місцевий, а також може розподілятися між ними.
IV. Податок повинен бути однаково обов’язковим для всіх
суб’єктів і повинен сплачуватися у співвідношенні з
платіжними можливостями кожного суб’єкта.
V. Податку притаманні всі властивості обов’язкового платежу,
тобто він не є добровільним.
VI. Податок не гарантує його платнику ніякого зустрічного
задоволення, він є індивідуально безвідплатним, в той же
час він є колективно відплатним платижем, тобто стягнений з
особи податок прямо чи опосередковано повертається їй же як
члену суспільства.
VII. Сформульована у вітчизняній літературі одна з основних
ознак податку (перехід при його сплаті права власності) має
виключення для державних підприємств, при сплаті податку
якими можна говорити про перехід права оперативного
управління у безпосередньо власність держави. На основі
цього платежі з прибутку державних підприємств можна
вважати податккми.
VIII. Податок не призначений для конкретних виплат. Всі
надходження від податків змішуються в бюджеті у вигляді
грошових сум, а потім можуть іти на фінансування будя-яких
цілей, що становлять загальні інтереси.
IX. Податок стягується у чітко визначені строки і у розмірах,
встановлених законодавством.[5]
Ці ознаки стосуються класичного поняття податку, або податку у
вузькому розумінні. До податків у широкому розумінні належать також збори
та інші платежі, які входять до системи оподаткування в Україні.
1.2. Історія виникнення податку
Податки в тій формі, в якій ми з ними стикаємось в сучасних умовах,
склалися відносно недавно, хоча основні елементи механізма оподаткування
зароджувались ще в давнині.
Перехід від натурального господарства до грошового, зародження і
формування держави стали головними причинами появи податків.
Податки є невід’ємною частиною економічних відносин в суспільстві з
моменту винекнення держави. Розвиток та зміна форми державного устрою
завжди супроводжується реформуванням податкової системи.
Так, уже в стародавній Греції діяв оброк на комуни, в Римській імперії
стягувалися податки на майно. Аугустус (63р. до н.е. - 14 р н.е.) ввів
прямі податки з обороту - оподаткуванню підлягали обороти від купівлі
рабів. Ферпасіан (9-79 р.н.е.) ввів податок на громадські туалети.
Існуванням цього податку докоряв імператору його син Тітус, на що Ферпасіан
відповідав відомою до наших днів фразою: “Гроші не пахнуть”[6]. У
Київській Русі основним доходом влади (9-12ст.) була данина (натуральна
рента). Сплачувалась данина натурою: медом воском, цінними хутрами, а в
більшості зерном і сіном. Така данина називалась “дякло”. Починючи із
середини 15ст. на українських землях під владою Польщі та Літви стала
поширюватись відробітна рента. До кінця 15ст. була встановлена норма
барщини - один день на тиждень, а в першій половині 16ст. - два дні на
тиждень.
Сама назва “податок” визначалась згідно сучасних соціальних і
економічних умов, які склалися в тих чи інших країнах, тому вона
неодноразово змінювалась.
В Древньому Єгипті та інших ранніх державах податки стягувались у
вигляді плати за користування землею, яка була вланістю керівника держави,
в ранніх феодальних державах податки часто виступали у вигляді подарунків
феодалам, в Англії в середині століття податок так і називали gift -
дарунок[7]. У нас в Україні слово податки походить від слова - подати, що
означає подати, віддати на утримання державі. Податки, як обов’язкові
внески громадян, для утримання влади, виникають з поділом суспільства на
класи і появою держави.
В рабовласницькому суспільстві і при ранньому феодалізмі в умовах
панування натурального господарства податки мали форму натуральних зборів.
Одним із самих древніх об’єктів оподаткування виступала земля, тому із
самих перших податків були подушний і поземельний податок.
В нашій країні за часів Київської Русі вперше подушні податки були
введені при правлінні Ярослава Мудрого - це були: винні збори, збори з
рибної ловлі, вуликів, лазень, домовини, водопоїв, з весілль з
представниками іншої віри, за носіння старомосковського одягу. З розвитком
продуктивних сил, форм власності економічна диференціація населення не
стоїть на місті, а поступово змінюється.
При незначному розвитку торгівлі та промислової діяльності, багатство
зостереджувалося в поземельному володінні, а останнє знаходилось в осіб
титульованих - князів, єпископів, бояр, баронів. У 1379 році в Англії, а
потім в інших державах вводиться поголовний податок, який сплачується в
залежності від рангу платників. Але градація суб’єктів оподаткування по
рангах стає для фіксу недостатньою, так як із розвитком економічних
відносин, титулу не завжди відповідало майнове та матеріальне становище.
Все більше розвивається клас багатих, хоча і не титульованих осіб.
