Про можливий зв'язок між перерахуванням закордонними комерційними структурами, які фігурують у справі по обвинуваченню колишнього прем'єр міністра України, народного депутата України, керівника парламентської фракції «Громада» П.І.Назаренка, 20000 доларів США на особистий рахунок керівника одного з парламентських підкомітетів з подальшим зняттям одержувачем їх готівкою і його депутатською діяльністю йшлося у депутатському запиті народних депутатів України Г.О.Омсльчснка і А.В.Срмака та в повідомленні засобам масової інформації заступника Генерального прокурора України М.С.Обіхода. Підтвердивши факт одержання цим депутатом вказаної суми від двох закордонних комерційних структур, Генеральна прокуратура України продовжила перевірку на предмет встановлення безпосереднього причинного зв'язку між одержанням валюти і виконанням депутатських повноважень.
З юридичної точки зору «купівля» депутатського голосу, плата депутатові за вступ до певної фракції чи вихід з неї так само, як і будь-яка інша незаконна матеріальна винагорода за вчинення чи не вчинення певних дій, які він може вчинити чи утриматись від їх вчинення, використовуючи свої депутатські повноваження, - це ніщо інше як дача одержання хабара.
Одним із корисливих злочинів і є злочин, який має назву «одержання хабара», передбачений ст.368 (сьомої глави, належить до посадових злочинів) Кримінального кодексу України. Хабарництво - родове поняття, яке охоплює три самостійних, взаємопов’язаних склади злочину: 1) одержання хабара (ст.368); 2) давання хабара (ст.368); 3) провокація хабара (ст.370). Зазначені склади злочинів пов’язані між собою спільністю об'єкта і предмета злочину, змістом і характером злочинних дій. Не може бути одержання хабара без його дачі. У свою чергу, не може бути закінченого складу дачі хабара, якщо не було його одержання.
Відповідно посередництво у хабарництві буде мати місце лише при наявності дачі і одержання хабара. Слід зазначити, що питання про зміст поняття «хабарництво» у науці кримінального права відноситься до категорії дискусійних. Існує щонайменше чотири точки зору, відповідно до яких цим поняттям охоплюється: * одержання хабара; * дача і одержання хабара; * дача, одержання хабара та посередництво в хабарництві; * дача, одержання хабара, посередництво в хабарництві і провокація хабара.
Дехто із науковців взагалі вважає, що одержання, дача хабара і посередництво в хабарництві є одним складним злочином. Таку точку зору, зокрема, висловив С.Л.Стрельцов, виступаючи як офіційний опонент 16 жовтня 2006 року на захисті В.С.Лукомським дисертації з проблем відповідальності за дачу хабара і посередництво в хабарництві.
До хабарництва прилягає провокація хабара. На думку окремих науковців провокація хабара охоплюється родовим поняттям «хабарництво». Така позиція обґрунтовується, головним чином, однорідністю термінології, яка використовується в диспозиціях відповідних кримінально-правових норм. Окремі автори називають провокацію хабара злочином, близьким до хабарництва. Висловлюються й інші думки щодо сутності провокації хабара, які зводяться з того, що це діяння перебуває за межами поняття «хабарництво», оскільки воно спрямоване на створення штучної ситуації для дачі або одержання хабара, є видом зловживання посадовою особою владою чи посадовим повноваженням, яке полягає у використанні незаконних способів штучного створення доказів обвинувачення. Єдине, що пов'язує провокацію хабара з хабарництвом,- це те що цей спосіб застосовується для штучного створення доказів обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених статтями 368 чи 370 КК. Якщо ж цей спосіб відповідними посадовими особами (слідчим, особою, яка проводить дізнання, прокурором) використовується для штучного створення доказів обвинувачення у вчиненні інших злочинів, то їх дії утворюють склад кваліфікованого притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК). В інших випадках такого роду дії можуть бути розцінені як підмовство до вчинення певного злочину.
