Якщо визначати моральної (немайнової) шкоди для фізичних та юридичних осіб доцільно було б відійти від визначення моральності в заподіянні шкоди, замінивши поняття “моральна шкода” поняттям “немайнова шкода”.
Зокрема, останне може мати таке визначення: немайнова шкода – це негативні наслідки морального або іншого немайнового характеру, які виникли внаслідок фізичних страждань, порушень немайнових або тісно пов’язаних з майновими прав чи інших негативних явищ, викликаних неправомірними діяннями.
Пленум Верховоного Суду України роз’яснюючи в постанові порядок застосування норм чинного законодавства, у п. 2 зазначає, що такі спори розглядаються судами у випадках, коли право на компенсацію моральної шкоди передбачено спеціальним законодавством[30]. Що ж до її відшкодування у сфері трудових відносин Пленум взагалі дав роз’яснення про таку можливість лише у випадках, коли це було передбачено умовами укладеного сторонами контракту або коли така шкода є наслідком небезпечних чи шкідливих умов праці.
Відповідно до такого роз’яснення рішенням Радянського районного суду
м.Києва від 12 січня 1996 р. відновлено у відшкодуванні моральної шкоди гр.
І за позовом до гр. М. За матеріалами справи гр.І був безпідставно (що
встановлено судом і незаконне рішення скасовано) відсторонений від роботи
на посаді президента компанії, чим порушені його особисті права та завдана
моральна шкода, яка на думку позивача полягагла у тому, що принижені його
гідність, ділова репутація, зруйновані налагоджені ним раніше зв’язки з
вітчизняними та закордонними колегами, не відбулася його участь у багатьох
переговорах з представниками іноземних компаній, зірваний виступ з
доповіддю на міжнародній конференції за кордоном, організатором якої він
особисто виступав та ін., і нарешті, в нього загострилися хронічні
захворювання і суттєво погіршився стан здоров’я.
Суд відмовив у позові гр. І, посилаючись на відсутність спеціального закону, оскільки ст. 173’ Кодексу про працю України передбачає відшкодування моральної шкоди лише у випадках, коли до неї призвели небезпечні або шкідливі умови праці.
Однак рішення суду не узгоджується з вимогами закону про повне
відшкодування шкоди, зокрема ст. 6 та ст. 440’ ЦК України, якими
передбачена можливість захисту цивільних прав поряд з іншими способами
шляхом відшкодування моральної шкоди. Таке правило має поширюватися на всі
зобов’язання, що виникають із заподіяння шкоди і передбачених гл. 40 ЦК
України.
Більш правильним є роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди (далі роз’яснення Вищого арбітражного суду), в якому, зокрема, зазначено, що чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких юридична особа може вважати, що їй заподіяно моральну шкоду[31].
Таким чином, відповідно до ст. 440’ ЦК України фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її права неправомірними діями в будь-яких правовідносинах.
Найпоширенішими випадками, коли вирішується питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, є:
1) поширення, у тому числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, порочать честь, гідність, ділову репутацію;
2) ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням трудових обов’язків;
3) неправомірні дії посадових та службових осіб, органів державної влади, дізнання, слідства, прокуратури, суду;
4) порушення авторських прав;
5) порушення прав споживачів.
Правило ст. 443 ЦК України обмежує дію ст. 440’ ЦК тим, що суди можуть нести відповідальність за шкоду, заподіяну громадянину, тільки у певних випадках і в порядку, встановленому законом.
Законом не передбачено розгляд у судовому порядку вимог про відшкодування шкоди, пов’язаної з розглядом і вирішенням цивільних страв.
Відповідно до цього положення ухвалою суду Кіровоградського обласного суду від 5 квітня 1994 р. було відмовлено у прийнятті позовної заяви громадянина Т.
Т. звернувся до суду з позовом до Світловодського міського суду
Кіровоградської обл. і управління юстиції цієї області про відшкодування
моральної шкоди. Свої позовні вимоги Т. обгрунтував тим, що міський суд
тривалий час не розглядає його скарги на дії адміністративних органів, а
управління юстиції не вжило належних заходів до усунення тяганини за його
скаргою, що завдало йому моральної шкоди.
Судова колегія Верховного Суду України погодилась з висновком судді
Кіровоградського обласного суду про відмову у позовній заяві.
Як уже зазначалося, моральна (немайнова) шкода є наслідком будь-якого
правопорушення. Тому деякі автори вважають, що що факт її заподіяння не
потребує доведення: він стає очевидним, як тільки буде доведено протиправну
поведінку. Однак, це твердження не узгоджується з положеннями ст. 30 ЦПК
України. Адже відповідно до цієї статті, кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
таким чином, звільнення особи від доведення факту моральної (немайнової)
шкоди не відповідає наведеній правовій нормі.
Моральна (немайнова) шкода проявляється по-різному. По-різному вона сприймається особою, так само по-різному проявляється вона зовні у особи в залежності від її внутрішнього сприйняття. Тому, спори, пов’язані з її відшкодуванням, мають свої особливості. Однак, вони повинні розглядатися на підставі загальних норм і принципів цивільного судочинства. Так, в п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що суддя повинен залежно від конкретних обставиин справи, витребувати від позивача подання доказів про порушення його законних прав і заподіяну цим моральну шкоду[32].
