Осуществление функций в отношение управления имуществом которое находится в государственной собственности кроме имущественных комплексов предприятий, учреждений,организаций,управление которым осуществляют соответствующие службы ВРУ, Президента Украины,КМ Украины, в соответствии с законодательными актами Украины возложено на министерства и другие подведомственные КМ Украины органы исполнительной власти. Правовые основы управления государственной собственностью определяются Законом Украины «О управлении объектами государственной собственности ».Для осуществления хозяйственной собственности на основании государственной собственности создаются государственные предприятия, которым имущество принадлежит на праве оперативного управления и хозяйственного ведения
Законодательством устанавливаются случаи, когда государство приобретает право собственности не зависимо от воли бывшего собственника. Это касается реквизиции, конфискации имущества. В случае обнаружения клада, который является памяткой истории, культуры, право собственности на него приобретает государство.
Государство имеет имущество, в том числе денежные средства, принадлежащие государству Украина.
63. Понятие и виды совместной собственности
Право собственности на имущество может принадлежать как одному, так и одновременно двум или нескольким лицам.
Право собственности двух или нескольких лиц на один и тот же объект называется правом общей совместной собственности.
Общая совместная собственность на имущество возникает в силу различных оснований: совместного строительства или приобретения по договору купли-продажи жилого дома несколькими физическими лицами, наследования имущества, участия юридических лиц в совместном возведении каких-либо объектов хозяйственного и социально-культурного назначения и т.д. Состояние в браке или вхождение в состав крестьянского (фермерского) хозяйства также является основанием возникновения права общей совместной собственности физических лиц на определенное имущество.
Субъектами права общей совместной собственности могут быть как физические, так и юридические лица. Наряду с ними участником общей собственности может быть государство, соответствующая административно-территориальная единица.
Каждому участнику общей собственности принадлежит доля в праве собственности на общее имущество в целом. Так, если двум коллективным сельскохозяйственным предприятиям принадлежит на праве общей собственности откормочный пункт, то это не означает, что каждому из ник принадлежит право собственности на конкретные его части. На доли делится не вещь, а право собственности на нее. И поэтому участники общей собственности имеют определенные, арифметически выраженные доли, в праве собственности на вещь в целом, которая ни на какие части между ними не разделена. Поскольку на доли делится не имущество в натуре, а право собственности на него, то эти доли называют "идеальными" или "арифметическими" долями в праве собственности.
Общая совместная собственность отличается от долевой тем, что участники ее не имеют никаких заранее определенных долей в праве на общее имущество. Это собственность без долевая. Доли участников совместной собственности могут быть определены только при разделе указанного имущества (или выделе), т.е. когда отношения общей собственности прекращаются.
Так, согласно ст.22 Кодекса о браке и семье, ст. 16 Закона Украины "О собственности", имущество, нажитое супругами во время брака, принадлежит им на праве общей совместной собственности.
Из сказанного должен быть сделан вывод, что участниками общей совместной собственности, в силу закона или письменного соглашения между ними, могут быть только физические лица, при том обычно находящиеся друг с другом в определенной лично-правовой связи. Поэтому на общее имущество физических и юридических лиц или только юридических (наряду с ними государства и административно-территориальных единиц) может существовать лишь общая долевая собственность
71. Сервитут
Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Сервітут може бути визначений як право обмеженого користування чужими речами (майном), встановлене в інтересі певної особи.
Правовідносини з приводу встановлення сервітуту можуть виникнути за наявності двох суб'єктів, одним з яких є власник або володілець майна (речі), яке має бути обтяжене сервітутом, іншим — майбутній суб'єкт сервітутного права на це майно (річ) — особа, яка вимагає встановлення сервітуту; у разі встановлення сервітуту його прийнято називати сервітуарієм.
Стосовно майна, обтяженого сервітутом, особа може виступати не тільки як власник, а й володілець. При визначенні особи сервітуарія слід враховувати, що сервітути встановлюються в інтересі певної особи. Така визначеність особи встановлюється або її найменуванням, або наявністю в цієї особи з іншого права (зокрема, права власності), сервітут належить, відповідно, або відомій особі як такій (особистий сервітут), або ж як власнику (володільцю) певної нерухомості (земельний сервітут). Для земельного (предіального) сервітуту характерними рисами є те, що сервітутні відносини начебто є "відносинами між ділянками" (мається на увазі, що вони пов'язані з правом власності саме на певну ділянку); є тривалими — зазвичай передбачається, що сервітути укладаються на тривалий термін або взагалі без указання строку; є неподільними, оскільки при поділі ділянки сервітутне право має зберігатися в цілому. Для особистого (персонального) сервітуту характерними рисами є те, що вони не пов'язані з певною ділянкою чи речами, а належали певній особі (хоча, звичайно, ідеться про речові права); на відміну від земельних (предіальних) сервітутів вони обмежені строком — довічно належать певній особі і припинялися її смертю, якщо самим сервітутом не було встановлено більш короткий строк; попри свій "персональний характер", вони не мають "відносного" характеру, тому що сервітуарій зберігає права на чуже майно і у випадку переходу його до третьої особи, тобто сервітут "слідує" за речами.
