінностей, а
іншими — як незаконне скуповування і продаж валютних цінностей чи як їх
використання як засобу платежу. І для цього є певні підстави, оскільки
кожен вид незаконних валютних операцій, окрім використання валютних
цінностей як застави, містить в собі ознаки й іншого виду (видів)
незаконної операції, наприклад, формально при обміні валютних цінностей в
діях кожної сторони є елементи продажу валютних цінностей з одержанням
плати за них теж валютними цінностями, купівлі (скуповування) валютних
цінностей з оплатою їх вартості іншими валютними цінностями, а також і
використання валютних цінностей як засобу платежу за придбання інших
валютних цінностей.
На наш погляд, використання валютних цінностей як засобу платежу — це
розрахунок іноземною валютою чи монетарними металами за товари, послуги.
виконану роботу. Оскільки валюта України є єдиним законним засобом
здійснення розрахунків на території України, то предметом правопорушення в
цій формі вона виступати не може. Не є предметом правопорушення в цій формі
і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, тому
що Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» під
терміном «валюта України» розуміє як власне валюту України, так і платіжні
документи та інші цінні папери, виражені у валюті України.
Принципово важливим є вирішення питання щодо змісту саме цього способу
порушення правил про валютні операції: чи використанням валютних цінностей
як засобу платежу є лише оплата ними товарів, продукції, робіт і послуг, чи
під використанням валютних цінностей як засобу платежу треба розуміти і
одержання валютних цінностей в якості плати за продані товари, продукцію,
надані послуги і виконану роботу. Від вирішення цього питання залежить, по-
перше, визнання суб'єктом злочину за ст. 80 КК. або адміністративного
правопорушення за ст. 162 КпАП за ознакою використання валютних цінностей
як засобу платежу лише особи, яка здійснила розрахунок валютними
цінностями, або й особи, яка отримала плату валютними цінностями, і, по-
друге, доля предмету купівлі-продажу, вартість якого оплачена валютними
цінностями. До останнього ми повернемося пізніше, а зараз зазначимо, що за
судовою практикою, в тому числі і Верховного Суду України, до останнього
часу вважалось, що суть валютних операцій відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету
«Про систему валютного регулювання і валютного контролю» полягає в переході
права власності на валютні цінності, що пов'язане в усіх випадках з
виконанням об'єктивної сторони складу злочину не менше ніж двома особами,
поєднаними спільним умислом на укладення незаконної угоди щодо валютних
цінностей, а тому обидві особи, за наявності підстав, повинні нести
відповідальність за ст. 80 КК чи ст. 162 КпАП.
На наш погляд, визнання суб'єктом злочину чи адміністративного
правопорушення особи, яка отримала валютні цінності як плату за продані нею
товари, надані послуги чи виконану роботу, є певною мірою поширюваним
тлумаченням закону, оскільки не всі незаконні валютні операції пов'язані з
переходом права власності на валютні цінності, наприклад, при використанні
валютних цінностей як застави такого переходу права власності не
відбувається. Крім того, вирішення розглядуваного питання ставиться в
залежність від того, законні чи не законні послуги оплачувались валютними
цінностями.
Tаким чином , оплата валютними цінностями «послуг», які не регулюються
цивільним законодавством, не утворює складу злочину порушення правил про
валютні операції. Водночас оплата «послуг», які самі по собі є злочином:
убивства, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, вчинення інших
злочинів проти особи. знищення майна, примушування до виконання цивільно-
правових зобов'язань і та інші повинна кваліфікуватися і як порушення
правил про валютні операції за ст. 80 КК, оскільки такі дії являють
підвищену суспільну небезпеку і, головне, такі «послуги» регулюються
державою — вона забороняє їх. вчинення і визнає правопорушенням (як
правило, злочином). Регулювання суспільних відносин виражається не лише у
регламентації порядку вчинення певних діянь, а і в їх забороні. Проте
позиція судової практики дещо інша: оплата валютними цінностями як
нерегульованих цивільним законодавством, так і незаконних «послуг» не
утворює, а оплата законних — утворює склад злочину порушення правил про
валютні операції.
Використання валютних цінностей як застави.
У постанові Пленуму Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5
роз'яснюється, що «використання валютних цінностей як застави полягає в їх
передачі та прийнятті в рахунок забезпечення зобов'язань»(42). В названій
постанові не конкретизується, які валютні цінності можуть бути предметом
розглядуваної валютної операції і які зобов'язання можуть ними
забезпечуватись, а тому ці питання необхідно розглянути детальніше,
оскільки в літературі висловлена і дещо інша позиція щодо змісту валютної
операції у вигляді використання валютних цінностей як застави.
Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає
з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди,
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
