- одержання винагороди, подарунка за вже вчинене правомірне діяння з попередньою домовленістю про винагороди чи без неї;
- одержання винагороди за тих же умов за діяння, пов'язане з порушенням службових обов’язків;
- систематичні побори, "данину", якою обкладаються підлеглі та інші особи, які так чи інакше залежить від доброго ставлення державного службовця;
- одержання матеріальних цінностей і послуг від осіб, зацікавлених у покровительстві, потуранні, доброму ставленні і тлі. державного службовця без будь-якої домовленості про конкретне службове діяння.
Особливо небезпечним, на думку цих авторів, є остання ситуація підкупу, як вони називають - тотального хабара коли представники організованої злочинності беруть на утримання державних чиновників різного рівня, нібито "купуючи їх на корені", вважаючи, що у відповідній ситуації корумпований представник влади вчинить так, як потрібно хабародавцям.
На думку В.С. Лукомського, підкуп посадових осіб є лише однією з складових корупції. А.А. Аслаханов визначає хабарництво одним з найбільш поширених і небезпечних видів корупції. Спробуємо кваліфікувати одержання хабара. Цей злочин є: найбільш небезпечним проявом хабарництва. Відповідальність за цей злочин чинний кримінальний закон передбачає у ст. 368 КК. Аналіз норм, передбачених цією статтею, та практики їх застосування показує, що найбільше проблем законодавчого характеру та кваліфікації на практиці пов'язано саме з цим видом хабарництва.
Предмет одержання хабара. Перша така проблема, незважаючи на описаний характер диспозиції основного складу цього злочину, полягає у відсутності законодавчого визначення предмета хабара. У ч. І ст.368 КК одержання хабара визначається так: " одержання посадовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи посадового становища".
Зазначена кримінально-правова норма хоча нібито й називає основні ознаки цього злочину, разом з тим не розкриває змісту основної з них поняття "хабара". Таким чином, поза увагою кримінального закону залишається зміст ключової ознаки цього злочину. Вказівку на те, що хабар може мати "будь-який вигляд", при буквальному тлумаченні кримінального закону можна розуміти по-різному.
Не буде складу злочину і у випадку, одержання незаконної винагороди не у зв’язку з реалізацією посадових можливостей, а за виконання сугубо професійно-виробничих функцій. Це дуже важливий момент кваліфікації цього злочину, який погребує детального дослідження особливо у тих, випадках коли одні і ті ж суб'єкти можуть одночасно виступати як посадові особи, а у іншій - виконувати чисто професійні обов’язки, абсолютно не пов'язані з їх статусом посадової особи. До такої категорії зокрема, відносяться викладачі, медичні працівники тощо.
Відповідальність за одержання хабара настає незалежно від того, до чи після вчинення обумовлених дій був отриманий хабар. Частіше за все, хабар, щонайменше домовленість про його дачу-одержання, передує виконанню чи невиконанню певних дій на користь того, хто дає хабар. У даному випадку має місце так званий хабар-підкуп. У певних випадках дії посадової особи попередньою домовленістю про матеріальну винагороду можуть не обумовлюватись. Однак, якщо після їх вчинення і у зв'язку з їх вчиненням посадовій особі надаються будь-які матеріальні цінності, послуги або переваги, то це також повинно визнаватися одержанням хабара з тією лише різницею, що у даному випадку мова йде про хабар-винагороду. Для правильної правової оцінки дій посадової особи, яка одержала хабар, важливо точно знати момент закінчення цього злочину. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що одержання хабара вважається закінченим з моменту, коли посадова особа прийняла хоча б частину хабара. Якщо ж посадова особа виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, вчинене нею належить кваліфікувати як замах на одержання хабара.
Суб'єктом одержання хабара може бути лише посадова особа. Незаконне одержання хабара працівником державної установи чи організації, який не є посадовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благах або переваг майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням службового становища слід кваліфікувати за ст.191-2. Працівники, які не є посадовими особами, але які одержують шляхом вимагання незаконну винагороду від громадян за виконання роботи або надання послуг в сфері обслуговування, що входять в коло посадових обов’язків такого працівника, повинні нести відповідальність за ст. 155-2.
Суб'єктивна сторона одержання хабара характеризується лише прямим умислом і наявністю корисливого мотиву.
Особливістю суб’єктивної сторони складу цього злочину є тісний зв'язок між умислом хабарника і умислом хабародавця. Змістом умислу першого повинно охоплюватися також усвідомлення того, що хабародавець розуміє сутність того, що відбувається, і усвідомлює факт незаконного одержання хабара посадовою особою винагороди.)
Якщо особа, надаючи посадовій особі незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довірою), вона не може нести відповідальність за дачу хабара, посадова особа - за одержання хабара. Дії останньої за наявності до його підстав можуть кваліфікуватися як зловживання владою чи посадовим становищем, обманом покупців чи замовників, шахрайство. Дії посадової особи, яка, одержуючи гроші чи інші цінності начебто для передачі іншій посадовій особі в якості хабара, мала намір не передавати їх, а привласнити, слід кваліфікувати не за ст.368, а за відповідними частинами статей 143 і 365 як шахрайство і зловживання владою чи посадовим становищем, а за наявності до того підстав і за відповідними частинами статей 19,17 і 370 (підмовництво до замаху на дачу хабара).