Такого роду аргументи не позбавлені певної логіки, як не позбавлена її і позиція тих криміналістів, які вважають, що такий вид посадового злочину, як посередництво у хабарництві, не потребує спеціальної криміналізації, а отже, його не слід розглядати як окремий вид хабарництва. Цю позицію сьогодні поділяє багато вчених нашої держави, зокрема авторський колектив прийнятий парламентом у першому читанні проекту нового КК, яким пропонується виключити кримінальну відповідальність за посередництво в хабарництві. Таке рішення у пояснювальній записці до цього законопроекту обґрунтовується тим, що «такі дії (посередництво в хабарництві) караються як пособництво в більш тяжкому злочині - даванні хабара». Цей аргумент не викликає категоричних заперечень, за винятком хіба - що того, що породжує одне суттєве запитання; чому посередництво в хабарництві автори проекту (якщо судити із змісту пояснювальної записки) зводять лише до пособництва в одержанні хабара, залишаючи осторонь питання про пособництво у дачі хабара?. Адже посередництво у хабарництві в редакції ст. 369 чинного КК це певні дії, які вчиняє посередник в інтересах не лише особи, яка одержує хабар, але і в інтересах хабародавця. Цей аспект у викладеному вище аргументі авторів проекту нового КК залишився не врахованим.
З огляду на зазначене, хабарництво можна визначити як сукупність кримінально-караних діянь, вчинення яких безпосередньо пов'язане з дачею - одержанням хабара. За такого підходу, як вже висловлювалось, поняттям «хабарництво» на сьогодні охоплюється три склади злочинів одержання хабара, дача хабара і посередництво в хабарництві. Провокацію хабара все ж гаки, безумовно, не можна віднести до хабарництва і слід вважати злочином, який прилягає до нього. Хоча всі ці чотири діяння більш точно об’єднало б поняття «злочини пов’язані з хабарництвом».
У зв'язку з реформуванням кримінального законодавства України і ймовірним виключенням із переліку кримінально-караних діянь посередництва в хабарництві і провокації хабара може статися так, що у майбутньому поняттям «хабарництво» буде охоплюватися всього два діяння одержання хабара і дача хабара, які власне, і відображають суть розглянутого явища.
Хабарництво на побутовому рівні, у публіцистиці, в юридичній літературі досить часто ототожнюють з корупцією. Інколи хабарництво вважають одним з найбільш небезпечних видів цього явища або ж ставлять його поряд з корупцією, виділяючи такі окремі правові категорії, як корупція, хабарництво, зловживання владою та посадовим становищем тощо/У зв'язку з цим виникає закономірне питання як насправді співвідносяться між собою такі поняття, як «хабарництво» і «корупція», наскільки правомірним с їх ототожнення чи, навпаки, відокремлення?
На перший погляд може здатися, що проблема встановлення співвідношення таких понять «як хабарництво» і «корупція», мас виключно теоретичне значення. Насправді ж це питання має надзвичайно важливий прикладний аспект.
По-перше, використання того чи іншого терміна у правовому значенні передбачає такий, що відповідає йому, правовий (нормативний) зміст); по-друге, проблема встановлення співвідношення цих понять безпосереднім чином пов'язана з проблемою дослідження цих явищ, розробкою стратегії і тактики, вибором засобів боротьби з ними. | Крім того, це питання є актуальним з огляду на надзвичайно важливий соціально-політичний аспект боротьби з корупцією, яка за визначенням політичного керівництва і найвищих органів нашої держави реально загрожує національній безпеці України. Оскільки з поняттям «хабарництво» певною мірою вище ми вже визначились, то для відповіді на поставлене запитання необхідно з'ясувати зміст поняття «корупція».
Зробити це, виявляється, не просто, оскільки, як зазначають окремі дослідники «корупцією легше розпізнати, ніж визначити.. Дехто взагалі вважає, що дати чітке визначення корупції, яке було б загальноприйнятим, неможливо в принципі.
