держави в СДФ передбачено такі типи податків: прибуткові податки, внески до
Фонду соціального забезпечення, податки на заробітну плату і робочу силу,
податки на операції в міжнародній торгівлі, решта податків, які не
віднесені до інших податків.
Класифікація податків, застосовувана в СНР, виходить з потреб
економіки в цілому. В основу цієї класифікації покладені таки ознаки:
1) тип податку, як він визначений у СДФ (акцизи, податок на
нерухомість тощо);
2) тип інституційної одиниці, яка сплачує податок (домашнє
господарство, державне підприємство, комерційна організація);
3) обставини, за яких сплачується податок (продукція вироблена,
імпортована, підготовлена на експорт).
Згідно з цим податкові платежі об'єднуються в такі групи: 1) виробничі
податки; 2) прибуткові податки; 3) податки на капітал.
Виконання державного бюджету аналізується обчисленням відносних
величин виконання плану за доходами та видатками в цілому, а також за
окремими їх видами та цільовим призначенням. Такий аналіз дає змогу не лише
дістати сукупну оцінку виконання бюджету, а й схарактеризувати ступінь
виконання плану І за кожною групою доходів та видатків, докладно
проаналізувати ту групу доходів або видатків, за якою виявлено істотні
відхилення фактичних даних від запланованих, установити, чим було зумовлене
відхилення фактичних надходжень від запланованих.
Приріст суми податкових доходів можливий з двох причин: зростання
податкової бази і зміни в оподаткуванні. Перший вид змін податкових доходів
називають автоматичним ефектом, а другий — дискреційним. Ці зміни пов'язані
з видами фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика — це система
заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат,
податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика
використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для
стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд
цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні
витрати або знижуючи податки. Відповідно в період підйому цілеспрямовано
створюється бюджетний надлишок. За недискреційної (автоматичної) фіскальної
політики дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично внаслідок дії
автоматичних стабілізаторів економіки. Автоматичний стабілізатор —
механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без
проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є
прогресивна податкова система і трансфертні платежі.
Розглянемо приклад розрахунку впливу на приріст суми податку на
прибуток підприємств і організацій ставки податку і податкової бази (сума
прибутку). Для цього скористаємося умовними даними з табл. 18.1, що
характеризує податок на прибуток підприємств та організацій і податкову
базу.
Таблиця 1
ПОДАТОК НА ПРИБУТОК, СТАВКА ПОДАТКУ І СУМА ПРИБУТКУ В ОБЛАСТІ, тис.
грн.
|Показник |За |Фактично |Абсолютне |
| |планом | |відхилення |
|Сума Н податку на прибуток, |6000 |7000 |1000 |
|тис. грн. | | | |
|Ставка С податку на прибуток, %|30 |23,3 |- 6,7 п.п. |
| | | | |
|Сума Б прибутку, тис. грн. |20000 |30000 |10000 |
Фактично сума податку на прибуток підприємств зросла порівняно з
плановою на 1000 тис. грн. Це пояснюється таким: фактичним зменшенням рівня
ставки податку на 6,7 п.п.
HС =(С1 -С0)Б1 =(0,233-0,3) 30000 = -2000 тис. грн.; приростом суми
прибутку підприємств і організацій
Hб = (Б1 - Б0 )С0 = (30000 - 20000) 0,3 = 3000 тис. грн.
Зв'язок доходів державного бюджету з найважливішими макроекономічними
показниками можна схарактеризувати, побудувавши паралельні динамічні ряди,
рівняння регресії, застосувавши багатофакторні індексні моделі.
Одним із завдань статистики державного бюджету є прогнозування його
доходів і видатків.
Для прогнозування податкових доходів державного бюджету можуть бути
використані різноманітні методи, наприклад екстраполяція трендів. Проте ці
методи, передбачаючи збереження минулої тенденції розвитку, не враховують
змін у податковій базі, а також ставки податків. Через це їх застосування
може призвести до помилок у прогнозах. Більш обґрунтованою є побудова
функції залежності податків від податкової бази.
Видатки бюджетів включають усі платежі, що не повертаються.
Видатки визначаються як державні витрати, що утворюються на
безповоротній основі, тобто не пов'язані з виникненням або погашенням
фінансових вимог. Ці видатки можуть бути спрямовані як на поточні, так і на
капітальні цілі, вони можуть бути як відшкодованими, так і безповоротними.
Поточні витрати включають відшкодовані витрати, не пов'язані з
придбанням основного капіталу, товарів і послуг для виробництва основного
капіталу, а також безоплатні виплати. Безоплатні виплати не включають
придбання капітальних активів, відшкодування збитків за пошкодження
основного капіталу або І збільшення фінансових активів одержувачів. У
складі поточних витрат виокремлюють видатки на товари та послуги, виплату
процентів з державного боргу, субсидії та інші поточні трансферти й
видатки.
