Достатньо очевидний вплив на вибір способу захисту і характеру правовопорушення. Так, якщо внаслідок правопорушення суб’єктивне право повністю знищується і відновити становище, яке існувало до порушення права, практично неможливо – виникає потреба у таких способах захисту, які направлені на відновлення завданої шкоди, це може бути стягнення збитків і неустойки, виконання обов’язку в натурі та інше.
Таким чином, незважаючи на те, що особа, суб’єктивне право якої порушено, може сама вибрати конкретний спосіб його захисту (в межах визначених законом), сам цей вибір зумовлюється заначеними вище обставинами.
Способи захисту, визначені в ст. 6 ЦК України неоднорідні за своєю юридичною природою, що також суттєво впливає на можливості їх реалізації. У юридичній літературі зустрічається поділ їх на способи захисту і способи відповідальності, які різняться між собою підставами застосування, соціальним призначенням, функціями, які вони виконують, принципами реалізації і деякими іншими моментами[24].
Загальне правило передбачає, що способи відповідальності на відміну від способів захисту, застосовуються тільки до винного порушника суб’єктивного права і виражається у додаткових обмеженнях у вигляді позбавлення правопорушника певних прав або покладання на нього додаткових обов’язків[25]. Серед способів захисту цивільних прав ст.6 ЦК України, способами відповідальності можуть бути визначені відшкодування збитків, стягення неустойки та компенсація моральної шкоди – всі інші є способами захисту.
Проаналізуємо детальніше способи захисту, визначені статтею 6 ЦК
України.
1. Визнання цивільних прав. Необхідність у цьому способі захисту виникає тоді, коли наявність у особі певного суб’єктивного права невизнається, заперечується або є реальна загроза такого невизнання у майбутньому, тобто вимога про визнання права подається для підтвердження його реального існування.
Часто невизначеність суб’єктивного права призводить до неможливості його використання або ж перешкоджає такому використанню. Наприклад, якщо власник жилого будинку не має на нього правоустановчих документів, він не може цей будинок продати, обміняти та інше. Визнання права є способом усунення невизначенності у взаємовідносинах суб’єктів, створення необхідних умов для його реалізації і запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
Визнання права (або точніше – охоронюваного законом інтересу суб’єкта) як способу його захисту здійснюється тільки у судовому порядку. Вимога позивача про визнання права зверенена не до відповідача, а до суду який повинен офіційно підтвердити наявність або відсутність у позивача спірного права.
Треба зазначити, що у більшості випадків вимога про визначення суб’єктивного права є необхідною передумовою застосування інших, предбачених ст. 6 ЦК України, способів захисту. Наприклад, щоб відновити становище, яке існувало до порушення права або примусити боржника до виконання зобов’язання в натурі, позивач повинен довести, що він володіє певним правом, захисту якого він домагається. Однак, бувають випадки, коли вимога про визнання права має самостійне значення і не поглинається іншими способами захисту. Так, визнання права, як способу захисту права, застосовується при захисті права власності, права авторства, права господарського відання та інших прав.
2. Припинення дій, що порушують право. Як і визнання права, даний
спосіб захисту може застосовуватись у поєднанні з іншими способами захисту,
наприклад, стягенням збитків або неустойки, або мати самостійне значенння.
В останньому випадку інтерес власника суб’єктивного права виражається у
тому, щоб припинити порушення його права або ліквідувати загрозу його
порушення. Так, наприклад, автор твору, якщо він незаконно використовується
(готується до друку без відома автора, перекручується та ін.) третіми
особами, може вимагати припинення цих дій не висуваючи інших, наприклад,
майнових претензій.
3. Відновлення становища, що існувало до порушення права. Як самостійний спосіб захисту застосовується у тих випадках, коли порушене суб’єктивне право внаслідок правопорушення не зупиняє свого існування і може бути реально поновлене шляхом усунення наслідків правопорушення. Даний спосіб захисту охоплює широке коло конкретних дій, адже протиправна поведінка може викликати зміни як у майновій так і у особистій сферах життя особи.
Особа, яка вчинила протиправну поведінку, може бути примушена судом до відновлення того стану, який існував до правопорушення.
Даний спосіб захисту застосовується, наприклад, у разі задоволення
віндикаційних та негаторних вимог. Так, наприклад, згідно зі ст. 50
Закону України “Про власність”, власник має право витребувати своє майно із
чужого незаконного володіння. А п.2 ст. 48 цього Закону визначає право
власника вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці
порушення непов’язані з позбавленням володіння[26]. Так, власник може
вимагати від сусіда прибрати будівельні матеріали, якщо вони заважають йому
використовувати автомобіль (немає можливості виїхати з гаража). Особа, яка
поширила неправдиві, ганебні відомості зобов’язується спростувати їх, що
сприяє здійсненню захисту честі, гідності і ділової репутації громадян
(органзацій).
4. Присудження до виконання обов’язку в натурі. Іноді в юридичній літературі цей спосіб називається ще реальним виконанням. Для цього способу характерним є те, що порушник за вимогою потерпілого повинен реально виконати ті дії, які передбачені зобов’язанням між сторонами. Насамперед мова йде про виконання обов’язку за договором. За рішенням суду особа присуджується до виконання також за змістом обов’язку, який вона не виконала добровільно. Ст. 208 ЦК України передбачається, що у разі невиконання зобов’язання передати індивідуально визначену річ у власність або у користування кредиторові, останній вправі вимагати відібрання цієї річі у боржника і передачі її йому.
