Закону України “Про податок з власників транспортних засобів та інших
самоходних машин і механізмів” від 11 грудня 1991 року в редакції Закону
від 18.02.1997 року.
Податки з власників деяких наземних і водних транспортних засобів,
самоходних машин та механізмів є джерелом фінансування будівництва,
реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального
користування і проведення природоохоронних заходів на водоймищах.
Платниками податку є як юридичні особи, так і фізичні особи України,
іноземні юридичні особи, а також іноземні громадяни та особи без
громадянства, котрі мають зареєстровані в Україні згідно з чинним
законодавством власні транспортні засоби , які відповідно є об’єктами
оподаткування.
До транспортних засобів, які є об’єктами оподаткування належать:
- трактори (колісні);
автомобілі, призначені для перевезення не менше десяти осіб, включаючи
водія;
автомобілі легкові;
автомобілі вантажні;
автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для
перевезення пасажирів і вантажів (крім автомобілів спеціального призначення
швидкої допомоги та пожежних);
мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім
тих, що мають об’єм циліндра двигуна до 50 см. куб.;
тільки яхти та судна вітрильні з допоміжним двигуном або без нього (крім
спортивних);
човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних);
інші човни (крім спортивних).
Не належать до об’єктів оподаткування:
трактори на гусеничному ходу;
мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з
об’ємом двигуна циліндра до 50 см. куб.;
тільки автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні;
транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах,
складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі
відстані;
машини і механізми для сільськогосподарських робіт;
тільки яхти, судна вітрильні і човни спортивні.
Податок з власників транспортних засобів та інших самоходних машин і
механізмів сплачується в розмірах, вказаних в ст. 3 Закону /Таблиця №2/
Податок з власників наземних і водних транспортних засобів, який
сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб і за місцем проживання
фізичних осіб, зараховується в бюджети місцевого самоврядування. З цієї
суми 90% використовується на покриття витрат на експлуотацію та утримання
автомобільних шляхів, в тому числі підприємствами Української державної
корпорації по будівництву, ремонту і утриманню автомобільних шляхів
(Укравтодор), на проведення природоохоронних заходів на водоймищах, а 10%
для укріплення матеріально-технічної бази органів, які здійснюють
реєстрацію, перереєстрацію та технічний огляд цих транспортних засобів.
Від сплати податку звільняються :
1) підприємства автомобільного транспорту загального
користування – це стосується транспортних засобів, зайнятих
на перевезеннях пасажирів, на які у встановленному
законодавством порядку визначені тарифи сплвти проїзду в цих
транспортних засобах;
2) установи та організації, що фінансуються з державного
бюджету України, а саме: установи та організації Міноборони
України, Національної гвардії України, Прикордонних військ
України, Цивільної оборони України, СБУ, МВС України,
Прокуратури України за умови цільового використання цих
транспортних засобів у службових справах та в межах
встановлених лімітів кількості транспортних засобів;
3) на 50%сільськогосподарські підприємства-товаровиробники за
трактори колесні, автобуси і спеціальні автомобілі для
перевезення людей з кількістю місць не менше 10.
Податок з юридичних осіб, власників транспортних засобів та інших
самоходних машин та механізмів сплачується щоквартально рівними частинами
до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом . Нараховується
юридичними особами на підставі звітних данних про кількість транспортних
засобів та інших самоходних машн і механізмів станом на 1 січня поточного
року. Вирахування податку з власників наземних транспортних засобів
проводиться виходячи з об’єму циліндру двигуна кожного вида та марки
транспортних засобів, а податок з власників водних транспортних засобів –
виходячи з довжини транспортного зособу. Податок сплачується в валюті
України.
В порядку та строки, визначені податковими органами, юридичні особи
представляють за місцем свого знаходження в державну податкову
адміністрацію, але не пізніше 15 березня року , наступного за звітним, на
підставі бухгалтерського звіту (балансу) розрахунок суми податку за
затвердженою формою.
Перерахунок не вірно сплаченого податку дозволяється не більш ніж за
два передуючих роки.