Капітальні видатки — це видатки на придбання основного капіталу,
резервів, землі та нематеріальних активів, капітальні трансферти та інші
капітальні витрати.
Витрати державного бюджету деталізуються за конкретними об'єктами
фінансування в рамках статей і параграфів. Важливим завданням статистики
державного бюджету є вивчення показників використання коштів держави в
установах і організаціях, що фінансуються з бюджету. До таких об'єктів
належать дитячі та дошкільні заклади, установи освіти та охорони здоров'я,
ветеринарна служба в сільському господарстві, частина науково-дослідних
установ, організації, підпорядковані Міністерству оборони, Служба безпеки
України, Національна гвардія, Міністерство внутрішніх справ, Прокуратура
України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади.
Перевищення доходів над видатками (профіцит) розраховується як різниця
між сумарними доходами, включаючи безоплатні надходження, та сумарними
видатками. Значення цієї величини з протилежним знаком (дефіцит) дорівнює
сумі чистих запозичених державою коштів плюс чисте скорочення державних
касових залишків, вкладень і цінних паперів, які мають ліквідне значення.
Фінансування дефіциту за типами кредиторів являє собою всі кошти
(внутрішні або іноземні), отримані для покриття дефіциту бюджету або,
навпаки, розміщення суми, яка перевищує доходи над видатками.
Дефіцит зведеного бюджету України фінансується за рахунок кредитів
Національного банку України, облігацій державної внутрішньої позики і
зовнішніх джерел фінансування.
Сума видатків може бути похідною від доходів державного бюджету і
рівня його дефіциту. Елементом прогнозу видатків бюджету може бути розмір
державного внутрішнього і зовнішнього боргу. Внутрішній борг держави
складається з відсотків за виплатами позик та із сум погашення позик. Тому
прогнозування цієї статті видатків має будуватися на рівнянні тренду
відсоткової ставки і суми отриманих урядом кредитів. Прогнозування
зовнішнього боргу має пов'язуватися із зовнішньою заборгованістю та її
структурою, а також зі станом платіжного балансу і його прогнозом.
3. Статистика грошового обігу
В економіці грошова маса є важливим чинником, який впливає на рівень
цін, обсяг виробництва і стан платіжного балансу.
Грошовою масою (запасами) називають сукупний обсяг купівельних та
платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг і належать приватним
особам, підприємствам і державі. У грошовій масі розрізняють активні гроші,
що застосовуються в готівковому та безготівковому обігу, і пасивні
(нагромадження, резерви, залишки на рахунках), котрі лише потенційно можуть
бути використані в угодах.
При визначенні грошової маси виходять з грошових агрегатів, під якими
розуміють специфічну класифікацію платіжних коштів за рівнем їх
ліквідності. Грошовим агрегатом називають особливу групу ліквідних активів,
що служать альтернативними вимірювачами грошової маси.
Грошові агрегати — це зобов'язання банківської системи нефінансовим
секторам: готівка, депозити до запитання, строкові депозити та заощадження.
Розвиток зазначених депозитів відбиває стан монетарної політики. Грошові
агрегати протиставляються чистим зовнішнім активам (обчисленим у
національній валюті) та чистим внутрішнім кредитам.
Грошова база є сумою готівки в обігу, готівки в сейфах та резервів
комерційних банків.
Грошовий агрегат М1 складається з агрегату М0, розрахункових рахунків
і поточних депозитів. Параметр М0 включає готівку в обігу (у касах
підприємств і організацій та на рахунках у населення).
Грошовий агрегат М2 включає параметр М1 та строкові депозити. Строкові
депозити складаються із залишків на строкових (до трьох років) рахунках за
вкладами населення та депозитів підприємств і населення на розрахункових
рахунках у комерційних банках.
Грошові агрегати різняться між собою за рівнем ліквідності. Останню
властивість розуміють так: це можливість використання деякого активу як
засобу обігу або перетворення активу на кошти обігу та його здатність
зберігати свою номінальну вартість незмінною.
Абсолютно ліквідними вважаються гроші параметра М1. До високоліквідних
грошових активів слід віднести також грошовий агрегат М2. На думку
економістів, цей параметр грошової маси більш тісно пов'язаний зі швидкістю
грошової маси, реальним національним продуктом і цінами.
Поводження грошових агрегатів у консолідованій банківській системі
може бути пов'язано з грошовою базою центрального банку за допомогою
грошового мультиплікатора, обчисленого як відношення М2 (або іншого
грошового агрегату) до грошової бази — суми готівки, що утримується поза
банківської системою, та загальних резервів комерційних банків, тобто суми
мінімальних обов'язкових резервів і надлишкових резервів, включаючи готівку
в сейфах.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