Виконання обов’язку в натурі протиставляється виплаті грошової
компенсації. Однак очевидно, що інтерес потерпілого не завжди може бути
задоволений такою заміною. Він має право вимагати від контрагента
фактичного здійснення тих дій, які є предметом відповідного зобов’язання,
наприклад, реальної передачі речі, виконання робіт, надання послуг та інше.
Тільки у тих випадках, коли реальне виконання об’єктивно неможливе або
небажано для потерпілого, даний спосіб може бути замінений іншим способом
захисту за вибором потерпілого.
Важливим є ще один момент, який характерезує даний спосіб захисту.
Оскільки обов’язок тісно пов’язаний з особою, то він може бути виконаний
лише добровільно. Адже, не можна примусити, наприклад, підрядчика
побудувати певний об’єкт, про що було домовлено у договорі, чи примусити
набувача до реального виконання своїх обов’язків за договором довічного
утримання.
5. Зміна або припинення правовідношення. Спосіб зміни правововідношення може відбуватися шляхом зміни предмета зобов’язання, змісту прав та обов’зків.Так, покупець, якому передана річ неналежної якості (якщо її недоліки не були застережені продавцем), має право за своїм вибором вимагати заміни речі, відповідного зменшення купівельної ціни, безоплатного усунення недоліків речі та інше. (ст. 234 ЦК України). За вимогою підрядчика суд може змінити термін виконання роботи, якщо це обумовлено обставинами, за які він не відповідає.
Припинення правовідношення, як спосіб захисту застосовується при розірванні договорів. Так, відчужувач жилого будинку може відмовитись від договору довічного утримання, якщо набувач не виконує обов’язків, прийнятих ним за цим договором. Наймач може вимагати розірвання договору найму, якщо майно в силу обставин, за які він не відповідає, виявляється в стані, непридатному для користування (ст. 270 ЦК України).
Як правило такий спосіб захисту реалізується у судовому порядку, але не виключається і самостійне його застосування потерпілим. Важливо, що можливість припинення або зміни правовідношення була прямо передбачена законом або договором.
Характерним для цього способу є те, що він може застосовуватися у зв’язку з винними і невинними діями контрагента.
6. Стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків. Це найбільш поширений спосіб захисту цивільних прав і охоронюваних законом інтересів, який використовується у сфері як договірних, так і не договірних відносин.
На відміну від виконання обов’язку в натурі, наприклад, обов’язок боржника видати кредитору речі того ж роду і якості, у даному випадку майновий інтерес потерпілого задовольняється за рахунок грошової компенсації понесених ним майнових збитків. При цьому така компенсація може бути прямо пов’язана за розміром завданої шкоди. Основна форма компенсації завданої потерпілому шкоди – це відшкодування збитків (ст. 203 ЦК України).
У цивільному законодавстві вживається два терміни – це “відшкодування
збитків” та “відшкодування шкоди”. Розмежовуються вони в залежності від
сфери виникнення негативних наслідків. Якщо вони виникають через
невиконання договору, то вживається слово “збитки”. А, якщо з інших причин
– пошкодження чи знищення майна, смерть, каліцтво, ушкодження здоров’я і
інших причин, не повов’язних з договірними відносинами, то вживається слово
“шкода”. Але зміст їх один і той же[27].
Під збитками розуміють витрати, які особа, право якої порушено,
зробила або мусить зробити для відновлення свого права, знищення або
пошкодження майна (реальні збитки), а також неотримані доходи, які ця особа
мала б за звичайних обставин отримати, якби її право не було порушене
(неодержана користь).
7. Стягнення неустойки (штрафи, пені). Неустойку, штраф та пеню об’єднує те, що вони є певними грошовими сумами, які визначені законом або договором і сплачуються у разі невиконання договірного обов’язку.
Стаття 204 ЦК України встановлює механізм взаємозв’язку неустойки та збитків. Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, непокритій неустойкою (штрафом, пенею).
Більш детальний аналіз неустойки даний у розділі про способи забезпечення виконання зобов’язання.
8. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як цивільно-правовий спосіб захисту з’явилося в нашій правовій системі порівняно недавно.
На сьогодні цей інститут права вбирає окремі статті спеціальних
законів, зокрема, ст. 49 Закону України “Про інформацію”, ст. 12 Закону
України “Про охорону праці”, ст. 24 Закону України “Про захист прав
споживачів”, ст. 5 Закону України “Про службу безпеки” та інші, які
передбачають можливість чи обов’язок відшкодування моральної шкоди в певних
випадках, а також ст. 6 чинного Цивільного кодексу України, яка називає
компенсацію моральної шкоди серед способів захисту прав, ст. 7, яка надає
право особі вимагати відшкодування немайнової шкоди у випадках посягання на
честь, гідність чи ділову репутацію, та ст. 440’, що регулює загальний
порядок відшкодування такої шкоди[28].
Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України від 31 березня
1195 року №4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної
(немайнової) шкоди” під моральною (немайновою) шкодою треба розуміти втрати
немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших
негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями
або бездіяльністю інших осіб[29].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