У випадку укриття (заниження) об’єктів оподаткування з юридичних осіб
в доход відповідного бюджету податковими органами стягується вся сума
укритого (заниженого) податку і штраф у двократному розмірі тієїж суми
(вноситься за рахунок прибутку, який залишається в роспорядженні
підприємства).
При відсутності обліку об’єктів оподаткування або ведення цього обліку
з порушенням встановленого порядку, а також за непредставлення ,
несвоєчасне представлення податковим органам розрахунків та інших
документів, необхідних для нарахування та сплати податку, юридичні особи
сплачують у відповідний бюджет додатково 10% належних сум податків.
2.3. Податок на землю.
Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у
вигляді земельного податку або орендної плати,що визначається залежно від
грошової оцінки земель.
Власники землі, а також землекористувачі, крім арендаторів, сплачують
земельний податок. За земельні ділянки, представлені в оренду, стягується
арендна плата. Плата за землю здійснюється з метою формування джерела
коштів для фінансування заходів з раціонального використання та охорони
земель, підвищення рорючості грунтів, відшкодування витрат власників землі
і землекористувачів, пов’язаних із господарюванням на землях гіршої якості,
ведення земельного кадастру, здійснення зелеустрою та моніторінгу земель,
проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.
Земельний податок – це законодавчо урегульований обов’язковий платіж,
що справляється з юридичних та фізичних осіб за використання земельних
ділянок.
Земельні правовідносини регулюються Земельним кодексом України від
18.12.1990 року. Стягнення податку відбувається на підставі Закону України
“Про плату за землю” від 3 липня 1992 року (з наступними змінами та
доповненнями ), яким визначено розміри та порядок плати за використання
земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від
плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю
обчислення і справлення земельного податку.
Суб’єктом плати за землю (платником)є власник землі, або
землекористувач, у тому числі орендар.
Об’єктом оподаткування виступає земельна ділянка, яка знаходиться у
власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Ставки податку з 1 га сільськогосподарських угіддь встановлюються у
відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та
пасовищ – 0,1; для багаторічних насадженнь – 0,03.
Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено,
встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо грошову оцінку не
встановлено, середні ставки земелього податку встановлюються у розмірах,
вказаних у ст. 7 частина 2. Закону України “Про плату за землю”(див.
Додаток 1).
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного
земельного кадастру.
В населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до
курортних, до ставок земельного податку також застосовуються
коефіцієнти.[17]
Податок на земельні ділянки зайняті житловим фондом , кооперативними
автостоянками для збереження особистих транспортних засобів громадян,
гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними
гаражами і дачами громадян, а також земельні ділянки, надані для потреб
сільськогосподарського виробництва, водного і лісового господарства, які
зайняті виробничими, культурно-побутовими і господарськими будівлями,
стягується в розмірі 3% від суми земельного податку, нарахованого за
ставками для землі населених пунктів.
Податок із земельних ділянок, наданих для потреб лісового
господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, житловими та
іншими спорудами, справляється як складова плати за використання лісових
ресурсів, що визначається лісовим законодавством.
Податок із земельних ділянок на териоріях та об’єктах
природоохоронного, оздоровчого і рекреаційного призначення, зайнятих
будівлями і спорудами, що не пов’язані з функціональним призначенням цих
об’єктів, справляється у п’ятикратному розмірі відповідного земельного
податку, вказаного за землі населених пунктів.
Для визначення розміру податку із земельних ділянок, зайнятих
виробничими, культурно-побутовими та іншими будівлями та спорудами,
розташованими на територіях та об’єктх історико-культурного призначення, не
пов’язаних з функцыонуванням цих об’єктів, застосовуються такі коефіцієнти
до відповідного земельного податку, встановленого відповідно до ставок
плати за землі населених пунктів:[18]
міжнародного значення – 7,5;
загальнодержавного значеня - 3,75;
місцевого значеня – 1,5.
Податок із земельних ділянок, наданих для Збройних Сил України та
інших військових формуваннь, залізниць, гірничодобувних підприємств, а
також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у
розмірі 25% суми земельного податку, обчисленого відповідно до ставок плати
за землі населених пунктів (Додаток 1).
На 2000 рік дію цього пункту зупинено щодо справлення податку на
земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових
формуваннь.
Існують також і інші ставки, з якими більш детально можна ознайомитися
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
