перевезення вантажу тощо . При заставі майно, в тому числі І валютні
цінності, передається у тимчасове володіння іншій особі в рахунок
забезпечення будь-якого зобов'язання як перед цією, так і перед будь-якою
іншою особою. Власником переданого у заставу майна залишається
заставодавець, а самою заставою може забезпечуватись виконання будь-яких
зобов'язань як майнового, так і немайнового характеру.
Прямих обмежень щодо можливості використання як предмету застави
валютних цінностей взагалі не міститься і в Декреті «Про систему валютного
регулювання і валютного контролю». В підпункті «г» пункту 4 ст. 5 Декрету
передбачено, що індивідуальні ліцензії необхідно отримувати на використання
як застави (і як засобу платежу) лише одного виду валютних цінностей —
іноземної валюти(43). На використання як предмету застави інших валютних
цінностей, зокрема, монетарних металів, отримувати індивідуальну ліцензію,
виходячи з положень Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного
контролю», не потрібно. Треба враховувати, що на практиці не рідко
предметом застави є валюта України, особливо у випадках, коли заставою
забезпечується виконання зобов'язань, не пов'язаних з договором позики.
Тлумачення положень Декрету «Про систему, валютного регулювання і
валютного контролю» дає підстави для висновку, що валюта України і
монетарні метали можуть бути предметом застави на території України без
будь-яких обмежень. Аналогічний висновок є обгрунтованим і щодо
використання валюти України і монетарних металів як засобу платежу,
оскільки Індивідуальна ліцензія повинна отримуватись на використання як
засобу платежу теж лише одного виду валютних цінностей — Іноземної валюти.
Чинним валютним законодавством не досить чітко, суперечливо вирішене
питання про юридичну природу використання валютних цінностей як застави. З
одного боку, під валютними операціями Декрет «Про систему валютного
регулювання і валютного контролю» розуміє, зокрема, операції, пов'язані з
переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що
здійснюються між резидентами у валюті України (абз. 2 п. 2 ст. 1
Декрету)(44). Буквальне тлумачення наведеного положення Декрету дає
підстави для висновку, начебто взагалі використання валютних цінностей як
застави не є валютною операцією, оскільки при заставі валютних. цінностей
вони залишаються власністю заставодавця і переходу права власності на них
не відбувається. З другого боку, в п. 4 ст. 5 Декрету «Про систему
валютного регулювання і валютного контролю» використання іноземної валюти
як застави, називається як вид валютних операцій, що дає підстави для
остаточного висновку: використання іноземної валюти як застави є валютною
операцією, а використання як застави монетарних металів і валюти України,
не є валютною операцією( 45).
Як уже зазначалось. Верховний Суд України вважає, що під використанням
валютних цінностей як застави необхідно розуміти як їх передачу, так і
прийняття в рахунок забезпечення зобов'язань. На наш погляд, використанням
валютних цінностей як застави є лише їх передача заставодавцем іншій особі
в рахунок забезпечення якогось зобов'язання.
Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла
16-річного віку і незаконно вчинила будь-яку з дій, вказаних в диспозиції
ст. 80 КК.
З суб'єктивної сторони порушення правил про валютні операції може бути
вчинене лише умисно. Мотиви і мета порушення правил про валютні операції
для кваліфікації значення не мають.
Вчинення передбачених ст. 80 КК дій з необережності, наприклад,
внаслідок обману чи зловживання довір'ям з боку Іншої особи, складу злочину
не утворює. Пленум Верховного Суду в п. 10 своєї постанови від 18 квітня
1997 р. № 5 роз'яснив судам, що дії особи, яка отримала валютні цінності
шляхом обману чи зловживання довір'ям, удаючи, що має відповідну ліцензію
на вчинення певних операцій з валютними цінностями (для організації
туристичних подорожей, виїзду на роботу за кордон, навчання на курсах,
придбання товарів тощо), належить кваліфікувати за ст. 143 чи ст. 83 КК, а
особа, яка в такому випадку передала валютні цінності, вважаючи, що вони є
законним засобом платежу або застави, не повинна нести відповідальність за
ст. 80 КК(46).
Частиною 2 ст. 80 КК передбачена відповідальність за три кваліфікованих
види складу злочину порушення правил про валютні операції: 1) вчинення
порушення правил про валютні операції організованою групою; 2) вчинення
порушення правил про валютні операції особою, раніше судимою за злочин,
передбачений ст. 80 КК; 3) вчинення порушення правил про валютні операції у
великих розмірах(47).
Під великим розміром незаконної операції з валютними цінностями,
згідно з приміткою до ст. 80 КК, розуміється валютна операція, вартість
предмета якої перевищує сто мінімальних розмірів заробітної плати.
Особою, раніше судимою за злочин, передбачений. ст. 80 КК, визнається
особа, яка має непогашену судимість за вчинення злочину, передбаченого ч.
1 чи ч. 2 ст. 80 КК(48).
