співробітники, щоб потім порівняти їх за допомогою експертної комісії;
- метод вимушеного вибору – полягає в тому, що експерти обирають
найбільш характерну для працівника рису із заданого набору (наприклад,:
досвід праці, вміння планувати, спостережливість, тощо);
- описовий метод – послідовна характеристика чеснот та недоліків
робітника. Інколи цей метод об’єднують із попереднім;
- метод вирішальної ситуації, найчастіше використовується при оцінці
виконавця, щоб прослідити за його поведінкою у тій чи іншій ситуації;
- метод шкали догляду за поведінкою також має на увазі поведінку
працівника в тій чи інші ситуації, але потрібно фіксувати скільки разів та
як людина вела себе в них;
- метод шкали рейтингів поведінкових настанов – заповнення робітником
анкети з 6-10 питань-характеристик, та аналіз експертом 5-6 вирішальних
ситуацій. Експерт оцінює рівень кваліфікації та доповідає робітнику про
його рейтинг, на основі цього складаються прогнози на майбутнє;
- метод комітетів – працівника обговорюють у групі;
- метод незалежних ідей – оцінку працівника людьми, які його раніше не
знали, на основі “перехресного допиту”;
- інтерв'ю
- метод моделювання ситуації – створення штучних, але близьких до
реальних ситуацій та аналіз поведінки у них;
- метод групових дискусій – обговорення працівником проблеми разом з 9-
15 іншими людьми, дискусія записується, а потім аналізується експертом;
- метод інтерв’ювання. Людині, що проходить іспит, пропонують провести
співбесіду з кількома кандидатами та прийняти рішення. Цей метод
направлений на оцінку здатності працівника прийняти відповідне рішення.
По підсумках оцінки проводяться бесіди з робітниками. Робітнику можуть
сповістити про результати оцінювання, дати конкретні рекомендації, як
покращити роботу, надати можливість висловити свою точку зору на причини та
внести пропозиції.
На основі оцінки приймається рішення про організацію професійного
навчання та підвищення кваліфікації працівника чи його підвищенні.
1.1.3.3 Професійне навчання та підвищення кваліфікації
Професійний розвиток – це процес підготування співробітників до
виконання нових виробничих функцій, отриманню нової посади, вирішенню нових
питань. Основними напрямками професійного навчання та підвищення
кваліфікації є:
Первинне навчання у відповідності до завдань підприємства та специфіки
роботи.
Навчання для ліквідації розриву між вимогами посади та наявними
якостями працівника.
Навчання для підвищення кваліфікації.
Навчання для роботи за новими напрямками розвитку організації.
Навчання для засвоєння нових прийомів та заходів виконання трудових
операцій.
Підготовка нових працівників – первинне професійне навчання та
економічне навчання осіб, що були прийняті на підприємство та раніше не
працювали. Перепідготовка організується з метою засвоєння вивільненими
працівниками нових професій, якщо по своїм професіям вони вже не можуть
працювати.
Навчання робітників іншими (суміжним) професіям із початковим рівнем
кваліфікацій більш високим із метою розширення професійної майстерності,
підготовки до роботи в нових умовах
Підвищення кваліфікації – це навчання після отримання працівником
загальної освіти, направлене на послідовну підтримку та вдосконалення їх
професійних та економічних знань та навилків.
Існують такі форми підвищення кваліфікації:
Внутрішня (у рамках організації, на робочому місці чи за його межами)
та зовнішня (у навчальних закладах, спеціальних центрах).
Організаційна та неорганізаційна (самонавчання).
Професійна чи проблемно-орієнтована (по вимозі), що направлена на
відпрацювання необхідної організації поведінки.
Побудована на стандартних чи спеціальних (загальних, конкретних)
програмах.
Така, що призначається для конкретних цільових груп (керівників чи
спеціалістів), або для всього персоналу.
Сучасні програми по підвищенню кваліфікації мають за мету навчити
працівника самостійно мислити, вирішувати комплексні питання, примінити
підприємницький підхід до вирішення питань, до справи, працювати в команді.
Вони дають знання, що виходять за рамки посади та викликають бажання
вчитися надалі.
1.1.3.4 Планування кар’єри. Переміщення та звільнення працівників
Кар’єра – це суб’єктивно осмислені, визначені, власні судження
працівника про своє трудове майбутнє, шляхи самовираження та задоволеності
працею, на які він сподівається. Це переміщення працівника по ланках
службової ієрархії чи послідовна зміна занять, як у рамках окремої
організації, так і на протязі всього життя, а також сприйняття людиною цих
етапів.
