Кримінально-правова відповідальність за отримання хабара
Дипломна робота на тему:
"Кримінально-правова відповідальність за отримання хабара"
Вступ
"Як тільки з'явились носії влади наділені особливими повноваженнями, так одразу ж з цим з’явилось і хабарництво", - В.І. Ширяєв.
Із цієї цитати можна зробити висновок, що хабарництво є наслідком пережитків минулого і дісталося нашому суспільству у спадок від зажерливості та інших пороків людини починаючи, від рабовласницького ладу до капіталізму та імперіалізму сучасного часу. Хабарництво - це атрибут, властивий будь-якій державі, будь-якій владі, це явище, яке існувало в минулому, існує сьогодні і існуватиме в майбутньому - доти, поки існуватиме держава.
Український народ, здобувши незалежність - вступив в новий етап свого розвитку етап побудови демократичної правової держави та громадською суспільства. Та на жаль, на шляху до здійснення цих благородних цілей виникло багач о перешкод. Однією з них є злочинність, та корумпованість державних службовців, яка за роки незалежності зросла більш, як у десять разів.
О.О. Дудоров,- стверджує, що проблематика кримінально-правової боротьби з одержанням хабара на етапі розбудови української державності і запровадження ринкових відносин набуває ще більшої актуальності і демонструє свою живучість. Зміна методів керування економікою з командно-адміністративних (планових) методів на ринкові, створила у майже більшості населення враження, що ціллю життя людини є накопичення грошей, використовуючи для цього законні, а в більшості випадків, враховуючи те, що виробництво його стійко прямує до нуля, або починається збагачення в сфері бізнесу корумпованих чиновників та їх родичів і перерозподіл сфер впливу, незаконні способи збагачення.
Проблема боротьби з хабарництвом на сучасному етапі розвитку української держави, відноситься до найбільш актуальних соціальних, політичних і правових проблем, тим більше на фоні сучасних подій з новітніми випадками порушенням кримінальних справ проти вищих посадових осіб у нашій державі. Це обумовлено тим негативним впливом, який хабарництво справляє на розвиток демократичних інститутів нашого суспільства, діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та управлінських структур приватного сектора, моральний стан суспільства, реформування економіки і становлення державності в Україні, і врешті, становить реальну загрозу національній безпеці України.
Вивчення кримінальних справ про хабарництво взагалі засвідчило вкрай негативні тенденції, які складаються у сфері протидії цьому злу: в абсолютній більшості випадків факти хабарництва викликаються не у зв'язку з цілеспрямованими діями відповідних підрозділів правоохоронних органів, а випадково, здебільшого за повідомленням самих хабародавців.
До негативних тенденцій боротьби з хабарництвом слід віднести також те, що переважна більшість викритих правоохоронними органами фактів хабарництва стосується діяльності посадових осіб найнижчого рівня (керівників структурних підрозділів підприємств, голів і секретарів сільських рад, спеціалістів установ і організацій районного рівня, таких працівників правоохоронних органів, як оперативні уповноважені, слідчі, інспектори. Такий стан речей обумовлений багатьма обставинами як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. До перших слід віднести високий рівень латентності хабарництва, у зв'язку з чим виникають суттєві складнощі в доведенні факту дачі-одержання хабара, недосконалість, як кримінального так і, кримінально-процесуального законодавства, недостатній рівень професійної підготовки оперативних працівників МВС і СБУ, а також слідчих, які безпосередньо займаються вивченням і розслідуванням фактів хабарництва, низький рівень технічного оснащення правоохоронних органів тощо.
Крім цього слід зазначити, що великий відсоток чиновників забезпечує свою недоторканність тим, що розділяє частину хабарів з вище стоячими службовцями, які мають вплив, як на слідчих, так і на судові органи.
