використанням трендового методу аналізу (кожну позицію балансу порівнюють
із даними попередніх років) та бенчмаркінга (окремі статті порівнюють з
аналогічними середньогалузевими показниками та показниками підприємств,
котрі є провідними в галузі). На цій підставі робиться висновок про основні
тенденції динаміки показників. Тенденція до зменшення валюти балансу
свідчить про скорочення підприємством обсягів своєї господарської
діяльності, що може бути головною причиною його неплатоспроможності.
Аналізуючи окремі статті балансу, доводиться зважати на те, що реальна
ринкова вартість деяких активів, відбитих у балансі, може бути значно
нижчою за їх балансову вартість або взагалі дорівнювати нулю.
З огляду на функції власного капіталу, його роль к джерела фінансових
ресурсів на підприємстві, аудит власного капіталу є головним у процесі
аудиту фінансової сфери. Під час аудиту увага зосереджується на таких
питаннях:
. склад і структура джерел власник фінансових ресурсів;
. структура сукупного капіталу підприємства;
. правильність формування статутного фонду та порядок оцінювання
вкладів;
. можливості збільшення статутного фонду та необхідність санації
балансу;
. можливості реструктуризації статутного фонду;
. структура та джерела формування додаткового капіталу;
. наявність резервних (страхових) фондів;
. наявність нерозподіленого прибутку (непокритих збитків).
Проблематика аналізу власного капіталу полягає в тому, що нині діюча в
Україні структура балансу базується на принципах, які були сформовані до
переходу на ринкові методи господарювання. Через це вона не враховує
застосовуваних у міжнародній практиці підходів до визначення капіталу
підприємства та його складових — власного капіталу та позичкового капіталу.
Показники структури капіталу, розраховані на основі окремих статей балансу,
дають викривлену інформацію про реальний фінансовий стан
підприємства. Так, на більшості вітчизняних підприємств показники
фінансової незалежності, фінансового лівериджу та інші є значно кращими від
аналогічних показників провідних зарубіжних підприємств [40].
Згідно з новою системою бухгалтерського обліку структура та склад
власного капіталу відобразяться в ПБО 2 «Баланс» та в ПБО 5 «Звіт про
власний капітал» (Положення Міністерства фінансів України. Про
затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку від 31.03.1999 №
87. Зареєстровано: Міністерство юстицій України від 21.06.1999 №
391/3684), де міститься важлива для фінансового аналізу інформація про
зміни (збільшення, зменшення) статутного, додаткового та резервного
капіталу, а також про нерозподілений прибуток.
Аналітик, досліджуючи санаційну спроможність підприємства, звертає
увагу на можливості та умови здійснення інвестицій у власний капітал
потенційними санаторами (якщо це передбачено санаційною концепцією),
аналізує напрямки використанню залучених у такий спосіб фінансових
ресурсів.
Оптимізація структури капіталу — одне з найважливіших і найскладніших
завдань фінансового менеджменту. Не існує єдиних підходів до визначення
оптимального співвідношення між власним і позичковим капіталом. Вони
залежать від особливостей фінансово-господарської діяльності конкретного
підприємства, галузі, до якої воно належить, обсягів дальності та інших
факторів. Наведені в таблиці 2.6 рекомендовані значення показників є доволі
умовними і можуть бути лише певним узагальненим орієнтиром.
Аудит власного капіталу акціонерного товариства включає в себе також
розрахунок показників ринкової активності підприємства, до яких належать:
. коефіцієнт цінності акцій (відношення ринкової ціни однієї акції до
суми дивіденду на одну акцію);
. рентабельність акцій (показник, обернено пропорційний до коефіцієнта
цінності акцій);
. сума дивідендів на одну акцію.
Розрахунок показників прибутковості акцій розгадається в третьому
розділі ПБО 3 «Звіт про фінансові результати» (Положення Міністерства
фінансів України. Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського
обліку від 31.03.1999 № 87. Зареєстровано: Міністерство юстицій України
від 21.06.1999 № 391/3684).
Але у нашому випадку розраховувати ці показники не має сенсу, тому
що, по-перше, акції підприємства не обертаються на ринку і к слідство не
мають ринкової ціни, а по друге доходів по акція ДВАТ “Шахта ім. Калініна.”
ніколи ще не нараховувалися і не сплачувалися
У ході аудиту позичкового капіталу та кредиторської заборгованості
вирішуються такі завдання:
. визначаються склад і структура позичкових засобів
. розшифровується поточна кредиторська заборгованість;
. визначається розмір простроченої заборгованості й оцінюються
можливості пролонгації та реструктуризації заборгованості;
. вивчаються можливості емісії облігацій та залучення додаткових позик.
Пасиви балансу доцільно розбити (залежно від терміну їх сплати) на
чотири групи:
1. Найбільш термінові зобов’язання (ПІ) — до них слід віднести
кредити та позики, не по гашені в строк, а також розрахунки за
товари, роботи, послуги, не сплачені в строк;
2. Короткострокові пасиви (П2) — уся короткострокова заборгованість
за відрахуванням найбільш термінових зобов’язань;
3. Довгострокові пасиви (ПЗ) — довгострокові кредити та позики;
4. Постійні пасиви (П4) —— власний капітал.