Предметом сервітуту виступає нерухоме майно як певний різновид майна.Договір є загальною підставою встановлення сервітуту. Він укладається між особою, яка вимагає встановлення сервітуту та на користь якої встановлюється сервітут, та власником (володільцем) обслуговуючої речі.
Зміст сервітуту охоплює обсяг прав сервітуарія щодо обмеженого користування чужим майном. Зміст сервітуту можуть складати можливість проходу, проїзду через сусідню земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку та трубопроводів, забезпечення водопостачання та меліорації тощо. Зміст сервітуту також визначають обов'язки сервітуарія, а саме: використовувати об'єкт сервітуту з певною метою, яка має відповідати меті слугуючого майна у момент встановлення сервітуту, враховуючи при цьому інтереси власника (володільця) слугуючого майна та діючи в межах, необхідних для задоволення своїх господарських потреб; вносити власникові (володільцю) слугуючого майна адекватну плату за користування майном; здійснювати сервітут способом, найменш обтяжливим для власника (володільця) майна, щодо якого він встановлений.
Якщо строк, на який встановлюється сервітут, не визначений договором, іншою підставою надання сервітутного права, він вважається встановленим на невизначений строк, тобто безстроковим (для земельного сервітуту) або довічним (для особистого сервітуту).
Власник слугуючої речі має право, якщо інше не передбачено договором або законом, вимагати від сервітуарія адекватну (відповідну) плату за користування зазначеним чужим майном. Це є загальним правилом, яке може бути змінено договором, законом, заповітом або рішенням суду шляхом встановлення іншого порядку користування зазначеним майном.
Враховуючи те, що сервітут є окремим речовим правом, він тим не менш не підлягає самостійному відчуженню окремо від майна, для забезпечення користування яким його встановлено.
Підставою припинення сервітутного права є дерелікція (відмова від права). Оскільки сервітутне право підлягає державнійреєстрації, це право припиняється з моменту внесення за заявою уповноваженої особи (тобто сервітуарія) відповідного запису до державного реєстру.
72. Эмфитевзис
Емфітевзисом є довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб із метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення. Єдиною підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (надалі — договір про емфітевзис). Таким чином, об'єктом емфітевтичного права є право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення.
За договором про емфітевзис відповідно до його природи власник земельної ділянки продає чи іншим способом (оплатно чи безоплатно) передає іншій особі право користування земельною ділянкою, зберігаючи щодо неї право власності. Договір про встановлення емфітевзису є консенсуальним, для виникнення емфітевтичного права не вимагається передача земельної ділянки.
Сторонами такого договору є, з однієї сторони, власник земельної ділянки та, з іншої, особа, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах емфітевзису (надалі — емфітевт, землекористувач). Особою, яка наділена повноваженням щодо встановлення емфітевзису на належну їй ділянку, є будь-яка фізична чи юридична особа, в якої на праві власності перебуває земельна ділянка, придатна для сільськогосподарського використання. У законодавстві не встановлено заперечень щодо передання у емфітевтичне користування земель комунальної та державної власності. Стороною договору про емфітевзис не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди.
2. Підстави виникнення емфітевзису відрізняються від підстав набуття вже існуючого емфітевтичного права новим суб'єктом. Емфітевзис може бути відчуженим на підставі договору між попереднім та наступним землекористувачем. Оскільки емфітевзис є самостійним речовим правом, а не зобов'язанням, договір про його перенесення цього права користування на іншу особу не є цесією.
Емфітевта може відчужувати своє право як за життя, так І на випадок смерті, як оплатно, так і безоплатно, зокрема, емфітевтичне право може бути предметом договору купівлі-продажу, дарування, міни, в тому числі предметом застави та може передаватися будь-яким, не забороненим законом способом іншій фізичній або юридичній особі. При відчуженні емфітевзису йдеться не про передання права власності на земельну ділянку (його землекористувач автоматично не набуває), а про відчуження виключно права користування нею.
Договір про встановлення емфітевзису може укладатися також на невизначений строк, але у цьому випадку відносини сторін із приводу використання емфітевзису є менш стабільними, оскільки укладення договору таким чином дає право кожній із сторін відмовитись від договору. Відмова від договору є підставою припинення права користування земельною ділянкою (емфітевзису).
Користування земельною ділянкою на умовах емфітевзису має обмежений та цільовий характер, оскільки встановивши емфітевзис на земельну ділянку, власник передає емфітевтові право володіння та право цільового користування нею, зберігаючи за собою право розпорядження земельною ділянкою. Призначення земельної ділянки, наданої у користування, визначається договором про емфітевзис, але в самому договорі має бути враховано цільове призначення ділянки.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37