II. Кваліфікуючи ознаки злочину, передбачено ст. 368 КК України
До кваліфікуючих ознак одержання хабара відносяться: одержання хабара у великому розмірі, або посадовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попереднім зговором групою осіб, або повторно, або поєднане з вимагательством хабара (ч.2 ст.368), одержання хабара в особливо великому розмірі, або посадовою особою, яка займає особливо відповідальне становище (ч. З ст. 368). Визнаючи великий і особливо великій розмір хабара, слід керуватися ч. 4 ст.364, в якій встановлено, що великим розміром хабара вважається такий, що в 2,5 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, особливо великим - такий, що в 7,5 більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Прикладом може послужити справа К., який, працюючи головним ветеринарним лікарем колективного сільськогосподарського підприємства, за складання фіктивного акту про загибель корови одержав від В. хабар в сумі 150 три.. Органом попереднього розслідування діяння К. було кваліфіковано, зокрема, як одержання хабара у великому розмірі за ч.2 ст.368 КК на ч. 1 ст.368 КК, вказавши у вироку, що "відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 2009 року сукупний оподатковуваний доход зменшується до 5-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені до категорії 3 та 4. Неоподатковуваний мінімум доходів громадян для цієї категорії осіб становить 85 грн. Таким чином, 150 грн. не є великим розміром хабара, оскільки К.є потерпілим внаслідок на ЧАЕС".
Така правова оцінка є помилковою. Положення декрету, на яке послався суд, не може бути поширене на випадок одержання К. 150 грн., оскільки йдеться не про правомірний доход, а про злочинне збагачення. Чинним законодавством України, на відміну, наприклад, від Китаю, не передбачено оподаткування коштів, одержаних як хабар.
Однак ці проблеми у застосуванні розглядуваних ознак не є вичерпними. Існують й інші, як засвідчує практика, досить - таки складні питання визначення великого розміру хабара.
Вартість хабара у великому чи особливо великому розмірі може бути результатом однієї злочинної угоди, а може складатися із декількох частин. Якщо перший варіант не викликає особистих складнощів у правовій оцінці скоєного, то кваліфікація неодноразового одержання хабара може викликати суттєві складнощі. Неодноразове одержання хабара може утворювати єдиний продовжуваний злочин, а може бути повторним одержанням хабара.;
Неправильна юридична оцінка такого роду ситуацій на практиці зустрічається досить часто. Так, наприклад, С. було засуджено за ч. З ст.368 КК. Його визнано винним у тому, що будучи посадовою особою-контролером трамвайно-тролейбусного управління, він протягом трьох місяців повторно одержав хабара в особливо великому розмірі в сумі 435 грн. від шести безквиткових пасажирів, за те, що виявивши у них підроблені посвідчення, які дають право на безкоштовний проїзд, не доставив їх в органи міліції, а саме, від Б.- 60 грн., Г.- 30 грн., С- ЗО, Н.-100, і К.- 150 грн. При цьому суд не встановив, що С. мав єдиний умисел на одержання збагачення в особисто великих розмірах.
3 мстою забезпечення однакового і правильного застосування закону Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що за змістом закону не об'єднане єдиним умислом одержання декількох хабарів, кожен із яких не перевищує в 2,5 (в 7,5) разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян, не може кваліфікуватися як одержання хабара у великому (особливо) великому розмірі, навіть якщо їх загальна сума перевищує ці розміри. У зв'язку з цим послідовне одержання одного хабара у великому, а другого - в особливо великому розмірах належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за частинами 2 і 3 ст. 368.)
Якщо ж умисел посадової особи при одержанні декількох хабарів був спрямований на отримання збагачення у великих чи особливо великих розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів на підставі так званих "такс" або у формі "поборів", "данини"), її дії слід кваліфікувати як одержання хабара у великому чи особливо великому розмірі, (п. 15 зазначеної Постановою пленуму).
Ще одним із складних питань, що виникають у практиці застосування розглядуваних кваліфікуючих ознак одержання хабара, є питання правової оцінки дій хабарника, який одержав не всю суму, а лише частину обумовленого хабара.
Наприклад, така проблема з правовою оцінкою дій винного виникла у справі по факту одержання хабара П.. Вироком судової колегії в кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду від 16.09. від 22.09. 1994 p.p. П. було засуджено за ч. З ст.368 КК. П. визнано винним у тому, що він, працюючи помічником прокурора Петропавлівського району Дніпропетровської області, а з 16 серпня по 19 вересня в.о. прокурора цього району і будучи посадовою особою, яка займає відповідальне становище, зловживаючи владою, одержав від С. хабар в особливо великому розмірі за таких обставин.
21 червня 1993 р. слідчим відділом Петропавлівського РВВС Дніпропетровської області щодо С. було порушено кримінальну справу за ч.2 ст. 185 і ч.1 ст. 309 КК. У зв'язку з цим С. звернувся за допомогою до II., який у той час працював помічником прокурора Петропавлівського району. Той пообіцяв допомогти за умови дачі йому хабара залізобетонними плитами, грошима у сумі 1 млн. крб. та іншими речами, з чим С. погодився.
26 серпня 1993 p., виконуючи обов'язки прокурора, II. затвердив обвинувальний висновок у кримінальній справі щодо С, 13 вересня 1993 року підтримав обвинувачення у цій справі в суді, а 4-5 жовтня 1993 р. почав вимагати від С. плити перекриття і шкуру песця за сприяння в призначенні тому покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, погрожуючи поданням підготовленого ним протесту на м’якість обраного судом покарання.
