Обсяг грошової маси є результатом складної взаємодії багатьох
суб'єктів економічної діяльності, а не самої лише діяльності кредитно-
грошових органів, які визначають розмір грошової бази. Комерційні банки
визначають розмір позичок, інших активів і надлишкових резервів.
Небанківський сектор вирішує, як розподіляти свої грошові кошти між
строковими, ощадними, поточними вкладами та іншими зобов'язаннями,
фінансовими активами або просто зберігати готівку. У свою чергу рух
суспільного продукту і національного доходу, створення доходів у народному
господарстві — усі ці дії невіддільні від грошових відносин, які
складаються між населенням, урядом, підприємствами й організаціями. Ці
відносини характеризуються обсягом грошового обігу, що являє собою
сукупність операцій, у процесі виконання яких відбувається рух грошової
маси. Необхідно відрізняти обсяг грошового обігу від середніх залишків
грошей. Перший показник визначають підсумовуванням результатів операцій з
находження (або списання) грошей за певний період, а другий дістають як
середню величину із залишків грошей на рахунках на окремі дати.
Грошовий обіг поділяється на безготівковий та готівковий.
Безготівковий грошовий обіг — це сукупність грошових розрахунків,
здійснюваних у формі записів на рахунках у банках і шляхом заліку взаємних
вимог. У безготівковому обігу гроші виконують лише функцію коштів платежу.
Готівковий грошовий обіг — це сукупність грошових розрахунків, які
застосовуються у взаємовідносинах держави, підприємств, установ і
населення, набираючи форми готівкових грошей. Для управління процесами
грошового обігу потрібно спиратися на статистичну інформацію про розмір
грошового обігу, його склад і динаміку, а також обіговість грошових коштів,
додержання розрахункової дисципліни, про склад і швидкість обігу грошової
маси, купівельної спроможності грошей, а також виявляти закономірності цих
процесів.
За характером платежів розрізняють товарний платіжний обіг і
нетоварний платіжний обіг. До складу товарного обігу включають платежі за
товари, виконані роботи та послуги, а до нетоварного обігу — платежі до
бюджету та платежі за іншими фінансовими операціями.
Обсяг готівки в обігу залежить від монетарної політики, платіжної
дисципліни та інфляційних очікувань та швидкості обігу готівки.
Розглядаючи швидкість обігу готівки, розрізняють власне швидкість її
обігу та швидкість обігу агрегату М2.
Швидкість обігу обчислюється як відношення місячного (квартального,
річного) ВВП до обсягу М0 і М1 на середину періоду, що множиться на 12
(відповідно 4 для квартальних та 1 для річних даних). При цьому темпи
зростання агрегату протягом періоду вважаються сталими. Обсяг готівки та М2
на середину періоду обчислюється на підставі даних про готівку на кінець
звітного періоду та агрегату М2, включаючи строкові депозити в іноземній
валюті на кінець звітного періоду. Депозити в іноземній валюті
перераховуються за обмінним курсом, який є середнім між аукціонним та
міжбанківським, з одного боку, та некомерційним — з іншого.
Основним документом, за допомогою якого характеризується рух грошової
готівки, є прогноз касових оборотів банків. Він відображає рух грошової
маси зі сфери обігу в каси банківських установ і видачу готівки
підприємствам, установам, організаціям і населенню. Прогноз касових
оборотів складається на квартал з розподілом за числами і затверджується
для кожної банківської установи.
Прогноз касових оборотів стосується двох аспектів — надходжень та
видач (витрат) готівки і відповідно поділяється на дві частини. У кожній
частині виокремлюються статті згідно з каналами руху готівки. У першій
частині показують прогнозне надходження готівки до каси банківської
установи, а в другій — прогнозну видачу готівки з кас банківської установи.
У процесі балансування касового плану визначається емісійне завдання з
випуску готівки в обіг чи вилучення її з обігу.
До завдань статистики грошового обігу належить вивчення купюрного
складу грошової маси. Під купюрним складом розуміють питому вагу грошових
знаків різної вартості в загальній масі грошей, що обертаються. При цьому
купюрний склад може бути визначений як за кількістю, так і за сумою купюр.
Купюрний склад грошової маси формується під впливом грошових доходів
населення, роздрібних цін на товари та послуги, структури товарообороту,
схильності населення до витрачання грошей. Динаміку купюрного складу грошей
можна схарактеризувати, скориставшись показником про середню купюрність,
значення якого обчислюється за формулою середньої арифметичної зваженої.
Кількість оборотів грошей визначається за формулою
[pic]
де ВВП — номінальний валовий внутрішній продукт; М — загальна маса
грошей, що визначається як середні залишки грошей за період.
Цей показник характеризує скільки в середньому за рік оборотів
здійснила грошова маса.
Швидкість грошового обігу можна визначити як кількість оборотів, що їх
робить грошовий агрегат (наприклад, М2), щоб забезпечити певний рівень
економічної діяльності, який приблизно дорівнює номінальному ВВП. Зміна
швидкості обігу відбиває зміну реального грошового попиту. Отже, швидкість
обігу зростає, коли економічні агенти очікують зростання альтернативної
вартості утримання грошових активів у національній валюті, наприклад
зростання номінальних процентних ставок, рівня інфляції або обмінного
курсу. Зростання швидкості обігу грошей призводить до росту цін.