Розрізняють декілька видів кар’єри (див. рисунок 1.4):
Внутрішньоорганізаційна – означає, що конкретний працівник у процесі
своєї професійної діяльності проходить всі стадії розвитку: від навчання та
прийому на роботу до виходу на пенсію. Ці стадії працівник проходить
безпосередньо в стінах однієї організації.
Міжорганізаційна - означає, що конкретний працівник у процесі своєї
професійної діяльності проходить всі стадії розвитку: від навчання та
прийому на роботу до виходу на пенсію. Ці стадії він проходить на різних
організаціях.
Спеціалізована - означає, що конкретний працівник у процесі своєї
професійної діяльності проходить всі стадії розвитку: від навчання та
прийому на роботу до виходу на пенсію. Але ці стадії він може пройти
послідовно як на одній організації так і на різних, але в рамках професії
та області діяльності в який він спеціалізується.
Неспеціалізована - означає, що конкретний працівник у процесі своєї
професійної діяльності проходить всі стадії розвитку: від навчання та
прийому на роботу до виходу на пенсію. Але піднімаючись по службі, він
повинен поглянути на діяльність фірми з усіх боків, не затримуючись на
одному місці довше, ніж три роки.
Вертикальна – підвищення на посаді по вертикалі по структурній
ієрархії.
|Ділова кар’єра |
| | |
| | | |
|Внутрішньоорганізаційна | |Зовнішньоорганізаційна |
| | | |
| | |
| | | |
|Професійна спеціалізована | |Професійна не спеціалізована|
| | | |
| | |
| | | | |
|Вертикальна |Горизонтальна |Прихована |Сходинкова |
Рисунок 1.4 - Види ділової кар‘єри
Горизонтальна – переміщення в іншу функціональну область діяльності,
або виконання визначеної функціональної ролі на сходинці, яка не має
жорсткого формального закріплення в організаційній структурі.
Прихована.
Сходинкова – поєднує в собі елементи вертикальної та горизонтальної
кар’єри, шляхом чергування вертикального та горизонтального росту.
Планування та контроль ділової кар’єри полягає в том, що з моменту
прийняття на роботу в організацію та до можливого звільнення працівника
необхідно організувати планомірне горизонтальне та вертикальне переміщення
робітника по системі посад та робочих місць. Працівник повинен знати не
лише свої короткострокові та довгострокові перспективи, а й те, яких
результатів він повинен досягти, щоб розраховувати на підвищення.
Службове підвищення може виконуватись відповідно до таких принципів,
як результативність праці; компетентність та потенціальні можливості;
здатність добре організувати формальну сторону справи; старшинство (уміння
дочекатись своєї “зоряної години”); загальні здібності.
Переміщення покращують морально-психологічний клімату, тому що довге
спілкування керівників та підлеглих призводить до зникнення офіційності у
відношеннях між ними, послабленню дисципліни, виникненню панібратства, а
отже, зниженню ефективності роботи.
Ділова кар’єра перетворилась на об’єкт управління. Вона зводиться до
сукупності заходів, що проводяться кадровими службами та консалтинговими
фірмами, та які дозволяють працівника розкрити свої здібності та
використати їх найбільш гідним способом.
Кадрові служби планують схему можливих переміщень з урахуванням
очікуваних вакансій та стимулюють планування особистої кар’єри. Наприклад:
- підвищення чи пониження на посаді з розширенням кола обов’язків та
прав.
- підвищення рівня кваліфікації, що супроводжується дорученням більш
складних завдань, збільшенням заробітної плати, але збереженням посади.
- заміна кола завдань та обов’язків без підвищення на посаді та зросту
заробітної платні, тобто ротація.
Програма розвитку кар’єри повинна забезпечувати підвищення рівня
зацікавленості працівників, визначення осіб із високим потенціалом. В
організації потрібен постійний аналіз можливостей розвитку кар’єри та
регулярне заповнення форм, що відображує результативність праці, оцінку
кваліфікації, знань, професійних навичок, тощо.
Питання про звільнення персоналу виникає як правило тоді, коли
організація змушена скорочувати чи перебудовувати свою діяльність.
Вивільнення персоналу призводить до усунення надлишкової кількості,
зниженню додаткових витрат, викликаних низькою продуктивністю праці та
якості, а отже, воно є економічною необхідністю.
Звільнення вимагає дотримання трудового законодавства, чітких,
максимально об’єктивних критеріїв відбору, прив’язки до робочих місць,
мінімізації витрат та отримання економії, витрат пов’язаних із звільненням,
відкритості, інформування, компенсації та допомозі у працевлаштуванні.
У відповідності до трудового законодавства України основою для
припинення трудового договору є згода обох сторін , закінчення строку,
заклик або вступ працівника на військову службу, направлення на
альтернативну, невійськову, службу, розірвання трудового договору за
ініціативою працівника, з ініціативи власника або на вимогу профспілкового
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