Аудитор має перевірити повноту відображення в балансі та у фінансовому
плані підприємства поточної заборгованості, тобто заборгованості, ку слід
погасити найближчим часом. Особлива увага приділяється тому, чи враховані
всі платежі до бюджету (зокрема нараховані штрафи), чи правильно визначена
частка довгострокових позик, що її потрібно погасити в короткостроковому
періоді, заборгованість із заробітної плати тощо.
Аналізуючи довгострокову кредиторську заборгованість, звертають увагу
на цільове використання довгострокових кредитів, банків та інших позикових
коштів, які одержано протягом останніх років, а також на розміри штрафних
санкцій., відсотків, сплачених через порушення розрахунково-платіжної
дисципліни (у тому числі через несвоєчасне повернення банківських
кредитів).
У процесі санаційного аудиту за даними статистичного обліку на останню
звітну дату розшифровується кредиторська заборгованість з фіксування дати
її виникнення та суми. На підставі цих даних проводиться аналіз по
наступним напрямкам:
1. Виллються статті, сума боргу за якими найбільша (тобто проводиться
структурний аналіз);
2. виявляються найбільші кредитори підприємства;
3. проводяться заходи з метою реструктуризації боргу або його списанню.
Другим етапом аналізу кредиторської заборгованості є аналіз найбільших
кредиторів підприємства. Як правило, ці підприємства мають найбільший вплив
на процес санації і боржник багато у чому залежить від їх рішень.
При аналізі кредиторської заборгованості на підприємстві, що нами
розглдається можна виділити декілька крупних кредиторів. Це наступні
підприємства:
1. ЗАО “АРС” – 41,27%;
2. ВАТ “ПЕС-Енергоуголь” – 16,45%;
3. ДХК “Донвугілля” – 9,20 %
4. ГНІ г. Донецька – 7,88%
5. ТОВ “ПРОМимпортторг” – 7,64%;
Загалом на п’ять кредиторів припадає 71,62 % всієї заборгованості
підприємства.
Незважаючи на величезні суми боргу, кий майже нічим не забезпечений,
керівництву підприємства все ж таки вдалося підписати “мирову угоду” зі
значним подовженням термінів оплати та часткової реструктуризації боргу.
Цим досягненням керівництво підприємства отримало на деякий час свободу дій
в фінансовій та промисловій політиці підприємства.
На перший погляд зів’ється враження, що “мирова угода” потрібна
тільки для користі підприємства, але це оманне враження. Кредитори
підприємства, а особливо великі кредитори, мають наступні позитивні для
себе фактори підписання “мирової угоди”:
1. Підприємство боржник зобов’язується в письмовій формі виплатити свій
борг;
2. Кредитор, коли підписує “мирову угоду”, знає реальний перебіг подій на
підприємстві та фінансове становище боржника;
3. В тексті “мирової угоди можливо добитися умов сприяння нагляду за
підприємством з боку кредитора”.
4. При банкрутстві боржника та його ліквідації кредитор може
недоотримати, а іноді і зовсім нічого не отримати від боржника.
Враховуючі специфіку галузі, структуру активів боржника, а також
реальну можливість виходу підприємства на прибутковий режим праці рішення
кредиторів, щодо укладання “мирової угоди” цілком зрозуміло.
На етапі аудиту ліквідності активів підприємства та його
платоспроможності вирішуються такі основні завдання:
. аналізуються оборотні активи;
. визначається рівень ліквідності активів;
. оцінюється платоспроможність підприємства;
. визначається, к виконуються умови забезпечення фінансової рівноваги.
Активи підприємства та їх структура вивчаються к з погляду їх участі у
виробництві, так і щодо оцінки їх ліквідності. Ліквідність означає
здатність окремих елементів активів трансформуватися в грошові кошти.
Платоспроможністю (ліквідністю) підприємства називаєтьс його
спроможність здійснювати платежі наявними засобами або такими, що
безперервно поповнюються за рахунок його діяльності.
Управління ліквідністю дозволяє уникнути тривалої, а нерідко й
тимчасової неплатоспроможності і полягає в гнучкому, оперативному
плануванні та координуванні виплат за борговими зобов’язаними з огляду на
грошові надходження на рахунок підприємства.
Про неплатоспроможність підприємства можуть свідчити відсутність
грошей на розрахункових рахунках, наявність непогашеної в строк
заборгованості, порушення строків вишити оплати праці тощо. В аналітичній
роботі використовують наступні показники оцінки ліквідності підприємства
(таблиця 2.7.).
Таблиця 2.7.
2 Методика розрахунку показників для оцінки
3 ліквідності підприємства
|Найменування показника |Формула розрахунку |Оцінка показника |
| | |за нормативним|за |
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