Дослідження проблеми боротьби з хабарництвом дає змогу однозначно констатувати той факт, що вітчизняна офіційна статистика не віддзеркалює фактичних масштабів хабарництва, його стану та динаміки, оскільки це явище має надзвичайно високу латентність. Реальний рівень хабарництва правоохоронна система на сьогодні визначити не може. Слід зазначити, що такий стан речей у цій сфері притаманний не лише Україні, а й іншим країнам світу насамперед країнам, які утворилися на теренах колишнього Радянського Союзу. За даними російських дослідників, середнє число фактів хабарництва у 10-18 разів перевищує зареєстрований показник. Результати кримінологічних досліджень як українських, так і російських вчених свідчать про те, що правоохоронним органам стає відомо лише про 1-2% всіх випадків хабарництва. На думку російською дослідника О.Й.Кирпичникова, який має великий практичний досвід розслідування справ про хабарництво і займався кримінологічними дослідженнями проблем боротьби з цим злом, цифра 5 % відсотків виявлення випадків хабарництва завищена у крайньому разі у тисячу разів. Ще у 70-ті роки, досліджуючи проблему латентності хабарництва, він звернув увагу на те, що кожний засуджений за такого роду діяння був викритий у середньому лише на двадцятому випадку одержання хабара. Сьогодні без перебільшення можна говорити про те, що гака соціальна і юридична аномалія, як хабар, стала звичним явищем, яке проникло у всі сфери суспільного життя нашої країни. Власне йдеться не просто про "епідемію" хабарництва, а про те, що воно стало системним елементом державного управління в Україні. Також впливає на заниження статистичних даних те, що переважна більшість слідчих (МВС, СБУ та прокуратури) має оперативні дані про злочинців, які беруть хабарі, але не можуть це довести, або не бажають сваритися з певними кримінально-політичними групами.
Як зазначає народний депутат України А.С.Матвієнко, ситуація в сфері державного управління дійшла до того, що простій людині без хабара "неможливо не лише вирішити елементарну справу, а й потрапити на прийом до чиновника". Про критичний рівень корумпованої управлінського апарату свідчить і той факт, що тривогу з приводу стану корупції в Україні почала бити церква, яка, як відомо, за Конституцією України (ст.35), відокремлена від держави.
Так, у заяві прес-служби Української Православної Церкви Київського Патріархату від ЗО квітня 2009 року зазначається: "Складається враження, що криміналізація суспільства набирає незворотного характеру. Органи державної виконавчої влади не здатні виконувати покладені на них обов’язки. Прогресуюча економічна криза, тотальна корупція, безпардонне хабарництво вже поставили на межу існування не тільки Україну державу, а й саму націю."
З психологічної точки зору найбільш небезпечним у цій ситуації є те, що "додаткова" винагорода посадовим особам усіх рівнів за вчинення (не вчинення) ними відповідних дій по службі у громадській свідомості стала розглядатися як цілком прийнятий спосіб вирішення тих чи інших питань. На практиці можливі дві ситуації участі громадянина в процесі хабарництва. Перша ситуація виникає тоді, коли громадянина змушують стати на шлях хабарництва: у нього прямо вимагають хабара за виконання чи невиконання в його інтересах певних дій чи створюють відповідні умови, однозначно даючи зрозуміти, що вирішення його питання потребує відповідної плати. Друга ситуація обумовлена ініціативою самого хабародавця, який вважає, що краще з самого початку вдатися до такого способу вирішення справ, йдучи на певні витрати, ніж з боєм просуватися до кінцевого результату законним шляхом, який, до того ж, зовсім не гарантує успіх запланованої справи.
І. Кримінологічна та кримінально-правова характеристика злочину, передбачено ст.168 КК. України
Хабарництво слід розглядати не лише як певну сукупність відповідних кримінально караних діянь, а й як соціальне явище, що безпосереднім чином пов'язане з основними соціально-економічними процесами, які перебігають в нашій країні: з одного боку, воно є породженням цих процесів, з іншого-безпосередньо і суттєво впливає на їх розвиток. Така ситуація погребує вжиття адекватних заходів в протидії цьому злу, ефективність яких залежить від багатьох чинників, насамперед від правильного розуміння сутності хабарництва, яке дасть можливість визначити реальні цілі такої протидії і відповідні засоби їх досягнення.