Однак, незважаючи на зазначені обставини, все ж таки вбачається за можливе наблизитися до загального визначення поняття «корупція», виділивши найхарактерніші її ознаки, сформулювавши її сутність, і тим самим виокремити її серед усіх асоціальних явищ. Розпочавши цей процес варто із звернення до етимології цього слова. Дослідники виділяють кілька варіантів походження терміна «корупція». Одні вважають, що він походить від сполучення латинських слів «соггеі" (кілька учасників зобов'язальних відносин з приводу одного предмета) і "rumpere" (ламати, пошкоджувати, порушувати, скасовувати).
Іноді цей термін також пов’язують з латинським словом, але вже дещо іншим - "corruptio", яке тлумачиться як "підкуп, продажність громадських і політичних діячів посадових осіб". Приблизно таке ж тлумачення цьому поняттю дає С.Ожегов. "Корупція,- зазначає він, - підкуп хабарами, продажність посадових осіб, політичних діячів. Крім підкупу і продажності, енциклопедичні словники тлумачать латинське слово "corruptio" ще й як псування і розбещування. Останнє підкреслює глибинний аспект корупції як соціального явища, яке свідчить про розбещення певних посадових осіб державних органів владою і розкладання системи державної влади.
Співвідносячи ці два поняття, корупцію можна розглядати як різновид соціальної корозії, яка роз'їдає і руйнує органи державної влади, державу і суспільство в цілому. В її основі лежать такі вікові традиції взаємодії у суспільстві, як "послуга за послугу", " do ut des" (даю щоб ти дав). Деякі енциклопедичні видання пояснюють корупцію як процес, пов'язаний з прямим використанням посадовою особою прав (повноважень), наданих їй посадою з метою особистого збагачення, включаючи в цей процес підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, дачу хабарів і тлі...
Автори вітчизняного юридичного словника-довідника пропонують розглянути корупцію як одну з форм зловживання владою, пов'язаною з підкупом посадових осіб. На думку авторів одного з перших російських підручників, присвяченого Особливій частині нового КК РФ, корупція в широкому розумінні - це соціальне явище, яке вразило державний апарат влади, що виражається в розкладі влади, умисному використанні державними службовцями, органів місцевого самоврядування, іншими особами, уповноваженими на виконання державних функцій, свого службового становища, статусу і авторитету займаної посади в корисливих цілях для особистого збагачення чи в групових інтересах. Найбільш характерними кримінально-правовими проявами корупції, на думку авторів, є:заволодіння з використанням посадового становища чужим майном шляхом його вилучення всупереч волі власників, зловживання посадовими повноваженнями з корисних мотивів, але не пов’язане з незаконним заволодінням чужим майном, і, насамкінець, "хабарництво".
Як злочинну діяльність у сфері політики або державного управління, що полягає у використанні посадовими особами наданих їм прав і владних можливостей з метою особистого збагачення, пропонує розглядати корупцію М.Ю. Тихомиров. До найбільш типових проявів корупції він відносить підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, хабарництво за законне чи незаконне надання благ і переваг, протекціонізм - висування працівників за ознаками рідства, земляцтва, особистої відданості і приятельських стосунків. Як видно із вжитих М.Ю. Тихомировим у пропонованій ним дефініції поняття "корупція" слів "злочинна діяльність", цей автор відносить до корупції лише кримінально карані діяння. Найчастіше під корупцією пропонують розуміти підкуп і продажність посадових осіб, що відображається кримінально-правовим поняттям "хабарництво". Одні вважають, що корупцією охоплюється будь-яке одержання хабара, інші, наприклад, П.М. Панченко, розглядають корупцію як систему систематичного скоювання організованого хабарництва.
Автори згаданого вище російського підручника з Особливої частини Кримінального права виділяють такі форми хабарництва як різновиди корупції:
