(ст. 1 Положення про третейський суд)[40].
Детальний аналіз арбітражного та третейського судів представлений далі у розділі.
Громадськими організаціями розглядаються спори за участю громадян,
коли розгляд цих справ віднесено до статутної діяльності цих організацій
(наприклад, профспілок), або коли ці спори можуть бути вирішені спеціально
створеними громадськими органами (товариськими судами). Так, на розгляд
товариських судів покладено деякі справи громадян по трудовим
правовідносинам (порушення трудової дисципліни), сімейним правовідносинам
(невиконання батьками, піклувальниками та опікунами обов’язків по вихованню
дітей, поділ майна подружжя), житловим правовідносинам (використання
допоміжних приміщень) цивільним і іншим правовідносинам (ст. 7 Положення
про товариські суди).
Індивідуальні трудові спори розглядаються комісіями по трудовим
спорам, а також районними (місцевими) судами (ст. 221 КЗпП України)[41].
При цьому комісії по трудовим спорам є первинними органами розгляду
трудових спорів, які виникають на підприємстві (організації, установі),
крім незначних випадків.
Захист прав, які виникають із сімейних відносин, здійснюються судом, органами опіки і піклування, органами записів актів громадського стану, а також товариським судами, трудовими колективами, профспілками і іншими громадськими організаціями у випадках і порядку встановленому законодавством (ст. 62 КпШС України)[42].
Земельні спори розглядаються виконкомами сільських (селищних), міських рад, створеною ними погоджувальною комісією, судом, арбітражним або третейським судами у порядку, встановленому Земельним кодексом України і іншими законодавчими актами України (ст. 103 Земельного кодексу України, ст. 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”)[43].
Специфічним є адміністративний порялок захисту цивільних прав, згідно з яким спір, який виникає між учасниками цивільного правовідношення вирішує організація – одна із сторін цього правовідношення – або її вищий орган. Як вже зазначалося, адміністративний порядок захисту прав застосовується лише у випадках, спеціально визначених законом.
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються (ст. 213
Кодексу про адміністративні правопорушення)[44]: адміністративними
комісіями при виконкомах місцевих рад; виконкомами сільських, селищних рад;
районними (місцевими) судами (суддями); органами внутрішніх справ, органами
державних інспекцій і іншими органами (посадовими особами), уповноваженими
на це законодавством України.
За захистом своїх порушених або оспорюваних прав і інтересів, що
охороняються законом, до арбітражного суду згідно з встановленою
підвідомчістю господарських справ мають право звертатися підприємства,
установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні),
громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної
особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької
діяльності. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Арбітражного процесуального кодексу
(АПК) України до арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством,
мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є
суб’єктами підприємницької діяльності. Це, зокрема, стосується звернень
фермерів про виділення додаткових земельних ділянок, громадян в якості
кредиторів у справах про банкрутство[45].
Процесуальним законодавством для більшості категорій справ встановлено особливий порядок звернення до арбітражного суду. Це пов’язано з додержанням господарюючими суб’єктами процедури доарбітражного врегулювання господарських спорів.
Однак, незалежно від вжиття сторонами заходів доарбітражного врегулювання спорів, арбітражні справи порушуються за заявою прокурора чи його заступника, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень. Вимоги про доарбітражне врегулювання господарських спорів не поширюються також на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, що не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про звернення стягнення на заставлене майно.
Господарюючі суб’єкти з метою врегулювання спору звертаються до порушника прав і законних інтересів з письмовою претензією. Зміст та порядок пред’явлення претензії врегульовано статтею 6 АПК України.
Частиною 1 статті 7 АПК України встановлено загальний місячний строк, впродовж якого претензія повинна бути розглянута. Строк обчислюється з дня отримання претензії і не включає в себе час поштової доставки відповіді стороні, яка цю претензію надіслала.
Поряд із загальним строком існують інші скорочені і подовжені строки.
Так, відповідно до ст. 11 АПК України, якою регулюється порядок
доарбітражного врегулювання спорів, що виникають при зміні чи розірванні
господарських договорів, встановлено двадцятиденний строк розгляду
пропозицій щодо зміни умов чи розірвання договору. Претензії, пов’язані з
якістю та комплектністю продукції (товарів) у випадках, коли обов’язковими
для обох сторін правилами або договором передбачене право перепровірки
забракованої продукції (товарів) підприємством–виготовлювачем,
розглядаються впродовж двох місяців.
В разі порушення строку розгляду претензії чи залишення її без відповіді арбітражний суд при вирішенні спору має право стягти з порушника в доход державного бюджету штраф (штраф не підлягає застосуванню в разі заявлення вимог немайнового характеру) (ст. 9 АПК України).
Однак доарбітражне врегулювання спору передбачає не тільки пред’явлення претензії та відповідь на неї. Згідно з ч. 4 ст. 7 АПК України при розгляді претензії підприємства чи організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії, спрямовані на врегулювання спору.
За умови додержання сторонами встановленого порядку доарбітражного врегулювання господарський спір може бути переданий для розгляду та вирішення до арбітражного суду.