На думку деяких зарубіжних експертів в Україні майже 70% чиновників мають нелегальні доходи. За даними фахівців Світового банку, сума хабарів, які одержують щорічно посадові особи в Україні, адекватна приблизно двом розмірам річного торгового обороту нашої держави. Зокрема, такі дані назвав голова представництва Світового банку в Україні Г. Сджейчак у своєму виступі на конференції "Роль парламенту в розробці та впровадженні національної політики боротьби з корупцією", яка відбулась у Києві 4 березня 2009 року. За його ж інформацією, на хабарі у світі щорічно витрачається понад 80 млрд. доларів США.
За даними Європейського банку реконструкції та розвитку середній рівень хабарів в країнах колишнього СРСР у два рази перевищує аналогічний показник по країнах Центральної і Східної Європи. Такі дані були отримані в результаті проведеного восени 2009 року цією організацією у взаємодії з Всесвітнім банком дослідження умов економічної діяльності підприємств в країнах колишнього соцтабору. Зазначеним дослідженням було охоплено понад 3 тисячі підприємств із 20 країн з перехідною економікою. Встановлено, що середній розмір витрат підприємств на хабарі в країнах колишнього СРСР складає 5,7% від їх середньорічних доходів тоді, як у країнах Центральної і Східної Європи аналогічний показник - 3,3%. Найбільші суми на хабарі, витрачають підприємства Грузії, де вони складають 8,1% від середньорічного доходу копаній. В Україні аналогічний показник дорівнює 6,5%. В Росії витрати підприємств на хабарі складають 4,1% від річних доходів підприємств.
Хабарництвом вражені практично всі сфери соціального життя. За результатами соціологічних опитувань, які періодично з'являються в засобах масової інформації, першість серед них традиційно відводиться сфері діяльності Державної автомобільної інспекції, системі освіти, діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Так, соціальні дослідження засвідчують, що 95% автомобілістів хоч одного разу в житті давали хабара інспекторові ДАІ. А в сфері освіти ситуація з хабарництвом дійшла до того, що напередодні вступних іспитів до вищих та середніх навчальних закладів окремі засоби масової інформації повідомляють "рейтингові ставки" вступу до того чи іншого навчального закладу: залежно від престижності навчального закладу вони сягають 10000-20000 доларів США.
З метою забезпечення законності при проведенні вступних іспитів до вищих юридичних навчальних закладів у 2006 році парламентський комітет з питань правової політики та судово-правової реформи був вимушений прийняти рішення про участь у них членів комітету. У 2009 році напередодні випускних іспитів у середніх школах органи прокуратури, занепокоєні різким зростанням кількості випускників-медалістів, прийняли рішення про контроль за обґрунтованістю одержання випускниками золотих та срібних медалей. Однак ці заходи суттєво не вплинули на ситуацію, що склалася в Україні з вступом до навчальних закладів. Це, підтверджують результати соціологічних опитувань студентів столичних вузів, кожний сьомий з яких як найважливіше завдання Міністерства освіти України вважає боротьбу з корупцією освіті, а також результати спеціального рейду по навчальних закладах країни, який у 2009 році провели працівники Головного управління державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України. У результаті вжитих оперативно-розшукових заходів у сфері освіти виявлено 445 посадових злочинів, кожне друге з яких факт хабарництва (126- у вузах, 40-у ПТУ, 36- у технікумах, 18-школах). До кримінальної відповідальності притягнуто 196 осіб. За інформацією начальника цієї служби О.В. Харломова, хабарництвом уражено практично всі навчальні заклади від середніх до вищих. За його словами, найбільшого розмаху хабарництво набуває в період здачі абітурієнтами вступних екзаменів і під час екзаменаційних сесій.
