Так, доцент Львівського держуніверситету "Львівська політехніка" шляхом вимагання отримав від громадянки хабарів у сумі 3000 доларів США за сприяння у вступі її дочки до вузу. У Луганській області викрито доцента Донбаського гірничо-металургійного інституту, який неодноразово шляхом вимагання отримував від студентів хабарі за успішну здачу екзаменів (задокументовано 11 фактів одержання хабара). Під час передачі студентом 5-го курсу Одеської академії харчових технологій ім. Ломоносова хабара в сумі 775 доларів СІЛА за успішну здачу екзаменів було затримано доцента цього навчального закладу. Під час обшуку в неї було вилучено 12000 доларів СІЛА. До таких сфер, безумовно.
Слід також віднести і сферу підприємницької, діяльності. Неодноразово доводилося чути від представників як малого та середнього, гак і великого бізнесу, що однією з основних умов виживання і одержання прибутку є систематичне сплачування данини чиновникам. Слід зазначити, що відносини за принципом "ти- мені - я тобі" притаманні підприємству, так би мовити, як з середини, так і ззовні. З одного боку, в силу деформованих економічних відносин підприємці змушені будувати відносини між собою на базі додаткової неофіційної плати за укладення комерційних угод тощо, з іншого за допомогою такого засобу, як хабар, їм доводиться вирішувати питання з представниками державної влади. Дати хабара - це означає прискорити реєстрацію підприємства, отримати необхідний дозвіл, "пробити" проект, відкупитися від податківця, врешті-решт створити надійний "дах" в особі представників різних органів державної влади, передусім правоохоронних. Існуюча система управління суспільством і система господарювання робили хабарництво обов'язковим елементом підприємства. Займатися в Україні бізнесом без порушень закону і без дачі-одержання хабарів це означає з самого початку приректи свою справу на поразку.
Власне кажучи, хабарництво у сфері підприємства не є лише нашим національним атрибутом. Це проблема всесвітнього масштабу, але в Україні вона набула особливого характеру, насамперед за рахунок своїх масштабів і негативного впливу на результати такої діяльності. Так, за даними експертів Світового банку, корупція є головною економічною проблемою сучасності 40% підприємців у всьому світі вимушені давати хабарі. У розвинутих країнах ця цифра становить 15%, в азіатських - 30%, а в країнах СНД 60%. Головні хабарники представники місцевої влади і урядовці всіх рівнів.
Якщо ж врахувати, що серед країн СНД Україну вважають однією з найбільш корумпованих держав, то можна констатувати, що в орбіту хабарництва в нашій державі втягнутий мало не кожний суб'єкт підприємницької діяльності. За даними Інституту економічного розвитку Світового банку, який у 2007 році проводив обстеження якості робот і доброчесності державних установ, кожний п'ятий громадянин України, який мав справу в районних судах, за вирішення своєї проблеми додатково сплачував суддям гроші. Проведеним центром соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології НАН України експертним опитуванням керівників малих приватних підприємств м. Києва встановлено, що 1998 році фактично кожний підприємець столиці нашої держави вимушений був "неофіційно" доплачувати представникам різних владних структур за виконання ними в інтересах підприємців певних дій по службі. При цьому 30% опитаних вказали, що на хабарі вони витрачали приблизно 10% свого річного доходу, 25% опитаних 30% доходу, 15% опитаних -20% отриманого ними доходу.
Однією з негативних тенденцій, які характеризують хабарництво на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, є так би мовити, його політизація. Йдеться про проникнення цього явища у сферу політичних відносин, прийняття політичних рішень, вирішення кадрових питань тощо. Слід зазначити, що гака тенденція спостерігається у багатьох країнах світу.;
Так, випадок голосування за незаконну винагороду було зафіксовано в історії німецького парламентаризму. Це сталося в 1971, коли в німецькому Бундестазі розглядалося питання про висловлення недовіри тодішньому канцлеру ФРН В.Бранду. Правоохоронними органами цієї країни було виявлено і притягнуто до кримінальної відповідальності (засуджено до трьох з половиною років позбавлення волі) одного з членів парламенту, який за відповідну позицію при голосуванні з цього питання одержав певну суму грошей від прихильників В.Бранда. Про факти підкупу депутатів Державної Думи Російської Федерації неодноразово повідомляли відомі російські політики у своїх коментарях щодо результатів голосування з питання імпічменту Президенту РФ та інших мигань діяльності російського парламенту.
Так, депутат Державної Думи РФ К.Боровий у своєму нещодавньому інтерв’ю газеті "Комсомольская правда" заявив, що "основна робота депутата нашого парламент}', це факт полягає у цинічному зароблянні грошей".
Інформація про купівлю-продаж голосів парламентарів не оминула і нашу державу. З особливо інтенсивністю вона поширювалася під час так званої "спікеріади", що мала місце навесні-влітку 2008 року під час обрання Голови Верховної Ради України. Цей процес мав затяжний характер і був надзвичайно складним, що давало підстави для різноманітних тверджень і припущень. Неодноразово поширювалась інформація про, те що той чи інший кандидат або обрані на посаду спікера, застосовують метод підкупу стосовно окремих депутатів. Про застосування такого методу говориться також і у зв'язку з формуванням депутатських груп та фракцій, переходом депутатів з однієї фракції в іншу. Називались навіть різні суми - 10000, 20000, 250000 і навіть 150000 доларів СІЛА.
Наприклад, народний депутат України В.Р.Марченко у своєму виступі на сесії Верховної Ради України 24.06.2008 року заявив про те, що члени фракції ПСІIV ютові дати свідчення Генеральному прокурору України з приводу пропонування хабарів за вихід з фракцій ПСПУ. "Я прошу,- звернутися до своїх колег В.Р.Марченко, щоб Генеральна прокуратура розслідувала факти не лише пропозицій хабарів за обрання Голови Верховної Ради України, але й за період із однієї фракції в іншу".