Предметом доведення повинна бути і глибина моральної (немайнової) шкоди, від якої фактично в кінцевому підсумку залежить розмір та форми відшкодування останньої.
Відповідно до ст. 440’ ЦК України моральна шкода відшкодовується на підставі рішення суду, який також встановлює розмір відшкодування.
Обмеження щодо відшкодування цієї шкоди лише судом входить в
суперечність з іншими правовими нормами. Так, відповідно до ст. 2 ЦК
України цим Кодексом регулюються відносини юридичних осіб між собою. Ст. 6
ЦК України визначає, що захист цивільних прав здійснюється не тільки судами
загальної юрисдикції, а й арбітражними та третейськими судами, а також
встановлює, що одними із шляхів такого захисту є компенсація моральної
шкоди. Тобто, коло органів, які можуть визначати розмір та форми
відшкодування моральної шкоди фактично ширше, ніж визначено у ст. 440’ ЦК
України. Тим більше, що як свідчить практика, відшкодування цієї шкоди
однією юридичною сособою іншій здійснюється на підставі рішень арбітражних
судів. Відповідно до роз’яснення Вищого арбітражного суду юридична особа
має право вимагати відшкодування цієї шкоди відповідно до ст. 7 і 440 ЦК
України, а також інших спеціальних законодавчих актів[33].
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди однією юридичною особою
іншій у зв’язку з невиконанням або неналежним виконанням договірних
зобов’язань за рішенням арбітражного суду неможливе. Відповідно до листа
Вищого арбітражного суду України від 27 квітня 1995 р. “Про деякі питання
практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні
спорів” обов’язком щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди ,
передбаченої ст. 440’ ЦК України, пов’язаний із зобов’язанням, що виникає
внаслідок заподіяння шкоди, а не із зобов’язання, яке виникає з договору чи
з інших підстав (ст. 4 ЦК України)[34]. Якщо однією з сторін спору щодо
відшкодування моральної (немайнової) шкоди виступає фізична особа, такий
спір розглядається лише в суді.
Серед органів, які мають право вирішувати питання про відшкодування
моральної (немайнової) шкоди, крім судів та арбітражних судів, всупереч
ст. 440’ ЦК України деякими нормативними актами передбачені власник
підприємства, установи, організації; профспілковий орган; комісії по
розгляду трудових спорів; органи державного соціального страхування
(пп. 11, 33 Правил відшкодування власником підприємства, установи і
організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові
ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. №
472; п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в
справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)[35].
Разом з тим при вирішенні питання про органи, які можуть вирішувати
проблеми відшкодування моральної (немайнової) шкоди треба виходити з вимог
Конституції України, яка передбачає можливість захисту громадянами своїх
прав з будь-яких правовідносин безпосередньо в судових органах. Тобто
звернення до позасудових органів комісій по розгляду трудових спорів,
профкомів тощо) не є обов’язковим. Підтвердження цього положення
знаходиться у ст. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11
листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні
правосуддя”[36].
Статтею 440 ЦК України встановлено лише мінімальний розмір
відшкодування цієї шкоди – п’ять мінімальних розмірів заробітної плати.
Максимальний же розмір даною правовою нормою не обмежується, адже це
питання у кожному конкретному випадку повинно вирішуватися з урахуванням
фізичних страждань, рівня порушення душевного спокою, ділової репутації та
інших критеріїв.
Водночас деякі законодавчі та інші акти встановлюють можливість
застосування іншого мінімального розміру відшкодування моральної
(немайнової) шкоди. Так, згідно зі ст. 13 Закону України “Про порядок
відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів попереднього
слідства, прокуратури і суду” та п. 17 Положення про його застосування
відшкодовування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом
проводиться, виходячи не менше як з одного мінімального розміру заробітної
плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Якщо враховувати,
що слідство або суд можуть бути проведені менш ніж за п’ять місяців, то
виявиться, що мінімальний розмір відшкодування може бути меншим, ніж це
передбачено ЦК України[37].
Неузгодженість норм, які регулюють однорідні правовідношення створює
колізії чинного законодавства, це відноситься і про питання про розмір
відшкодування моральної шкоди. Так, 3 жовтня 1997 р. Постановю Кабінету
Міністрів України № 1100 внесено зміни та доповнення до Правил
відшкодування власником підприємства, установи і організації або
уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням
здоров’я, пов’заним з виконанням ним трудових обов’язків, які змінили
основу розрахунків моральної (немайнової) шкоди, передбачену ст. 440’ ЦК
України. Якщо ст. 440’ пов’язує мінімальний розмір відшкодування з
мінімальною заробітною платою, то постанова Кабінету Міністрів України,
встановлюючи максимальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходить з
неоподаткованого мінімуму доходів громадян[38].
Всупереч мінімальному розміру відшкодування моральної шкоди є положення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України, який зобов’язує суд визначити розмір такого відшкодування в межах заявлених вимог. А якщо вимоги менше встановленого чинним законодавством мінімального розміру?
Безумовно, моральну шкоду неможливо відшкодувати у повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, гідності особи. Будь-яка компенсація цієї шкоди не може бути адекватною справжнім стражданням, а тому будь-який її розмір може мати лише чисто умовний вираз. Тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