Виходячи з цих умов держава продовжує порангове оподаткування, в той же час
поділяє населення, яке не вписується в рангові рамки по їх матеріальному
забезпеченню на класи і починає оподатковувати кожний з них окремою квотою.
Але із розподілом власного господарства оподаткування розподіляється
на окремі види: оподаткування промислів, торгівлі, споруд та будівль. З
появою рухомого капіталу з’являється майнове оподаткування за об’єктами.
Під впливом цих процесів розвивається поземельне оподаткування з складною
системою кадастрів; промислове та інше оподаткування.
Міжнародний розподіл праці впровадив до життя податки на експортно-
імпортні операції у вигляді мита. Спочатку з’явились приватні мита, які
сплачувались особами, що ввозили товари при в’їзді в місто, де проходив
процес купівлі-продажу. В період феодальної держави поширювались внутрішні
мита, які стягувались феодалом з товарів, які ввозились, вивозились чи
перевозились через кордон держави. В Українській Козацькій державі (17
століття ) для українського уряду основним джерелом прибутків було мито з
привозного краму.
Великою віхою в розвитку оподаткування було притягнення в якості
об’єктів оподаткування предметів споживання. В Україні оподаткування
предметів споживання проходило за часів Запорізької Січі.
З розвитком товарно-грошових відносин акцизна форма, тобто
оподаткування предметів споживання, стає провідною. Використовувались різні
способи оподаткування: з площі землі, на якій вирощувалась сировина для
виробництва підакцизних товарів, пізніше з сировини та напівфабрикатів і
накінець з готових виробів, що стали головним об’єктом оподаткування.
Але прогресуючий розподіл праці, різнородний асортимент виробництва
споживчих товарів вимагали введення нового виду акцизу. Ним став -
універсальний акциз, яким обкладається валовий оборот, тобто всі товари,
які підлягають реалізації і надходять в продаж. У нас на Україні, згідно
податкової реформи в СРСР в 1939 році було введено податок з обороту[8].
Універсальний акциз може існувати в трьох основних формах: податок з
продажу, податок з обороту, податок на добавлену вартість. В нас в Україні,
згідно з постановою КМУ від 22.12.91р. “Про податок на додану вартість”, та
“Про перелік товарів, на які встановлюються акцизний збір та ставки цього
збору” з 1 січня 1992р. також почали функціонувати специфічні акцизи та
універсальний акциз у вигляді податку на добавлену вартість.
Відповідно до розвитку державності відбувалось постійне вдосконалення
оподаткування і починаючи з примітивних податків у натуральній формі до
технічно відшліфованих систем оподаткування в ринкових економічно
високорозвинутих країнах. З розвитком суспільства відбувається постійне
вдосконалення податковї системи.
1.3. Принципи формування системи оподаткування.
Податкова система в кожній країні є однією з стрижневих основ
економічної системи.
Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого
виступає головним знаряддям реалізації її економічної доктрини. Податки -
це об’єктивне суспільне явище, а тому при створенні податкової системи слід
виходити з реалій суспільноекономічного стану країни, а не користуватися
побажаннями, можливо і найкращими, але нездійсненними.
Кожна держава для виконання своїх функцій повинна мати відповідні
кошти, які концентруються в бюджеті. Джерелами формування цих коштів можуть
виступати:
1) власні доходи держави, котрі вона отримує від виробничої та інших
форм діяльності у формі надходженнь платежів за ресурси, які згідно з
діючим законодавством належать державі;
2) податки, які сплачують юридичні і фізичні особи із своїх доходів.[9]
Співвідношення між зазначеними джерелами визначається рівнем розвитку
державної і приватної власності. Перехід до ринкових відносин насамперед
передбачає зміну форми і відносин власності. Розвиваються приватна і
колективна форми, що означає втрату державою значної частини власних
доходів. Основним методом формування доходів при провідній ролі приватної і
колективної форм власності є податки, що й визначає їх місце в ринковій
економіці. Адже податки - це не тільки метод формування бюджету, це й
інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників.
Науковий підхід до створення системи оподаткування передбачає:
1) системність;
2) встановлення визначеної бази цієї системи;
3) формування правової основи і вихідних принципів.
Податкова система - це сукупність встановлених в країні податків.
Системний підхід означає, що повині реалізуватися обидві функції
податків: регулююча і фіскальна.
Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг бюджетних
видатків - перевищення видатків над доходами призводить до інфляції, тобто
знецінення грошей. При створенні нової податкової системи не слід забувати,
що бюджет як фінансовий план держави повинен бути обов’язково балансом
доходів і видатків. Правову основу системи доходів бюджету становлять
відносини власності. Необхідність встановлення рівноцінних прав і
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