Дійшло до того, що окремі народні депутати України (зокрема, В.М. Моісеєнко) почали звертатися до Генеральної прокуратури України з депутатськими зверненнями, в яких містилась вимога порушити кримінальну справу і приступити до перевірки і розслідування фактів хабарництва у Верховній Раді України при голосуванні за кандидатів на пост Голови Верховної Ради України, а Верховна Рада України змушена була обговорювати питання про необхідність перевірки такої інформації і 25.06.08 року прийняли спеціальну постанову "Про заяви народних депутатів України стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови Верховної Ради України". У зв'язку з заявами на пленарних засіданнях Верховної Ради України народних депутатів України А.І.Мартинюка - 22.06.2008 року, П.М.Симоненка 23.06.2008 року тцодо підкупу народних депутатів України з метою впливу на результати голосування за кандидатів на посаду Голови Верховної Ради України та наполяганням народного депутата України В.М.Моісеєнка відносно доручення Генеральному прокурору України щодо проведення негайного розслідування фактів хабарництва у Верховній Раді України під час проведення голосування по кандидатах на посаду Голови Верховної Ради України, Верховна Рада України постановила:
• Утворити Тимчасову слідчу комісію по перевірці заяв стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови ВРУ. До складу Комісії включити 12 осіб з числа народних депутатів України за поданням депутатських фракцій Верховної Ради України на пропорційній основі.
• Звернутися до виконуючого обов'язки Генерального прокурора України Б.В.Ференця щодо негайного проведення перевірки заяв народних депутатів України стосовно хабарництва у Верховній Раді України у зв'язку голосуванням по кандидатах на посаду Голови Верховної Ради України із вжиттям усіх необхідних заходів прокурорського реагування.
• Щотижнево починати засідання Верховної Ради України з заслуховування інформації виконуючого обов'язки Генерального прокурора України Б.В.Ференця про хід перевірки заяв народних депутатів України стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови Верховної Ради України 29 червня 1998 року на засіданні парламенту з інформацією з цього питання виступив виконуючий обов'язки Генерального прокурора України Б.В.Ференц, який посилаючись на підвищену відповідальність за виконання постанови парламенту від 25.06.2008 року, обумовлену як характером діянь, про які йдеться у постанові, так і рівнем інстанції; де вони, можливо, вчинені, звернувся до Верховної Ради України з проханням про співпрацю працівників прокуратури і членів Тимчасової слідчої депутатської комісії.
7 липня 2008 року на сесії парламенту за участю Б.В.Ференця відбувся розгляд вказаного питання. Б.В.Ференц звернув увагу на складнощі в перевірці фактів хабарництва в парламенті, які обумовлені статусом народного депутата, специфікою Регламенту та механізму виборів і знову висловив прохання утворити депутатську слідчу комісію. Окремі народні депутати України, зокрема В.М.Моісеєнко, звинуватили Генеральну прокуратуру, СБУ та інші правоохоронні органи в бездіяльності і не реагуванні на повідомлення про факти хабарництва. При цьому було відзначено два моменти. По-перше, цілком справедливо депутати зауважили, що для перевірки фактів хабарництва правоохоронним органам не потрібні спеціальні рішення парламенту і створення депутатських комісій. По-друге, на думку народних депутатів, основну увагу при перевірці наведених фактів слід зосередити на структурах виконавчої влади, які безпосередньо причетні до звинувачень, що висуваються.
10 липня 2008 року Верховна Рада України своєю постановою затвердила склад Тимчасової слідчої комісії по перевірці заяв стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови ВРУ. До складу цієї комісії увійшло 14 народних депутатів України, які представляли різні парламентські фракції і групи. Як відомо, ні комісія, ні правоохоронні органи не встановили конкретних фактів підкупу депутатів, а також конкретних осіб, причетних до таких діянь. їх діяльність по виконанню доручення парламенту про перевірку інформації щодо купівлі голосів у Верховній Раді України фактичні) не додала нічого нового до того, про що було відомо широкому загалу. В Українській політиці загалом і парламентській діяльності використовується метод підкупу, на сторінках газети "День" заявив народний депутат України Л.М.Кравчук. У своєму інтерв'ю цій газеті він зазначив: "Влада зараз живе за законами торгівлі це найстрашніше! Виторгувати посаду Голови Верховної Ради. Виторгували, голосування не було, був продаж бюлетенів...
Представники влади почали жити за законами меркантилізму, торгівлі;"Ти мені, я тобі. Ти віддаси мені голоси і бюлетені, я віддам тобі...» За гроші продається все: перехід із фракції до фракції, посади ». Виходячи з гою, що суб'єктом цього твердження є не сторонній спостерігач політичних процесів, навіть не простий парламентар, а колишній Президент України, людина надзвичайно проінформована, якій у свій час довелося керувати парламентом, а весною-літом 1998 року бути претендентом на посаду Голови Верховної Ради України, а також, вести відповідну роботу з депутатськими групами та фракціями, окремими депутатами, а також з керівництвом виконавчої влади, впливовими бізнесменами і політиками, до його тверджень слід поставитися надзвичайно серйозно.
Наявність таких фактів у своїх публічних виставах неодноразово підтверджували й інші народні депутати України. Зокрема, про це у своєму виступі під час представлення 04.06 2009 року на сесії Верховні)! Ради України свого законопроекту про зміни до Регламенту Верховної Ради України щодо порядку голосування говорив О.М.Карпов.