Відповідно до ст. 41 АПК України арбітражні суди вирішують
господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим
Кодексом. При розгляді справ про банкрутство враховуються особливості,
встановлені Законом України “Про банкрутство”. Так, зокрема, арбітражний
суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-якого з
кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або державної
контрольно-ревізійної служби.
Арбітражний суд вирішує господарські спори на підставі Конституції
України, Закону України “Про арбітражний суд”, АПК України, інших
законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою України.
Проаналізувавши положення Арбітражного процесуального кодексу та інших
законодавчих актів України, можна зробити висновок, що законодавством
України встановлено необхідні гарантії господарюючим суб’єктам для захисту
своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Третейський суд (суд третьої особи) є стародавнім інститутом. За багато років існування він не тільки не втратив свого значення в якості органу, на який покладено вирішення спорів, захист порушених прав і охоронюваних законом інтересів, але й дістав значний розвиток.
Третейські суди вирішують передані на їх розгляд громадянами будь-які спори, які виникли між ними, за винятком справ з трудових і сімейних відношень (ст. 1 Положенняя про третейський суд).
Що стосується суб’єктів підприємницької діяльності, то ст. 12 АПК
України визначає, що підвідомчий арбітражним судам спір може бути переданий
на вирішення третейського суду (арбітража), крім спорів про визнання
недійсними актів, а також спорів, які виникають при укладенні, зміні,
розірванні і виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням
державних потреб.
Крім того, багато нормативних актів містять прямі вказівки про можливість вирішення спорів і поновлення порушених прав третейськими судами. Для прикладу можна привести перелік таких законів:
1) Закон України “Про власність”: ст. 48, п. 3 – захист права власності; ст. 49 – володіння майном є правомірним, якщо інше не встановлене третейським судом; ст. 52 – захист права власності у випадку вилучення земельної ділянки, на якій знаходиться належне йому майно;
2) Закон України “Про селянське (фермерське) господарство”: ст. 3 – спори про відшкодування збитків, які виникли внаслідок незаконного втручання в діяльність селянського (фермерського) господарства;
3) Закон України “Про заставу”: ст. 20 – звернення стягнення на заставлене майно; ст. 38 – спори відносно оцінки предмета іпотеки;
4) Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в
Україні”: ст. 23 – редактор (головний редактор) може представляти редакцію у третейському суді, і т.ін.
Однак це не означає, що спори є виключною компетенцією третейських судів. Наряду з ними спори можуть вирішуватися судами, арбітражними судами, а в деяких випадках і спеціальними органами[46].
Третейський суд організовується всякий раз за окремою угодою всіх учасників спору. Учасники спірних правовідносин мають можливість самостійно обирати суддів. Кожна із сторін–учасниць може зі своєї сторони висунути кандидатуру у склад третейського суду. Договір про передачу спору на розгляд третейського суду повинен мати письмову форму.
Положення про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями та установами передбачає, що третейський суд обирається у складі одного або будь-якого непарного числа суддів. У випадку, коли третейський суд нараховує трьох або більше членів, останні обирають голову.
Як відомо, багато господарських спорів торкаються технічних, економічних та інших питань, з’ясування яких потребує спеціальних знань або значного досвіду. Тому не виключена можливість залучення в якості одного із третейських судів фахівця, що буде сприяти більш об’єктивному вирішенню спору.
Таким чином, на розгляд третейського суду спір може бути переданий за наявності певних умов, а саме:
1) якщо це узгоджується з діючим законодавством;
2) є згода обох учасників на передачу спору третейському суду.
Безумовно, згода сторін є важливим моментом при вирішенні питання про передачу спору на розгляд третейського суду. На відміну від державних арбітражних судів, де організація не може відмовитися від розгляду спору арбітражним судом, у даному випадку кожній стороні надано право вільно вирішувати питання про передачу спору на розгляд третейського суду.
Рішення третейського суду, що не виконане добровільно, може бути
виконане примусово на підставі виконавчого листа, що видається районним
(міським) судом, в районі якого відбувся третейський суд. Районний
(міський) суд може відмовити і видачі виконавчого листа щодо рішення
третейського суду, яке суперечить закону (ст. 17 Положення про третейський
суд).
Сьогодні проводиться робота по закріпленню правового статусу
“внутрішніх” третейських судів на рівні закону. Групою народних депутатів
розроблений проект Закону України “Про третейський суд”. Прийняття цього
Закону дозволить ліквідувати існуючі протиріччя у законодавстві про
третейські суди.
Невизначеність статусу третейських судів є однією з причин неефективного використання процедури третейського розгляду, захисту порушених прав і охоронюваних законом інтересів підприємців. У судах розглядається незначна кількість господарських спорів. Однією з причин є недостатня поінформованість господарських керівників про таку форму захисту прав та інтересів суб’єктів підприємництва. Між тим, захист прав та інтересів цих суб’єктів може бути забезпечений не менш ефективно, ніж державними арбітражними судами.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
