Якщо буде встановлено, що факти, викладені у скарзі, мали місце, приймається рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечується його виконання.
Виходячи з положень ст. 55 Конституції правила ч. 1 ст. 16 Закону “Про звернення громадян” щодо подачі скарги на дії чи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об’єднання громадян, іншої юридичної особи або їх посадових чи службових осіб вищим у порядку підлеглості органу або посадовій особі не позбавляють громадянина права звернутися безпосередньо до суду[48].
Предметом судового оскарження можуть бути як колегіальні так і одноособові рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів оскарження, а також акти як нормативного так і індивідуального характеру, у зв’язку з якими громадянин вважає, що
1) порушено або порушуються його права і свободи;
2) створено або створюються перепони для реалізації ним своїх конституційних прав чи свобод (або вжиті заходи щодо їх реалізації є недостатніми);
3) на нього покладено обов’язки, не передбачені законодавством, або передбачені, але без урахування конкретних обставин, за яких ці обов’язки повинні покладатися, або вони покладені неуповноваженими на це особою чи органами;
4) його притягнуто до відповідальності, не передбаченої законом, або до нього застосовано стягнення за відсутності передбачених законом підстав чи неправомочною службою (органом).
Наприклад, у суді можуть бути оскаржені: рішення місцевих органів державної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про введення не передбачених законами податків та зборів; про встановлення обежень на вивіз товарів за межі адміністративно-територальної одиниці; відмова в реєстрації акту громадянського стану; відмова в оформленні паспорту для виїзду за кордон чи в подовженні терміну його дії або тимчасова затримка паспорту чи його вилучення і т.ін.
Встановивши при розгляді справи обгрунтованість доводів скарги, суд
своїм рішенням визнає оскарженні рішення, дії чи бездіяльність
неправомірними й одночасно визначає, яким шляхом мають бути поновлені права
чи свободи. При цьому зазначається, які конкретно дії повинні бути вчинені.
Наприклад, при необгрунтованій відмові в реєстрації акту громадянського
стану – зобов’язує посадову особу органу РАГС провести відповідну
реєстрацію і т.ін.
До органів, що здійснюють захист прав громадян, проектом Цивільного кодексу віднесено нотаріусів.
Згідно ст. 87 Закону України “Про нотаріат” для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють на документах, що встановлюють заборгованість, виконавчі написи[49].
Нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Стягнення за виконавчим написом провадиться так само, як і виконання судових рішень. Тому за юридичною силою виконавчий напис, вчинений нотаріусом, прирівнюється до рішення суду.
Межі юрисдикції Конституційного Суду України врегульовані у статтях
150 і 151 Конституції України і у статті 13 Закону України “Про
Конституційний Суд України”.
Основне завдання Конституційного Суду – гарантування верховенства
Конституції як Основного Закону на всій території України. Тобто,
“титульною” функцією Коституційного Суду можна вважати розв’язання питань
про відповідність Конституції (конституційності) законів та інших правових
актів, коло яких визначене[50].
Як правило, різні справи, які розглядає суд, потребують для свого вирішення відповідних процедур. Проте, загальним для них є те, що пов’язано, зокрема, з вирішенням питань щодо прийняття конституційних подань та звернень до розгляду в Конституційному Суді (відкриття чи відмова у відкритті конституційного провадження).
Конституційний Суд розглядає конституційні подання та конституційні звернення.
Конституційне подання – це письмове клопотання про визнання правового
акту чи окремих його положень конституційними або про необхідність
офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Право на
подання мають Президент України, Верховний Суд України, не менш як 45
народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини,
Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Конституційне звернення – письмове звернення про необхідність
офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою
забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і
громадянина, а також прав юридичної особи. Право на таке звернення мають
громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи
(ст. 43 Закону “Про Конституційний Суд України”)[51].
У п. 1 ст. 150 Конституції вказані суб’єкти безпосереднього звернення
до Конституційного Суду з питань конституційності законів України та актів
Президента України, Кабінету Міністрів України і правових актів Верховної
Ради Автономної Республіки Крим.
Громадянам право на таке звернення не надано. Крім того, громадяни не можуть звертатися до Конституційного Суду із скаргами на будь-яке рішення виконавчих органів або судів загальної юрисдикції.
Відповідно до Закону “Про Конституційний Суд України” він не розглядає конкретних цивільних справ.
Як свідчить практика діяльності Конституційного Суду, невідповідність
конституційного звернення (подання) вимогам, передбаченим Конституцією,
Законом “Про Конституційний Суд України”, а також непідвідомчість
Конституційному Судові питань, порушених у конституційному поданні чи
зверненні (п.п. 2, 3 ст. 45 Закону “Про Конституційний Суд України”),
найбільш поширені підстави для відмови у відкритті конституційних
проваджень[52]. Ось характерний приклад: громадянин М.Л.Кошель звернувся з
проханням перевірити правильність (законність) рішень Глухівського міського
суду, Сумського обласного та Верховного Суду України у справі про
збільшення земельної ділянки за рахунок земель суміжних землекористувачів.