Під організованою групою розуміється стійке об'єднання двох або більше
осіб, які спеціально зорганізувалися для незаконного здійснення валютних
операцій. Про наявність організованої групи можуть свідчити, зокрема,
розподіл ролей між співучасниками, наявність керівника, координація
спільної діяльності, забезпечення безпеки діяльності групи за рахунок як
осіб, які є її членами, так і за допомогою сторонніх осіб, наприклад, осіб
з правоохоронних органів, органів виконавчої влади чи навіть з Інших
злочинних угруповань, а так само з використанням технічних засобів,
наявність загальних правил спільної злочинної діяльності, більш-менш
тривала спільна злочинна діяльність тощо. Дії всіх членів організованої
групи, незалежно від ролі кожного з них у спільній діяльності,
кваліфікуються безпосередньо за ч. 2 ст. 80 КК , а дії осіб, які не є
членами організованої групи, але тим чи іншим чином сприяли діяльності
такої групи (виступали в якості пособників чи брали участь у здійсненні
якоїсь однієї незаконної валютної операції тощо), повинні кваліфікуватися
за відповідною частиною ст.19 та ч.2 ст.80 КК.
Покарання як за ч. 2, так і ч. І ст. 80 КК досить суворе: за вчинення
дій, які кваліфікуються за частиною 1 ст. 80, передбачено альтернативно
покарання у вигляді позбавлення полі на строк до п'яти років з конфіскацією
валютних цінностей або виправні роботи на строк до двох років, або штраф у
розмірі до ста мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією
валютних цінностей, а за вчинення дій, передбачених ч. 2 ст. 80, —
позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна і
валютних цінностей.
Як за ч.1 ст.80 КК, так і за її ч.2, а так само за ст. 162 КпАП,
обов'язковою є конфіскація валютних цінностей, які були предметом
незаконної валютної операції. При цьому виникає питання про долю інших
предметів незаконної валютної операції, які не є валютними цінностями,
тобто питання про те, чи може бути конфісковане майно (автомобіль, будинок,
квартира, садовий будинок, гараж, речі господарсько-побутового призначення,
одяг тощо), вартість якого оплачена іноземною валютою, або валюта України,
за яку куплені валютні цінності? Безпосередньо санкціями як ч. І, так і ч.
2 ст. 80 КК, а так само санкцією ст. 162 КпАП не передбачена конфіскація
предметів, вартість яких була оплачена валютними цінностями. При порушенні
кримінальної справи такі предмети визнаються речовими доказами. на
підставі чого вони або приєднуються до справи і зберігаються при ній, за
винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання,
попереднього слідства і в суді, або передаються для зберігання
відповідному підприємству, установі чи організації, а в окремих випадках
можуть бути до вирішсння справи в суді повернуті їх власникам, якщо цс
можливо без шкоди для успішного провадження в справі.
Роз'яснення Пленуму Верховного Суду щодо того, які предмети можуть бути
предметом незаконних валютних операцій, зведені, по суті, лише до
відтворення переліку валютних цінностей, який наведено в п. 1 ст. 1 Декрету
Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного
контролю», з важливим уточненням, що наведений перелік валютних цінностей є
вичерпним і поширюваному тлумаченню не підлягає. Але в постанові Пленуму
Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5 не конкретизується, які із
наведених в переліку валютних цінностей можуть бути, з урахуванням положень
чинного валютного законодавства, предметом незаконну валютних операцій і
яких саме.
На практиці виникають труднощі при віднесенні тих чи інших предметів з
дорогоцінних металів до ювелірних, побутових та промислових виробів, або ж
до валютних цінностей. Чинне валютне законодавство України на відміну,
наприклад, від валютного законодавства Російської Федерації, не містить
чітких положень щодо того, що слід розуміти під ювелірними, побутовими,
промисловими виробами з монетарних металів, що таке брухт монетарних
металів тощо. Відсутні роз'яснення щодо цього і в постанові Пленуму
Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5(49).
Відсутність роз'яснень з цих питань у зазначеній постанові, як
уявляється, зумовлена недосягненням однозначності позиції учасниками
пленуму Верховного Суду, оскільки ці питання, внаслідок неповноти,
нечіткості і неоднозначності їх нормативного врегулювання є найбільш
спірними і по-різному вирішуються на практиці (і таке становище буде
залишатись). Системний аналіз валютного законодавства, науковий підхід до
тлумачення його основних положень, на наш погляд, дає можливість більш-менш
однозначно дати відповіді на основні спірні питання застосування
законодавства щодо порушення правил про валютні операції, що і мав зробити
Верховний Суд України. На деякі із названих питань ми спробували дати
відповідь.
Відповідальність за приховування валютної виручки.
Нечіткість законодавчого формулювання ознак складу злочину,
передбаченого ст. 801 КК, та відмінності в термінах, що вживаються в
нормативних актах з питань валютного регулювання, зокрема, нетотожність
понять «валютна виручка», «доход в іноземній валюті», «надходження в
іноземній валюті на користь резидентів», які вживаються в Декреті «Про
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