Сукупна швидкість обсягу грошової маси формується під впливом
обіговості грошових агрегатів, рівень яких для окремих агрегатів
неоднаковий і може бути різний у динаміці. За допомогою індексного методу
можна кількісно вимірювати приріст середньої швидкості обігу грошей,
зумовлений зміною швидкості окремих агрегатів грошей, структурними
зрушеннями в масі грошей та неоднаковими темпами зростання параметрів
грошової маси.
Кількість грошей, які перебувають в обігу, впливає на випуск
продукції, рівень цін, зайнятість та інші явища, тому важливою задачею
статистики є прогноз грошової маси.
Прогнозні розрахунки грошової маси можна виконувати двома шляхами:
1) прогнозування попиту на гроші;
2) прогнозування пропозиції грошей.
Зіставлення прогнозів попиту на гроші і пропозиції грошей дозволяє
зробити висновки про рівновагу грошового обігу, сталість його розвитку.
Початковим моментом при прогнозуванні пропозиції грошей є визначення
грошової бази. Грошова база включає в себе готівку небанківського сектору
економіки, готівку банківських установ, депозити комерційних банків,
приватного сектору і державних структур.
Грошова база вимірюється як приріст активів банківської системи:
державного боргу грошово-кредитним установам, зобов'язань комерційних
банків перед центральним банком, закордонних чистих активів (результат
платіжного балансу), а також приросту нерезервних зобов'язань центрального
банку (капітал і прибуток цього банку, закордонні та інші зобов'язання).
Динаміка грошових агрегатів об'єднаної банківської системи може бути
пов'язана з динамікою грошової бази центрального банку таким рівнянням:
M = kR = K(NFА + NDCG + DCB + OIN),
де М — грошовий агрегат, NFА — чисті зовнішні активи; NDCG — чисті
зобов'язання уряду; DСВ — чисті зобов'язання комерційних банків; OIN— інші
статті (нетто).
При прогнозуванні попиту на гроші незалежним параметром є обов'язкові
фактори і змінні фактори «обов'язкових витрат». Обов'язкові фактори мають
ураховувати співвідношення кількості грошей з обсягом операцій, які
потрібно профінансувати. Під обов'язковим фактором звичайно розуміють
валовий внутрішній продукт. Фактор «обов'язкових витрат» виявляє ступінь
переваги готівки порівняно з іншими активами. Деякі економісти пропонують
для «обов'язкових витрат» використовувати ставки за короткостроковими
цінними паперами (ощадні та позичкові депозити, векселі). На думку інших
економістів, попит на гроші (реальні касові залишки) залежить від рівня
доходів на облігації та акції. З огляду на це вони рекомендують при
прогнозуванні попиту на гроші для фактора «обов'язкових витрат»
використовувати процентні ставки на довгострокові активи.
Попит на гроші залежить також від рівня інфляції. В інфляції більш
реально відбивається зміна цін і попиту на гроші.
4. Статистика інвестиційної діяльності
Організація будь-якої справи (бізнесу) потребує початкового вкладання
коштів для придбання приміщень, устаткування, сировини, матеріалів та
наймання робочої сили. Для виробництва продукції чи надання послуг потрібен
певний час; лише після цього в обмін на товари чи послуги можуть бути
одержані гроші для відшкодування витрат первинного капіталу, а в разі
перевищення одержаних грошей над сумою вкладених — для одержання прибутку.
Ці кошти можуть бути отримані з трьох джерел:
• власні (нагромаджені шляхом заощаджень) кошти організаторів бізнесу;
• позичені кошти від тих юридичних осіб, які акумулюють грошові кошти
третіх осіб;
• залучені кошти — заощадження юридичних та фізичних осіб, інакше
кажучи — тимчасово вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб.
Перше джерело для організації великого, солідного бізнесу
використовується рідко з двох причин:
• недостатній обсяг коштів навіть у багатих людей;
• ризик, притаманний будь-якій підприємницькій діяльності, що означає
ймовірність втрати власних коштів, тобто ймовірність залишити себе і свою
родину без засобів до існування.
Ризик існує, звичайно, і при вкладанні коштів, які будуть отримані від
інших джерел, але в цьому разі він, як і можливі майбутні втрати, буде
розподілений серед багатьох осіб, чим зменшується розмір втрат, що
припадатимуть на кожного учасника бізнесу.
Друге джерело — кредити банків чи фондів — використовується в
загальному випадку для фінансування реально існуючого бізнесу під гарантію
повернення позики у вигляді застави, якої в нових бізнесменів немає.
Тому найчастіше фінансування нового бізнесу здійснюється так, як це
блискуче описано Т. Драйзером у відомій трилогії «Фінансист», «Титан»,
«Стоїк» — шляхом створення акціонерного товариства. Засновники акціонерного
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