Оскільки до повноважень Конституційного Суду не належить перевірка
правильності рішень судів загальної юрисдикції, авторові цього звернення у
відкритті конституційного провадження відмовлено.
Черговою підставою для відмови у відкритті конституційного провадження
є відсутність встановленого Конституцією України, Законом “Про
Конституційний Суд України” права на конституційне подання (звернення)
(п. 1 ст. 45 Закону). Ухвалою Конституційного Суду від 15 січня 1998 року
відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі за
конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) частини 1 ст. 11 Закону України “Про
зв’язок” та ст. 4 Закону “Про підприємництво”, оскільки конституційне
подання підтримали лише сорок два народні депутати України з числа тих
сорока п’яти, що підписали подання, а тому вони згідно з ч. 2 ст. 150
Конституції та ст. 40 Закону “Про Конституційний Суд України” не є
суб’єктами права на конституційне подання[53].
Неохідно зазначити, що громадяни України мають право як ініціювати розгляд окремих питань у Конституційному Суді, так і бути безпосередніми учасниками судового провадження при розгляді цих питань.
Мова йде про офіційне тлумачення Конституції України та законів
України. Це найбільш широкі повноваження, оскільки важко визначитися з їх
межами та відокремити не за формою, а за змістом конституційне подання щодо
конституційності законів від конституційного звернення з питань дачі
висновків щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів
України. Вказані повноваження стосуються всього масиву діючих і відповідних
Конституції законів. Тобто, важко передбачити кількість звернень до
Конституційного Суду за умови, що, відповідно до ст. 43 Закону про
Конституційний Суд, коло суб’єктів, які мають право на таке звернення,
майже не обмежене. Це і громадяни України, й іноземці, особи без
громадянства та юридичні особи (вітчизняні і з-за кордону), що мають будь-
який інтерес з приводу застосування законів України і потребують
роз’яснення щодо нюансів їх застосування до відповідних правовідносин.
Тобто, фактично маємо ситуацію, коли неузгодженість між нормами права або неоднозначне їх застосування потребує втручання Конституційного Суду і це втручання справді обгрунтовано потребами суспільства і людини, яка до нього звернулась. Саме це і є реальний захист прав громадянина, а не спотворене уявлення (або точка зору), що держава зобов’язана задовольнити будь-яку точку зору користувача права.
Статтею 94 Закону про Конституційний Суд визначено, що підставою для
конституційного звернення щодо офіційної інтерпретації положень Конституції
та законів України є наявність неоднозначного застосування положень
Конституції або законів України судами України, іншими органами державної
влади за умови, якщо суб’єкт права на конституційне звернення вважає, що це
може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод.
Виходячи зі змісту положень цієї норми, можна стверджувати, що визначальним моментом в ній є суб’єктивна оцінка людиною ситуації, яка трапилася з нею під час застосування органами виконавчої влади або судами загальної юрисдикції норми чи кількох норм законів або Конституції. Тобто перевага віддається не об’єктивному праву а суб’єктивній оцінці людини щодо правозастосованої діяльності державних органів.
Реалізуючи своє повноваження щодо офіційного тлумачення,
Конституційний Суд повинен орієнтуватись на ту норму ст. 94 Закону про
Конституційний Суд, яка вказує, що таке звернення до Конституційного Суду
можливе лише при неоднозначному застосуванні положень Конституції або
законів і вказує, якими саме органами це здійснювалось. Тобто до
повноважень Конституційного Суду належить попереднє з’ясування підстав для
формального звернення – чи мало місце неоднозначне застосування норм
законів. Крім цього, предметом попередньої оцінки Конституційного Суду може
бути твердження про те, чи призвело, чи може призвести таке неоднозначне
застосування норм законів до порушення конституційних прав і свобод
суб’єкта звернення[54].
Таким чином, звернення, які громадяни можуть подавати до
Конституційного Суду, принципово відрізняються від звичайних скарг як за
змістом, так і за формою. Якщо до звернень у державні установи за типом
скарг законодавство України не передбачає якихось чітко визначених
формальних вимог, крім касаційних скарг у судах загальної юрисдикції, то
зовнішні вимоги до конституційного звернення формалізовані і зазначені у
ст. 42 Закону про Конституційний Суд. В шістьох пунктах цієї статті
викладені формальні вимоги щодо цього документу. Ці норми орієнтують на
обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції
України або законів України. Звернення іншого змісту просто не можуть бути
прийнятими за мотивами непідвідомчості[55].
Згідно з Конституцією України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини – це орган, який наділений особливою юрисдикцією і на конституційному рівні має за мету охорону Конституції та законів України, забезпечення основних прав і свобод громадян[56].
Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – це
новий інститут для нашого законодавства. Згідно з ч. 3 ст. 55 Конституції
громадянин України або інша особа, що на законних підставах перебуває на
території України, має право звертатися за захистом своїх прав до
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який здійснює
парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини
і громадянина.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
